Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Руслан

Закінчивши розмову з Валері, я скинув виклик. Машина якраз під'їхала до будівлі поліції. Вдовенка ще не було. Миттю виникло роздратування, але так само швидко випарувалося. У мене кожна хвилина на рахунку. Тепер ще й після дзвінка Валері потрібно терміново викроювати час та летіти в Лондон. Усе невчасно, але проігнорувати її прохання не можу. Поки що не можу!

У голові звичним ланцюжком вибудовувався план дій на найближчі кілька годин. За сьогодні потрібно вирішити ще купу питань. Нарешті з'являється полковник. З усмішкою відзначаю його важливий вигляд, який майже ніколи не змінюється. У принципі з ним усе вже вирішено. Ця зустріч лише формальність, але необхідна. З нашими правоохоронцями потрібно тримати під контролем кожну дрібницю. Щойно він сідає в машину, як уся пиха з нього спадає. Зніяковіло зі мною вітається. Байдуже киваю у відповідь. Йому не подобається моя поведінка, не звик, але зробити нічого не може. Щоб розрядити напругу, свою, киває кудись убік.

- Красива дівчинка!

Хмикаю про себе та вже майже хочу наказати водієві рушати, як щось зупиняє мене. Не можу описати словами що! Але своєму внутрішньому звірові я звик довіряти. Повертаю голову у вказаний бік та весь дух вибиває із грудної клітки.

Богдана! Сидить на лавочці. Мізки миттєво порожніють від усього важливого та заповнюються лише нею. Ми не бачилися чотири роки. За цей час я ще більше зачерствів. Хоча куди ж ще більше?! Здавалося що будь-які почуття атрофувалися остаточно, але на неї я реагую все так само. Нищівно для мене.

Дівчинка змінилася. Риси обличчя стали більш витонченими, дорослішими. Погладшала, форми округлилися. Стала ще привабливішою, тією, що зачаровує. З розуму зводить своїм виглядом. Знову занурює в спокусу. Ні на хвилину не забував її. Сиділа в мізках усі ці роки. Щодня. А сни - особливий вид жорсткості.

Мимоволі повертаюся в минуле. Коли вперше побачив її в ресторані з Градовим, здається, це було цього ж місяця літа, відразу тоді зрозумів, що вона стане проблемою для мене. Подібні емоції раніше не викликала жодна дівка. Незрозумілі, рівно до того моменту, поки не доторкнувся до неї в чоловічому туалеті, куди вона випадково забрела. Ось там мене і накрило остаточно та безповоротно. Захотів до божевілля, до ломоти в паху. Але розумів, що не можна. Занадто яскравий подразник, який міг добряче ускладнити мені життя.

Я народився в злиднях. Кожен день - виживання. Моє дитинство було суцільним кошмаром. Щоб вибратися з нього довелося багатьом пожертвувати, пройтися по головах, по трупах. Відмовитися від емоцій, почуттів. Того, що робить людину такою.

У двадцять чотири роки я домігся багато чого. Але мені було мало, хотів узяти все, що міг. Але далі йти подібним кривавим шляхом було не можна. Довелося перекроювати біографію, вибілювати репутацію. У підсумку з'явився Власенко Руслан Сергійович, який отримав неіснуючий спадок від неіснуючого батька.

Пропозиція Градова була привабливою, але нездійсненною. Він відразу розкусив мою зацікавленість своєю дочкою. І не прогадав, єдине чого не врахував, це моїх далекосяжних цілей та розставлених ще в дитинстві пріоритетів. Усе, що мені було потрібно від його імперії, я міг узяти і взяв. На роль дружини, на той час, у мене вже була на прикметі відповідна кандидатура.

Богдана? Вона й на роль коханки не підходила, бо тільки відволікала б мене від справді важливого. Піддаватися шаленому бажанню, первісній похоті, було б саморуйнуванням моєї особистості, створеної ще в дитинстві, під тиском нелюдської жорстокості світу до таких, як я, відходів суспільства.

Трахнути її один раз і забути, як інших теж був не варіант. Вона була мені недоступна у всіх сенсах. По-перше, звір усередині вже вловив у ній особливий наркотик, позбутися надалі якого було б проблематично та згубно. По-друге, поруч із нею в мені знову прокидалася людина, а не бездушна машина. Справді не хотілося ламати дівчинку, адже бачив, з яким обожнюванням вона дивилася на мене. Навпаки хотілося піклуватися й оберігати, а це було дуже погано. Так само, як і одержимість і безконтрольні ревнощі. Усе неможливе! До появи її в моєму житті. Повертати свою людську сутність, навіть заради того, щоб зірвати найсолодший заборонений плід у своєму понівеченому сприйнятті, Богдану, було неприйнятно. Тоді!

Хоча мало не зірвався. Спокуса була нереальною просто торкатися до остраху бажаного тіла. А що казати, коли в машині відчув вологу її бажання крізь повністю мокрі трусики. Дах знесло геть. Не накинутися допомогла вироблена роками залізна витримка. Так само і в неї в квартирі. Беззахисність в очах, бажані губи, що притискалися до мене. Тут будь яка витримка дасть збій. Не стримався, накинувся. Нарешті відчув її смак. Далі все немов у тумані. Але в голові все ж пульсувала червона лампочка, що заважала переступити межу, за якою була точка неповернення. Плювати! Член розривало від невгамованого бажання, а рука так і тягнулася до ширінки. Загальмував, побачивши, як вона кінчає. Такого красивого видовища я ще ніколи в житті не спостерігав. Власна розв'язка вже не мала значення. Це й стало остаточним рішенням. У моєму розумінні було неприпустимо ставити чужі потреби вище своїх, яких я сам цурався!

Дізнавшись, що вона відмовилася від спадщини, я здивувався та... зрадів. Богдана дівчинка хороша, але будь-яка людина, раптово отримавши у своє особисте розпорядження великі гроші, втрачає голову та, насамперед, себе. Не хотілося спостерігати таке в ній! Та й відібрати бізнес Градова у Тамари було набагато простіше. Емоційно! Досі не знаю, як вчинив би, якби Богдана не відмовився від спадщини.