Чому дзвенять цикади - Тетяна Тиховська

Під час Другої світової бомбардування окремих будинків, ділянок доріг вже нікого не дивувало. Масштаби стали інші.

А от для Першої світової це ще була дивина.

Німеччина була першою країною, яка застосувала літаки для нападу на стратегічні тили ворога. Вона ще в 1907 році разом з Італією та Австро-Угорщиною відмовилася підписати рішення Гаазької міжнародної мирної конференції про заборону використання повітряних засобів для бомбардувань незахищеною місцевості. Росія, до речі, теж.

Навряд чи грунтівка від невеличкого села так вже цікавила німців. Але будь-яку дорогу можна вважати стратегічним об’єктом. І німець, що летів з кількома гранатами на ледве не іграшковому аероплані, мабуть, неабияк пишався собою, коли з невеликої вишини таки влучив у підводи, що були перед ним як на долоні.

Мати знайшла дітей в придорожній канаві, тремтячих і блідих. Вольдемар розповів матері, як всі, ледь почалося бомбардування, кинулися врозтіч. Як він накрив Фріду своїм тілом. І як лежали вони не дихаючи, поки все геть стихло.

Сталося так, що військові загинули. Загинули й коні. Тож селяни — ті, хто вцілів, — пішки почвалали додому.

Було 3 липня 1967 року. Понеділок. Тому бібліотека не працювала. Тому Сашко стріне Оленку тільки завтра. У вівторок. А сьогодні він відбував перед мамкою кілька нарядів за всіма правилами військової дисципліни. Позачергові наряди було отримано через те, що напередодні Сашко разом із своїми однокласниками розпив пляшку вина — на честь закінчення школи.

Сашко вже надраїв поли, перетер увесь мамин кришталь, повитрушував килими. І мав ще погуляти з Мишком, восьмирічним молодшим братом. Поза чергою. Звичайно, його мама, Лариса Георгіївна, ніяким військовим не була. Вона була дружиною капітана. Справжнього капітана, морського, що водив Чорним морем суховантажний транспорт.

Отой суховантаж вже багато років муляв самолюбству Лариси. Аби ж то чоловік був капітаном якогось круїзного лайнеру! Ще й якби міжнародного! То можна було інколи й в рейс з чоловіком вийти, похизуватися нарядними сукнями серед пасажирок! А тут суховантаж! Що він там возить, хто знає? Добре, хоч із роками не облисів!

Жодна жива душа не знала, чому красуня Ляля, що тільки-но закінчила балетну школу і мріяла подовжити навчання в Москві, погодилась на одруження з Віктором — дещо провінціальним, не дуже привабливим, мовчазним хлопцем. Він був найстарший з курсантів, аж на сім років старший за Лялю.

За традицією балетна школа на свій випускний запросила моряків-курсантів. Багато дівчаток на таких вечорах знаходили собі наречених. От як, наприклад, Свєтка — найкраща подруга Лариси. Вона не криючись тулилася до свого Олексія і направо-наліво сповіщала, що весілля в них — справа вирішена. Чи й не досягнення: одружитися з курсантом, який ще пір’ям не обріс!

Одружитися з моряком мріють тільки романтичні мрійниці, що не бачили долю морячок зблизька. В Миколаєві моряків було доволі. Отож Ляля надивилася на своїх сусідок, які постійно турбувалися про безпеку своїх чоловіків, про їх любовні подвиги в рейсах. І ніякої допомоги у вихованні дітей! А як моряк військовий, ще й невідомо, куди його запроторять! Ні, дякую! Ляля і в Миколаєві не планувала затриматися. Їй марилася кар’єра балерини, то ж гідним обрамленням для неї може бути тільки Москва. Тільки Москва! Закінчити хореографічне училище, виступати на сцені Великого театру! А можливість поїхати за кордон! Побачити Лондон, Париж, Сідней, Нью-Йорк! Оплески, квіти, шанувальники! І якщо Ляля комусь і дозволить бодай прохопитися про одруження, то тільки справді гідному залицяльнику.

І тут якийсь курсант пропонує їй руку і серце. Сміх та й годі!

Віктор товаришував із Олексієм, тож весь вечір він хоч-не-хоч товкся поряд. Танцював він погано, тож здебільш з кутка спостерігав за дівчатами або виходив на двір курити.

Ляля добре бачила, що Віктор її вподобав. Жінки це відчувають безпомилково. Ляля була в біса приваблива для чоловічого ока: натуральна білявка з карими очима та ще й з величезним бюстом, що був предметом захоплення для чоловіків і об’єктом заздрості для подруг. Хлопці часто-густо залицялися до неї, тож захоплені погляди, що нишком кидав на неї Віктор, аж ніяк її не зворушували. Вона з байдужою цікавістю чекала, як саме цей мовчун освідчиться. І коли той після вечора рішуче посунувся проводжати її додому, навіть дещо зневажливо подумала: стандарт. Зараз почне розпатякувати, яка вона красуня, присягати на вічне кохання і просити телефон.

Але Віктор майже мовчки довів її до дому. І тільки коли вже вона відкрила двері, він чітко сказав: «Через місяць я повернуся з рейсу. Якщо ти чекатимеш мене на пірсі, то згодна одружитися зі мною. Як ні — то не судилося». І пішов, навіть не озирнувся. Ото ведмідь! Ну і хай іде! Через місяць її тут і поряд не буде! Вона буде навчатися в Москві! Про те, що можна й не поступити, Ляля собі і в голову не покладала.

І от валізи складено, квиток до Москви куплено, мамині поради вислухано. Ляля трошки побоювалася їхати одна, як зовсім чесно. Пропонувала й Світлані поїхати. Але та вже бачила себе дружиною офіцера і про інше й чути не хотіла. «То хай! Заздритиме, як отримає листівку з мого закордонного турне!» — трохи образилася Ляля. Театрально попрощалася зі всіма подругами і поїхала сама.

Москва в порівнянні з Миколаєвом Лялі здалася людським мурашником. Аж дев’ять залізничних вокзалів вихлюпували у місто тисячі й тисячі прибулих з усіх п’ятнадцяти республік великого могутнього. Отетерілі гості столиці з подивом і острахом занурювалися в розкриту пащу метро — неповторне підземне диво, що було створено безбожним комуністичним ідолом за планом середньовічного алхіміка[14].

Молода душа гнучка й податлива. Через кілька діб Ляля добре освоїлася серед строкатої за складом спільноти абітурієнтів, подумки виокремлювала собі дівчат, з якими буде товаришувати