Виходь за мене, милий - Міа Натан

Максим глянув на мене й попросив: 

- Катю, вийди, будь ласка!

В цей час Аніта гладила його груди через тонку тканину реглану й цілувала в шию.

Я подумала, що це якийсь страшний сон! Страшний сон у страшному сні! Я не могла поворухнутись. 

А вона вже "господарювала" у нього під регланом. "Зніми це!" - наказала йому. 

Він дивився виключно на мене.

- Будь ласка! - тихо сказав Максим. У голосі було щось схоже на благання.

Я розвернулась і пішла до виходу. У великому дзеркалі, що висіло біля дверей, я побачила, як він покірно знімає одяг.

У сусідній кімнаті великий екран на стіні було увімкнено. На ньому в режимі онлайн йшла пряма трансляція того, що відбувалось у спальні. Макс якраз повільно роздягав Аніту. Вони періодично цілувались. Її пальці бігали його оголеним торсом.

От, сучка! Вона таки хоче мене добити! Але, дзуськи!

Я кинулась шукати пульт. Звичайно, його ніде не було! Тим часом на екрані парочка вже перемістилась до ліжка. Вони пестили один одного. Він тримався якось несміливо, наче незайманий, що вперше лягає з жінкою. Вона старалась за двох. Але теж відмітила його скутість. Я почула, як вона сказала: "Ми так не домовлялись, милий! Я точно знаю, на що ти здатен. І не зарахую спробу, поки не отримаю все по повній."

Я бачила все це, поки мої руки гарячково шукали на панелі кнопки ручного управління. Й не могли знайти. А він таки послухався її та став набагато розкутішим. Тепер його руки мандрували її тілом, зупиняючись де і коли потрібно, та змушуючи її поки що тихо, але від того не менш хтиво стогнати. Коли до рук доєдналися губи, я скреготнула зубами й була ладна зірвати цю бісову панель й розбити вщент, аби тільки не бачити цього. Але обійшлась тим, що вирвала всі наявні кабелі та пристрої, що знайшла на задній панелі.

Нарешті, екран згас. Але почали набирати децибели стогони з-за дверей спальні. Я без сил сіла на диван, обхопивши голову руками, намагаючись закрити вуха долонями, аби тільки не чути ці звуки. Опустила голову вниз, відмітила свою розірвану блузку та білизну, голі груди, але мені було абсолютно на все байдуже.

Я хотіла одного. Щоб цей жахливий день закінчився. Кров пульсувала в скронях. Це все, що я сприймала. Тільки цю шалену пульсацію. Ні, брешу. Ще мій слух. Боже, вимкни звук! Щоб не чути ці її похітливі, пристрасні стогони.

А вона достобіса голосна! Цікаво, вона завжди така чи для мене старається? Треба буде у Макса запитати. (Ось така маячня почала лізти до мене в голову. Обов'язково запитаю!)

Тим часом її хтивий стогін переріс у солодкий крик насолоди. Я міцніше закрила вуха. Але це не рятувало! Думаю, не тільки придурки за дверима, а й весь готель, якщо не весь квартал, її почули.  Але найстрашніше, коли я почула його низький, короткий, як крик птаха, та добре мені знайомий, стогін насолоди. А потім її дзвінкий переможний сміх. Нарешті, все стихло. 

Я сиділа не змінюючи пози, наче мармурова статуя. Поки не відчула, як заклякли мої руки. Через силу встала й пішла до вікна. Стояла й дивилась у темряву вулиці з далекими вогнями ліхтарів та деревами, що хиталися від вітру. Інколи з'являлися й зникали поодинокі людські постаті.

Я не знаю, скільки я так стояла. Але в якийсь момент, я почула, як відкрилися двері спальні й звідти, судячи з кроків, вийшла Аніта. Я не хотіла бачити її. Але вона зупинилась та чекала, коли я повернусь. Врешті, вона не витримала перша:

- Бачу тобі сподобався наш невеличкий сюрприз. Так розворотити екран! Дякувати Богу, ти не встигла його зіпсувати. (Хто зна!) Він все такий же чарівник у ліжку! (А, так це вона про Максима!)

Вона так і не дочекалась, щоб я повернулась до неї. Пішла, залишивши двері відкритими. Й забрала з собою тих двох гібонів.

Я не знала, що робити далі. Але залишатися тут та продовжувати пялитись у вікно теж не збиралась.

Максим не виходив. Я пішла до нього сама. Боялась побачити його голим посеред вим'ятих простирадл, але він повністю одягнений сидів на ліжку, обхопивши голову руками. У тій самій позі, у якій сиділа я, коли вони тут… Я відмітила, що він вибритий та перевдягнений у свіжий одяг. Завжди дивувалась цій його здібності. У будь-якій ситуації, за самих сильних потрясінь приводити себе в порядок - ззовні та, по можливості, всередині.

Він тяжко підняв голову й поглянув на мене. 

- Як ти?

- Чудово, - відповіла я, намагаючись прикрити груди залишками блузи.

- Вибач. Дурне запитання.

Він рвучко підвівся й підійшов до мене. Спробував обійняти.

- Не треба, Максиме. Не зараз.

На його обличчі з'явилась гримаса болю. Він мовчки відійшов. Потім відкрив свою валізу, що стояла на пуфі біля вікна. Дістав свою сорочку (ту, блакитну, мою улюблену), подав її мені:

- Перевдягнись. Я викличу таксі.

Я скинула на підлогу розірваний одяг. Вбралася в його сорочку. Зайшла у ванну, привести себе до ладу. Вмила обличчя, прибрала як змогла волосся, заправила Максимову сорочку за пояс своєї спідниці.

Не зважаючи на всі мої старання, вигляд у мене був досить химерний. Та головне, я ніяк не могла зібратися з думками. Мені потрібно трохи часу та спокій. Я чомусь хотіла втекти від Максима якнайдалі. Його руки та губи декілька хвилин тому пестили іншу. Поки що я не могла прийняти його обійми чи поцілунки.