О, мій Бос - Ірен Васильєва

Вже запізно. Він напевно зараз спить?

Біля дверей його помешкання знову накрили сумніви.

Чи правильно вона вчинила, приїхавши сюди? Поки вона кидалась у сумніви, за дверима почулися приглушені кроки. Значить, він точно не спить. Гаразд, зібравшись із силами, дівчина постукала. Довго чекати не довелося. Двері відчинилися і вона побачила його.

У піжамних штанях і… і все. Її погляд затримався на грудях. Як же їй хотілося провести долонею його відкачаному, підтягнутому тілі.

Дівчина змусила себе відвести погляд його тіла і, нарешті, подивилася чоловікові в обличчя. Майкл був дуже блідий. На лобі виступили краплинки поту. Волосся завжди так акуратно зачісане було добре скуйовджене. Він помітно схуд. Погляд був не таким, яким вона його пам'ятала раніше.

- Лізі? Це ти? Що ти тут робиш?

- Так. Це я…

Макс швидко простяг руку, схопив її за талію і притиснув до себе.

- Це точно ти? Чи ти мені знову наснилася?

Він гладив її по волоссю, притискаючи все міцніше до себе.

- Ні, тобі не наснилося, це точно я.

Як було приємно обіймати його. Такого рідного. І… такого гарячого… у прямому значенні цього слова.

- Майкле, та ти весь гориш.

- Все нормально.

– Ні, не нормально. Швидко йди лягай і візьми градусник.

- Та все зі мною нормально. Трохи втомився, і все. Турбуватися нема чого…

- В тебе температура. Не сперечайся, швидко йди лягай. – Переживання в мить відкинули на другий план всі недоречні думки. Все потім. Бажання і мрії потім. На разі головне вилікувати цього впертого, гарного, бажаного… Так… знову думки не про те.

Майкл поусміхнувся, і навіть сперечатися не став. Смирно опустивши руки, попрямував до себе в спальню.

- Як скажеш.

- От і славно. Краще б тобі слухатися мене. А то зроблю пару уколів у покарання за не послухання.

Майкл у мить зупинився. Його погляд був серйозним.

- Можеш мені хоч операцію зробити. Головне не кидай мене більше, і нікуди не йди.

Вони дивилися один одному прямо в очі. Напруга між ними так і наростала.

- Думаю, без кардинальних методів ми якось обійдемося. А ось пара таблеток та нормальна вечеря не завадять.

Вона вказала на гору коробок з-під піци.

- Тільки не кажи, що ти харчувався лише цим?

- Ну… була ще десь парочка коробок із китайського ресторану. А так, переважно так.

Він скорчив провину на обличчі.

- Майкле, ти як дитя мале. Як ти загалом на цьому два тижні прожив? Розуму не докладу.

Він знизав плечима.

- Якось так.

- Так, добре, нотації потім. А зараз швидко у ліжко.

Майкл було дуже погано, це було видно не озброєним поглядом. А градусник тому був доказом.

- Ого… - Лізі здригнулася, підскоивши на ліжку. -  Тридцять дев'ять і шість.

- Я ж казав, що все нормально. А ти панікуєш. - Він ледве чутно бурмотів собі під ніс.

- Нормально? Ти що намагаєшся ще жартувати у такому стані?  Скільки днів ти вже хворієш?

- Днів три. Мабудь. Я точно не пам’ятаю.

-Ти лікаря викликав?

- Лізі, мені не потрібен лікар. Я не малий. Ти поряд, а це головне. Значить, скоро все пройде, саме.

- Майкле, які пройде саме? Ти що жартуєш? Я викликаю лікаря.

– Ні, не треба нікого викликати.

- Я не питаю. Лежи і не сперечайся. Не витрачай сили. Я все одно зроблю по-своєму.

Схопивши телефон і знайшовши номер сімейного терапевта, швидко його набрала. Лікар приїхав доволі швидко. Але за цей час Майклу явно стало ще гірше. Температура піднялася майже до сорока. Він постійно марив. Кликав її. Простив не кидати його. І … і казав, що любить.

Лізі розуміла, що всьому виною висока температура. Але як хотілося б у все це вірити. Вірити у його любов до неї.

***

- Ну що ж. Тут усі ознаки харчового отруєння. Причому у запушеній формі. Констатувала лікар, оглянувши пацієнта та вислухавши всі скарги.

Елізабет округлила очі. Потім суворо подивилась на Майкла.

- Це твоя піца.

Лікар посміхнулася.

- Вибачте, а ким ви доводитеся хворому?

- Я…

- Лізі моя дружина.

Дівчина з лікарем дружно озирнулися на Майкла. Той лежав вкритий ковдрою і пильно дивився на Елізабет не зводячи з неї погляду.

- От і добре. Тоді всі вказівки щодо лікування передаю вам. Хворого зараз залишати не варто. Потрібно контролювати температуру. І пропити курс пігулок. Я зробила пару уколів, тож температура зараз спаде. І йому стане набагато легше. За годину приблизно, потрібно буде необхідно трохи поїсти. Сили йому не завадять. Ну і звісно найголовніше харчування. Жодної піци? - Вона підморгнула Майклові. - Принаймні, у найближчі кілька тижнів, це точно. Все, що потрібно, я розписала. Якщо з'являться якісь питання, телефонуйте у будь-який час.