Сон кельта - Маріо Варгас Льоса
«Синя книга» про становище в Путумайо була опублікована в липні 1912 року. З першого дня вона спричинила потрясіння, яке, маючи Лондон у центрі, стало розходитися концентричними хвилями по всій Європі, Сполучених Штатах Америки і багатьох інших частинах світу, а надто в Колумбії, Бразилії і Перу. «Тайме» присвятила цій темі кілька сторінок і передову статтю, в якій, підносячи Роджера Кейсмента до хмар, говорячи, що він знову показав своє надзвичайне обдаровання «великого гуманітарія», вона вимагала вжити негайних заходів проти цієї британської компанії та її акціонерів, які розбагатіли на індустрії, що практикує рабство й тортури і винищує народи аборигенів.
Але похвалою, що найбільше зворушила Роджера, була стаття, яку написав його друг і союзник у кампанії проти короля Бельгії Леопольда Другого Едмунд Д. Морел, у «Дейлі Ньюз». Коментуючи «Синю книгу», він писав про Роджера Кейсмента, що «ніколи не бачив у людині стільки магнетизму, як у ньому». Завжди алергічний до громадської слави, Роджер анітрохи не тіїиився цією новою хвилею популярності. Він радше почував себе ніяково й намагався втекти від неї. Але це було нелегко, бо скандал, який спричинила «Синя книга», призвів до того, що десятки англійських, європейських і північноамериканських публікацій хотіли взяти в нього інтерв’ю. Він приймав запрошення виступити з лекціями в академічних інституціях, політичних клубах, релігійних і благодійних центрах. У Вестмінстерському абатстві влаштували спеціальну службу на цю тему, й канонік Герберт Генсон виголосив проповідь, суворо осудивши акціонерів Перуанської Амазонської компанії, що збагачуються, практикуючи рабство, вбивства та калічення людей.
Повірений у справах Великої Британії в Перу Дес Ґрас повідомив про ажіотаж, який спричинили в Лімі звинувачення «Синьої книги». Уряд Перу, боячись економічного бойкоту їхньої країни з боку західних держав, оголосив про негайне запровадження реформ і про те, що він надсилає в Путумайо військові та поліційні сили. Але Дес Ґрас додав, що, певно, й тепер повідомлення про ці заходи не буде ефективним, бо існують урядові сектори, що стверджують, ніби факти, описані в «Синій книзі», — це змова Британської імперії, яка підтримує колумбійські претензії на Путумайо.
Атмосфера симпатії та солідарності з аборигенами Амазонії, яку «Синя книга» розбудила в громадській опінії, призвела до того, що проект відкриття католицької місії в Путумайо одержав велику економічну підтримку. Англіканська церква висловила кілька критичних зауважень, але зрештою дала себе переконати аргументам Роджера після незліченних зустрічей, нарад, листів і діалогів: що позаяк ідеться про країну, в якій католицька церква глибоко закорінена, протестантська місія розбудила б підозри, й Перуанська Амазонська компанія зробила б усе можливе, щоб дискредитувати її, звинувативши в тому, що вона підтримує колонізаторські зазіхання Корони.
Роджер провів в Ірландії та в Англії кілька зустрічей з єзуїтами та францисканцями, двома орденами, до яких він завжди відчував симпатію. Він читав, після того як побував у Конго, про ті зусилля, яких докладала Компанія Ісуса в Парагваї та в Бразилії, щоб організувати аборигенів, обернути їх у християнство й об’єднати у спільноти, де, зберігаючи свої традиції трудитися разом, вони практикували б елементарні християнські звичаї, що підняло б їхній рівень життя й урятувало їх від експлуатації та винищення. Тому Португалія зруйнувала єзуїтські місії і вдалася до інтриг, у кінцевому підсумку переконавши Іспанію та Ватикан, що Компанія Ісуса перетворилася на державу всередині держави і становить небезпеку для авторитету папи та імперської верховної влади Іспанії. А втім, єзуїти сприйняли проект амазонської місії без особливого захвату. Натомість францисканці схвалили його з ентузіазмом.
Саме тоді Роджер Кейсмент довідався про те, як служили в найбідніших кварталах Дубліна священики-францисканці. Вони працювали на фабриках і в майстернях і терпіли ті самі злидні та нестатки, що й робітники. Розмовляючи з ними, бачачи, з якою відданістю вони виконували свій обов’язок, водночас поділяючи долю знедолених, Роджер подумав, що ніхто краще не підготовлений, аніж ці ченці, до того виклику, яким була організація місії в «Чоррері» та в «Ель Енканто».
Аліса Стопфорд Ґрін, з якою Роджер поділився своєю радістю, коли побачив, як вирушили до перуанської Амазонії четверо перших ірландських францисканців, провістила:
— А ти певен, що досі належиш до англіканської церкви, Роджере? Хоч, можливо, ти собі цього й не усвідомлюєш, але ти вийшов на шлях навернення до папізму, з якого немає вороття.
Серед завсідників вечірок Аліси, які збиралися в багатій бібліотеці будинку на Ґросвінор-роуд, були ірландські націоналісти, що належали до англіканської, пресвітеріанської і католицької релігій. Роджер ніколи не помічав між ними ані тертя, ані диспутів. Після того зауваження Аліси він багато разів запитував себе в ті дні, чи його наближення до католицизму означало суто духовний та релігійний потяг, чи радше політичний, так би мовити, бажання ще більше наблизитися до націоналістичного вибору, позаяк величезна більшість прихильників незалежності Ірландії були католиками.
Щоб утекти від нав’язливих переслідувань, об’єктом яких він став як автор «Синьої книги», він попросив у міністерстві ще кілька днів відпустки й поїхав провести їх до Німеччини. Берлін справив на нього надзвичайне враження. Німецьке суспільство, що перебувало під владою кайзера, здалося йому моделлю сучасності, економічного розвитку, порядку й ефективності. Хоч той візит і був дуже коротким, він послужив йому для того, щоб туманна ідея, яка виникала в його уяві вже протягом певного часу, відтоді конкретизувалася й перетворилася на вершину його політичної діяльності. Щоб здобути свою незалежність, Ірландія не могла розраховувати на розуміння, а тим більше на сприяння Британської імперії. У ті дні це стало очевидним. Одна можливість того, що англійський парламент знову почне дебати з проекту закону, який надав би Ірландії автономію (Home Rule) і який Роджер та його радикальні друзі вважали недостатньою формальною поступкою, спровокувала
