Уран - Микола Якович Зарудний
— Приймаєте гостей?
— Заходьте.
— Хто це там? — запитав Сніп Юхима.— І Кожухар? Давай мені одіж.
— Не можна вам вставати, тату.
— Причини двері, хай там посидять, а я вийду.— Ничипір Іванович одягався.— Не хочу, щоб мене Кожухар лежачого бачив.
І Сніп вийшов до нежданих гостей.
— Проголосували? — поглянув на Кожухаря й махнув рукою.— І ти, Савко, руку тягнув?
— Я не той,— кректав Чемерис,— я не дуже, значить, тягнувся, можна сказати, що й... отак трохи підняв руку лічно.
— Не дуже уверенно голосував Савка,— сказав Динька.
— А ти слово говорив? — Сніп до Кожухаря.
— Говорив. А що ж мені було робити, коли з шахтами нічого не виходить?
— А ти ж казав, коли ми від Шаблія поверталися, що стоятимеш, як кам'яна гора? Казав? — допитувався Сніп.
— Було,— признався Кожухар.— Але ж нам Шаблій виклав усю, значить, економіку. Не може держава такі гроші витрачати, щоб лиш тобі догодити... Турчин показав нам, яке наше село буде й місто за Видубом, то я подумав, подумав та й сказав, що даю згоду на «Факела».
— Конешно, бо полєзні скопаємі,— пояснив Петро Перепічка.
— Виходить, що ви всі розумні, а тільки один Сніп дурний і відсталий елемент.— Сніп говорив повільно, йому було тяжко дихати.— А в машині ви мені що обіцяли? Казали ви мені, що будемо разом просити Турчина, щоб шахти будував?
— Ничипоре, у Турчина все на плані написано, і ми нічого не могли йому довести,— переконував Чемерис.— І Шаблій же тобі цілий день тлумачив...
— Конешно, полєзні скопаємі...
— Що ж ми вдвох з Савкою могли вдіяти? Никодим теж голосував,— сказав Кожухар.— Не міг же я проти колгоспу йти.
— Я проголосував, бо мені Текля сказала,— винувато подивився на Снопа Динька.— Турчин їй показав, яку хату збудують, то вона й розкисла: звісно, баба.
— Дуже славну хату поставили будівельники біля клубу,— зауважив Перепічка, — для агітації й пропаганди... На три кімнати, з кухнею й службами всякими... Я теж у таку хату перейшов би.
— Добра хата,— підтвердив Кожухар.— Хоч би на старості в такій пожити, бо моя, їй-богу, розвалиться.
— Поживеш. Тобі дадуть! — запевнив Сніп.— І на трибуну виліз, щоб побачили, який, значить, активний Кожухар, показався, вислужився!
— Ти, Ничипоре, не маєш права так говорити про мене! — сказав Михей.— Мені нема перед ким вислужуватися. І шапки я ні перед ким не скидав. І не буду. А на зборах виступив, бо мене питали, що я думаю. І я сказав, бо вірю Шаблію й Арсену Турчину. А вони більше розуміються на цих шахтах і уранах, ніж ти і я. А якщо ти мене так образив, то я тобі скажу: хоч тобі й дали Героя, а ти ще темний чоловік і той... Савко, як це? Демагог. І не думай, що тільки одному Снопові дорога земля.
— По цій мові бувайте здорові,— сказав Сніп.— Іди, Михею, і щоб мої очі тебе не бачили!
— Себто ти мене виганяєш зі своєї хати? Дожився.— Кожухар довго шукав свого кашкета.— Бувай здоровий, порога я в твоїй хаті не переступлю.
— Михею, куди ж це ти? — зустріла Марія Кожухаря на подвір'ї.
— Вигнано мене, Маріє, з вашої хати,— відповів Михей і, низько опустивши голову, пішов, чудернацько присідаючи на своїх довгих ногах.
— Ничипоре! Що ж ти наробив?! — вбігла в хату Марія.— Юхиме, заверни дядька Михея,— заглянула в суміжну кімнату.— Чого ж це ви посварилися? Та це ж уже кінець світу настає, якщо Михея з хати випроваджувати!
— Посварилися через полєзні скопаємі...
Ничипір мовчав, збентежений таким поворотом, Савка теж не міг збагнути, що сталося, тільки Никодим Динька сумно хитав головою:
— Весь вік товаришували, а...
— Я не зрадив ні нашого товаришування, ні землі,— сказав Сніп. Він підвівся зі стільця, якось неприродно випроставшись, і, тримаючись за стіну, пішов у другу кімнату.
Савка думав, що Ничипір ліг у ліжко, й кивнув Диньці, щоб іти, але раптом знову з'явився Сніп, одягнений у новий сірий піджак.
— Ти куди, Ничипоре?! — злякалася Марія.
— Піду на партійні збори... Сказав Юхим, що Шаблій скликає всіх...
— Не дійдеш ти, не йди, Ничипоре!
— Дійду! — сказав Сніп і вийшов з хати.
— Юхиме, іди з ним, сину.
— Та йду ж, мамо.
Ничипір не хотів, щоб його вели, ішов сам, часто зупиняючись, але вже біля контори таки сперся на Савчину руку. Так вони вдвох і ввійшли в кабінет Гайворона.
Шаблій і Мостовий, побачивши його, кинулися навстріч і посадили.
— А ми до вас збиралися, Ничипоре Івановичу, після зборів завітати,— сказав Шаблій.— Що з вами, серце?
— Чого ви прийшли? Вам треба лежати,— промовив Мостовий.
— Зараз скажу, чого прийшов... Сьогодні мені один... мій товариш... колишній сказав, що я, значить, темний... демагог... і що це всі люди знають... І ще сказав, що мені Героя дали, що я, значить, не заробив, а просто мені дали. То це щира правда... Не заробив. Думав ще відробити за Зірку, а вже не зможу.— Сніп вийняв з коробочки Зірку й поклав на стіл.— Ордена, може, й заробив, а Зірку ні... То хочу передати її правлінню для всього колгоспу... І ось цю заяву.
Шаблій прочитав, потім передав Мостовому й Гайворону.
— Ничипоре Івановичу,— Шаблій узяв Зірку і приколов на Снопового піджака.— Нагородила вас від імені всього народу й партії Президія Верховної Ради, і ми не можемо відмінити Указу. І я вам ось що скажу, по секрету... Буде вам весною наступного року сімдесят.
— Якщо доживу, то буде,— тихо сказав Сніп.
— То
