Брехня - Надія Борзакова
Хлопець майже відразу наздогнав.
- Не раджу приєднуватися і перенапружувати серце.
- Бігтиму за тобою, доки не вислухаєш, - нахабно посміхнувся він.
Хмикнувши, я продовжила бігти, стискаючи плейер і зім'яті провідки у спітнілому кулаці. Артем не відставав і не говорив а ні слова. Але зовсім скоро дихання чоловіка стало нерівним і надсадним, він почав кульгати і відставати.
- Ти ідіот, - я різко зупинилася. Спалахнув спогад про те, як йому стало зле, і це змусило внутрішньо підібратися і похолоти.
Як я могла цей довбаний марафон влаштувати? З нас двох якщо хто дійсно ідіот, то тільки я одна.
- Боїшся за мене! - на розчервонілому обличчі сяяла задоволена усмішка, - Потрібно на крок переходити, не можна ось так зупинятися, - він узяв мене за руку і потягнув.
Зціпив наші пальці не дивлячись на мене, і, кульгаючи, повільно рушив вперед. Ще кілька секунд. Хвилина в крайньому випадку, і я витягну руку. Тільки трохи віддихаюсь, зберуся з думками і вигадаю якомога більш отруйну репліку ....
Чи ні, не варто, краще нейтральна. Наче мені байдуже, що він тримає мене за руку. А то подумає ще ... Але з губ злітає зовсім інше:
- Артем, ти ... Ти як? - ставши навпроти, глянула в його обличчя.
- Я що на інваліда схожий? - задоволення вмить змінилось на гнів, змішаний з відчайдушною впертістю.
- Так, на розумового, - так, начебто його обличчя потихеньку набуває нормального відтінку. І дихання поступово сповільнюється, - Спочатку обдолблюєшся до серцевого нападу, потім кулаками махаєш, потім навантаження непідготовленому організмові даєш, - і явно не спиш і не їж нормально, і не займаєшся вже точно довічно необхідної лікувальною фізкультурою, і ... і ...
- Мій організм вже давно повністю відновився, - прошепотів, торкаючись губами вуха, - і чудово функціонує у всьому.
- Рада за столичних пластичних хірургів, - я тихо кашлянула щоб прочистити горло.
- Не зрозумів, - Артем відсторонився.
- Ти жариш всяких «діток» і «кицьок», дякуєш їм за отримане задоволення, а вони спускають гроші на тюнінг, щоб радувати тебе і тобі подібних далі. Що тут незрозумілого?
Закинувши голову він голосно зареготав. У цьому сміху не було злості чи розпачу. Він був радісним, заливистим. Таким, як я пам'ятала ... У грудях солодко защеміло.
- Твоя логіка ще одна частина того, що я в тобі кохаю, - раптом недбало кинув. А ось погляд миттю став серйозним і пильно стежив за моїм обличчям.
- Не сумніваюся в цьому, - видихнула я. А чоловік раптом пригорнув мене до себе. Настільки близько, що я відчувала кожен рельєф його пружних грудей і пресу.
- Артем ...
- Зачекай хвилину, - хрипло прошепотів він. Хватка ослабла - якщо б захотіла, варто було тільки відступити, і я відразу ж звільнилася від його рук.
І я хотіла цього. Шалено. Але не могла навіть поворухнутися, забула дихати. Руки Артема ніжно, ледь торкаючись пройшлися по голій смужці шкіри між топом і шортами, ковзнули вгору по лопатках. Обережно зібрали волосся і перекинули його на одне плече.
Я відчувала, як він мене хоче і це ще більше посилювало моє власне бажання, що млосно наповнило низ живота, яке лише одна людина на всьому білому світі здатна втамувати.
Під пальцями я відчула грубий, рівний шрам з крапочками з обох боків і лише в цей момент зрозуміла, що мої руки опинились під його футболкою. Артем застиг на секунду, а потім схилившись до плеча, провів губами від ключиці до підборіддя, викликаючи нову хвилю мурашок. Але коли його губи торкнулися моїх, я нарешті прокинулася. Відвернулася так різко, що його щетина боляче дряпнула шкіру.
- Ну чого ти ... Сама ж хочеш, - глузливий тон протверезив остаточно.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно