Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

- Так, мамо.

- І який же?

- Піти в душ...

***

Я навіть думати не можу про повернення додому, доки не побачу Лізу. За всіма чоловічими стандартами, я як кіт, що напаскудив, купую квіти. Думав узяти ще цукерок, але вирішив не поспішати, а троянди обрав все ж таки без шипів.

Стою біля її дверей і згадую вчора, який був чудовий день. Як я міг усе це втратити через свою тупість. Хоча, оголоси я їй про сім'ю і до поцілунків справа точно не дійшла б.

Дзвоню в її двері, але мені не відчиняють. Починаю стукати.

- Ліза, прошу, відчини двері. Мені треба все пояснити, відкрий.

Продовжую стукати.

Проходить ще хвилину, й  нарешті я чую звук повороту ключа.

- Олексію Михайловичу, Ліза не буде з Вами говорити.

- Я мушу їй все пояснити, я не можу все так залишити.

- Ви дорослий чоловік, сім'янин і не мені пояснювати, що Ви тут зайві. Ліза, не ваша дружина чи дочка, аби ви намагались щось там їй пояснити. Ви зробили моїй дитині боляче, а зараз боляче буде Вам.

Пара секунд, і я відчуваю гострий біль у паху. Мені дуже боляче, але в той же момент смішно і зрозуміло, від кого у Лізи манера мислення. Ця жінка втрапила в мої яйця ручкою дверей. Я гублюся і не знаю сльози проступають від болю чи бажання сміятися.

- Гарного Вам дня, Олексію Михайловичу.

Ледве видавлюю зі свого скрученого тіла фразу… доволі пискляву фразу.

- І Вам, як там вас звати.