Жагучі серця - Ксана Рейлі

Вікторія

— Бачу, ти не шкодуєш, що поїхала з ним, — заговорила мама, дивлячись Алексу в спину.

— Ні, не шкодую, — сказала я. — Мені було добре з ним цей тиждень.

— Тоді я рада за тебе. Колись я думала, що тобі потрібен хлопець, який би міг приборкати твою жагу до швидкості, але ти знайшла собі людину, яка захоплюється цим не менше. І знаєш, мушу визнати, що ви все ж ідеально доповнюєте одне одного. Можливо, це і на краще? Між протилежностями неможливий такий тісний рідний зв'язок.

— Це ти маєш на увазі себе і тата? — спитала я, насупившись. — У вас все добре, правда?

— Добре, — відповіла мама, усміхнувшись мені. — Як і завжди, Вікторіє.

Я не дуже розуміла, що саме мама мала на увазі. Можливо, моє прощання з Алексом нагадало їй ті миті, коли вона зустрічалася з моїм татом? Я нічого не знала за їхню історію до весілля. Завжди усе, що розповідала мама, було вже після нього. Мабуть, мама таки сумувала за своєю молодістю та тими митями, коли була для тата на першому місці. Ми з Тео та батькова шалена любов до перегонів, здається, посунули маму в загальному рейтингу. Я не була певна в цьому на сто відсотків, але інколи так здавалося. Це її ображало, хоча вона намагалася не показувати цього. Та все ж батьки були для мене найідеальнішою парою з усіх. Я не знала нікого, хто міг би кохати одне одного так сильно, як ці двоє. І тепер я переконалася, що у моєму житті теж є така особлива людина. Я шалено та безповоротно закохалася в Алекса, хоча і не сказала йому про це. Та щось мені підказувало, що він і без слів знає про мої сильні почуття до нього.

Я помітила, як мама раптом засяяла. Її чарівна усмішка стала такою широкою, а вона мало не стрибала на місці. Я прослідкувала за її поглядом та помітила причину таких палких радощів. До зали аеропорту увійшов батько. Як завжди, йшов він рівно, впевнено та поважно. Від нього так і віяло мужністю та чоловічою силою. Саме таким я знала свого батька. І для мами він таки був найкращим чоловіком зі всіх можливих.

Вона підбігла до нього та безцеремонно кинулася йому на шию. Він трохи підняв її, як частенько це робив. Вони щось сказали одне одному, але я не могла цього чути. Тато махнув мені рукою, тож я підбігла до них. Він притягнув мене у свої міцні обійми, в яких я мало не розтанула.

— Нарешті мої красуні повернулися, — сказав тато. — Я вже встиг засумувати за вами.

— Ми за тобою теж, — прошепотіла я.

— О так! Особливо ти, Вікторіє. Навіть жодного разу не зателефонувала до мене!

Я розгубилася, бо не знала, що сказати. Благо, мама взяла все у свої руки та просто таки наказала батькові забрати наші валізи. Зазвичай він би щось буркнув, але того разу слухняно виконав наказ мами. Ми попрямували втрьох до виходу. Я оглядалася по сторонах, сподіваючись хоч на одну секунду побачити Алекса. Можливо, він не поїхав та залишився, щоб переконатися, що тато забере нас? Але хлопця ніде не було. І на стоянці я не помітила його жовтого Мустанга. Мені вперше за довгий час довелося сісти на заднє сидіння автомобіля. Я страшенно хотіла за кермо, бо так сильно скучила за водінням. Легко прикусила нижню губу, пригадуючи той божевільний момент в автівці Алекса.

— І як пройшов тиждень моди? — поцікавився тато, впевнено кермуючи автомобілем.

— Ох, все було неймовірно! — почала розповідати мама. — Я познайомилася з Джессікою Лінден. Ти знаєш її?

— Вперше чую про неї, Поліно.

— Одна з найпопулярніших візажисток, що створила свій бренд косметики. Вони хочуть продавати свої товари в Україні, тож... — Мама витримала паузу, підігріваючи інтригу. — Мені запропонували стати обличчям їхнього бренду, уявляєш?

— Круто! Я справді радий за тебе.

— І ти не повіриш, кого я там побачила! — голос мами став більше дратівливим. — Так мило розмовляла зі мною. Про тебе розпитувала.

— Хто? — поцікавився тато.

— Діана! — майже крикнула мама. — І знаєш, що я зробила? Показала їй наші фотографії зі справжнього весілля, з народження Вікторії, Тео, а ще похизувалася своїм колечком з діамантами, яке ти купив мені. Вона мало не подавилася від заздрощів...

І хто така ця Діана? Я краєм вуха слухала, що вони говорили, але мої думки були зовсім не тут. У своїй уяві я досі лежала на ліжку, обіймаючи Алекса. Мені було так добре з ним. Так добре, як ніколи. Навіть швидкість та автомобілі не давали мені стільки насолоди, як цей хлопець. А коли ми це поєднали — то утворилася дуже небезпечна суміш дикого задоволення. У своїх фантазіях я стільки всього хотіла зробити з Алексом, що голова їхала обертом...

— А ти, що скажеш, Вікторіє? — відірвав мене від моїх думок тато.

Він уважно дивився на мене у дзеркалі. Я трохи зніяковіла, коли наші погляди зустрілися. Тато явно помітив, що зі мною щось відбувається.

— Все було дуже класно, — відповіла я та натягнуто усміхнулася. — Ти ж знаєш, що я люблю Париж. Ми круто повеселилися біля Ейфелевої вежі.

Тато глянув на маму, насупившись:

— Ти ж казала, що ви не ходили туди.

— Це я не ходила, а Вікторія розважалася зі своїми новими подругами. Вона багато гуляла містом з Лізою — донькою Віктора та Анни Адамових. Це ті, що мають торговий центр он там...

Мама знову виручила мене. Я з вдячністю усміхнулася їй, коли вона глянула в мою сторону. Уявлення не маю, хто така та Ліза, з якою я нібито розважалася в Парижі, але нехай. Головне не переплутати її ім'я.

Я усміхнулася, коли автомобіль заїхав у гараж нашого дому. Хотілося якнайшвидше сховатися у своїй кімнаті, щоб уникнути допитів від тата і брата. Я першою вискочила з автомобіля та обернулася до батька.

— Ми завтра поїдемо на автодром? — спитала я. — Дуже скучила за трасою.

— Завтра ні, Вікторіє. Тобі потрібно відпочити. До того ж нас запросила на вечерю твоя тітка.

Я розчаровано видихнула, адже завтра мені не вдасться зустрітися з Алексом. Я піднялася в дім та одразу ж сховалася у своїй кімнаті. Тато заніс мені мої речі. На щастя, він нічого у мене не розпитував. Я чула, як мама захопливо щось розповідала йому в їхній спальні. В душі я тішилася, що вона перетягнула всю його увагу на себе...

— Візьми це! — Мама простягнула мені невеличку червону коробочку з надписом "Cartier". — Подаруєш Лії. Скажеш, що від себе. Усі думають, що ми були в Парижі, тож я купила подарунки від нас.

— Дякую, мамо. Ти про все так подбала, а я зовсім ні про що не думаю.

— Ти думаєш про Алекса.

Я поправила пояс на своїй бежевій сукні та швидко кивнула головою. Мама мала рацію. Усі мої думки були забиті ним.

— Ти так сильно закохалася, — прошепотіла мама.

Вона підняла свої руки та поправила моє волосся. Її погляд був таким теплим та кмітливим, що я легко усміхнулася їй.

— Інколи мене це лякає, — зізналася я. — Боюся, що на чемпіонаті забуду про те, що ми конкуренти та втну якусь дурницю.

— Дурницю ти втнеш тоді, коли згадаєш про це, Вікторіє. Хіба ви можете бути конкурентами, якщо кохаєте одне до одного?

— Це занадто складно, мамо. Знаю, ти плекаєш надії, що я оберу кохання та покину перегони, але цього ніколи не станеться. Думаю, що Алекс теж не відмовиться від чемпіонату. Як би складно не було це визнавати, але на нас чекає справжня боротьба.

— Тоді борися, — сказала мама, глянувши мені в очі. — А от за що саме ти будеш боротися — визначишся сама. Ходімо! Нам уже час іти.

Ми їхали до будинку тітки Аріни та дядька Єгора, а я весь час усміхалася у свій телефон, листуючись з Алексом. Ми не бачилися вже понад добу, і я відчувала таку тугу за ним. Я б радше зустрілася десь потайки з цим хлопцем, аніж сиділа б на вечері з рідними. Власне, цю пропозицію я й написала йому, а потім сховала телефон у сумочку, коли помітила, що тато надто уважно спостерігає за мною. Авто зупинилося у дворі поряд з великим двоповерховим будинком з панорамними вікнами. Я помітила тітку біля входу в дім. Вона помахала нам рукою, усміхаючись.

— Така рада бачити вас, — сказала Аріна, обіймаючи маму.

Тітка обійняла та поцілувала в щоку кожного з нас. Я трохи зніяковіла, коли увійшла в коридор. Цей дім був схожий на виставку картин та музей одночасно. І тітка Аріна, і дядько Єгор захоплювалися мистецтвом, тож у них тут можна було побачити багато цікавих та незвичних речей. Я торкнулася пальцем дивного свічника з покрученими металевими прутами, що наче змії звивалися вгору.

У вітальні в першу ж чергу мені в очі впала дивна картина з незрозумілими об'ємними фігурами.

— У вас нова картина? — поцікавилася моя мама, розглядаючи.

— О так! — відповіла тітка Аріна. — Я купила її, коли була на конференції. Зараз дуже модні саме такого стилю картини. Її намалював відомий італійський художник Макс Гроссо.

— Справді гарно, — зауважив Тео. — Здалеку це нагадує мені мотоцикл.

— Це сучасне бачення Апіса — священного бика у давньоєгипетській міфології, — втрутився дядько Єгор.

Я здивовано підняла обидві брови, дивлячись на картину. І де там бик? Хоч як не намагалася розгледіти його, мені це погано вдавалося. Тітка Аріна запросила нас до столу. Якраз у цей момент з другого поверху спустилася Лія. Вона підбігла до мене, усміхаючись, а тоді міцно обійняла. Відверто кажучи, я встигла скучити за нею. Мені навіть хотілося розповісти їй про все, що відбулося між мною та Алексом.

— Я вже скучила за тобою, — сказала вона. — Мені стільки всього тобі треба розповісти!

— І мені тобі теж, Ліє.

Ми вирішили не тягнути з цим, тож чемно посиділи пів години за столом з батьками, а потім сховалися у кімнаті дівчини.

— Стільки всього сталося! — сказала я, спершись спиною до дверей.

Лія сіла на ліжко, випрямивши свої ноги в білих колготках. На ній була складчаста синя спідниця та тоненька біла кофточка з рюшами — абсолютно її дивний стиль.

— Ти знайшла собі хлопця в Парижі? — поцікавилася дівчина, намотуючи пасмо свого світлого волосся на палець. — Бо ти маєш такий вигляд наче закохалася.

— А ти знаєш, як виглядають закохані? — спитала я, піднявши одну брову.

— Звідки мені знати? — Лія знизала плечима. — На минулому тижні я вперше поцілувалася з хлопцем.

— Що? — здивувалася я. — Ти це серйозно?

Щоки дівчини сором'язливо почервоніли. Вона легко прикусила нижню губу та замріяно глянула кудись у стелю.

— Це сталося в університеті. Ми зробили це в бібліотеці між стелажами книг. Ну, тобто я не думала, що це станеться. Він так несподівано поцілував мене, що мої ноги підкосилися. Це було невміло з моєї сторони та трохи ніяково, але... Але так романтично, Вікторіє!

— Я рада за тебе, — з усмішкою сказала я. — У мене теж дещо цікаве сталося.

— Що? Не тягни, Вік. Я вже згораю від цікавості.

— Я вже не дівчинка, — тихо зізналася. — Того тижня я переспала з...

— З ким?

Карі очі Лії стали майже вдвічі більшими. Вона нахилилася ближче до мене, бажаючи якнайшвидше дізнатися мій найбільший секрет.

— З Алексом, — прошепотіла я.

— З тим самим Алексом?

Я кивнула головою, а Лія здивовано витріщилася на мене.

— Знаю, ти думаєш, що це неправильно, але я так сильно закохалася в нього.

— Ти впевнена в ньому?

— Так. Чому ні?

— Ну, ви ж конкуренти. І як це взагалі сталося? Він теж був у Парижі?

— Ні, це... Мама сама полетіла на тиждень моди, а я тим часом була з Алексом в будинку його дідуся.

— Що? Ти жартуєш, Вікторіє? І твої батьки знають про це?

Телефон Лії запищав від сповіщення про вхідне повідомлення. Дівчина потягнулася до свого мобільника, що лежав на тумбочці.

— Мама знає, — сказала я, — а от татові краще не знати про мої з Алексом стосунки. Це буде дуже великою проблемою. Він будь-що не повинен знати про це.

Лія щось зосереджено читала у своєму телефоні. Я задумано відвела погляд до вікна, згадуючи Алекса. Ох, я ж не подивилася, що він відписав мені! Може, нам таки вдасться побачитися сьогодні? Я потягнулася до своєї сумочки та раптом помітила бліде обличчя Лії, що дивилася просто на мене.

— Боюся, що твій тато вже знає, — пробурмотіла вона, а тоді пошепки додала: — Усі знають.

— Що? — розгублено перепитала я.

Про що Лія взагалі говорить? Вона простягнула мені свій телефон. Я насупилася, але вже сам заголовок статті змусив моє серце шалено битися в грудях. Я почала гортати вниз, ігноруючи весь текст. У самому кінці були фотографії — мої фотографії! Я одразу ж впізнала себе та Алекса на зображенні. Хтось сфотографував нас тоді, коли ми на озері займалися коханням. О Боже! Сльози зібралися на очах. Я ще ніколи раніше не відчувала такого сорому. Ніхто ж не знав про нас! Алекс переконував мене, що про те місце не знає ніхто. Лише він, лише він, лише... Телефон випав з моєї руки, а я мовчки підвелася з ліжка та вийшла з кімнати Лії. Я не могла повірити, що Алекс міг так вчинити зі мною. Та десь в глибині душі я розуміла, що це він усе підлаштував. Але навіщо йому це? Щоб осоромити мене та зламати перед чемпіонатом? Захотів таким чином усунути конкурентку? Сльози потекли по моїх щоках. Я швидко витерла мокрі щоки та спустилася на перший поверх. Один погляд на батька, що збілів, дивлячись в екран свого телефона, — і я не витримала. Розплакалася та чимдуж побігла на вулицю.

Колись Алекс сказав, що боляче вдарить мене тоді, коли я найменше очікуватиму цього. І він таки зробив це, а я, наївна дурепа, вірила йому...