був пастухом. Про це нема чого розповідати, завжди одне й те саме, завжди кози та вівці, козенята та ягнята і молоко, багато молока, молоко скрізь і всюди. А тобі подобалося бути пастухом? Подобалося. Чому ж ти звідти пішов? Мені там набридло, я знудьгувався за родиною. Що значить «знудьгувався»? Значить захотілося побачитися з ними. Ти брешеш. Чому ти вирішила, що я брешу? Бо я бачу страх і каяття у твоїх очах. Ісус нічого не відповів. Він підвівся, пройшовся по дворику й зупинився перед Марією. Одного дня, якщо нам судилося зустрітися знову, я, можливо, розповім тобі решту, тільки пообіцяй зберегти усе в таємниці. Навіщо відкладати, розкажи тепер. Ні, розповім, коли зустрінемося знову. Ти сподіваєшся, що на той час я вже не буду повією, а зараз ти не можеш мені довіряти, думаєш, я спроможна продати твої таємниці за гроші або так просто, задля розваги розповісти про все першому-ліпшому, хто сюди прийде й подарує мені кращу ніч кохання, аніж та, яку подарував мені ти і яку я подарувала тобі. Ні, причина не в цьому. Тоді я повинна тобі сказати, що Марія з Магдали, чи залишиться вона повією чи ні, буде біля твоїх ніг завжди, коли вона тобі знадобиться. Хто я такий, щоб це заслужити? Ти сам не знаєш, хто ти такий. А вночі Ісуса знову навідав давній кошмар, який останнім часом перетворився на щось подібне до неясної тривоги, яка іноді нагадувала про себе у проміжках між звичайними сновидіннями і зрештою увійшла у звичку й стала цілком терпимою. Але в цю ніч — може, тому, що Ісус востаннє спав у цій постелі, а може, тому, що ввечері згадував про Сефорис, — кошмар, наче велетенська змія, яка пробудилася після зимової сплячки, став повільно розгортати свої кільця й підіймати жахливу голову, й Ісус прокинувся з криком, укритий холодним потом. Що з тобою, що сталося? — запитала перелякана Марія. Мені наснився поганий сон, більше нічого, спробував заспокоїти її Ісус. Розкажи мені, й ці прості слова були сказані з такою любов’ю, такою ніжністю, що Ісус не міг стримати сльози, а після сліз не зміг не розповісти про те, про що розповідати не хотів: Мені сниться, що мій батько хоче мене вбити. Але ж твій батько мертвий, а ти тут, живий. Я мала дитина й перебуваю у Віфлеємі, в Юдеї, а мій батько скаче на коні, щоб мене вбити. А чому ти у Віфлеємі? Бо я там народився. Можливо, ти думаєш, твій батько не хотів, щоб ти народився, і твій сон про це? Ти нічого не знаєш. Ні, не знаю. Багато дітей у Віфлеємі померли з вини мого батька. Він їх повбивав? Він їх повбивав тому, що не схотів урятувати, не він заносив над ними меч. І у твоєму сні ти себе бачиш одним із тих дітей, так? Я вже пережив тисячу смертей. Бідолашний Ісус. Саме тому я й пішов із дому. Тепер я тебе розумію. Тобі тільки здається, що ти мене розумієш. А чому тільки здається? Бо я ще не все можу тобі розповісти. Те, що ти розповіси мені, коли ми знову зустрінемося? Так. Ісус заснув, поклавши голову на плече Марії й дихаючи їй на груди. Вона вже не спала до самого ранку. Серце їй боліло, бо ранок принесе розлуку, але душа в неї була спокійна. Вона знала, що чоловік, який спить поруч із нею, це той самий чоловік, якого вона чекала протягом усього свого життя, чоловік, чиє тіло належало їй, а її тіло — йому, хоч його тіло дісталося їй невинним, а йому її тіло вже безліч разів використаним і нечистим, але життя тепер починається з нової сторінки, на якій поки що написано лише вісім рядків — вісім днів, і сьогоднішня ніч — цьому підтвердження, а що таке вісім днів у порівнянні з величезним майже непочатим майбутнім, а він же такий молодий, цей Ісус, який до мене прийшов, і я, Марія з Магдали, лежу тут із чоловіком, як уже стільки разів лежала, але тепер я знемагаю від кохання й у мене немає віку.
Ранок вони згаяли на приготування в дорогу, і здавалося, хлопець зібрався йти на край світу, а не до Назарета, куди й двохсот стадій не буде, так що нормальна людина, вийшовши звідси ополудні, до вечора вже туди дійде, навіть при тому, що дорога від Магдали до Назарета не дуже рівна й пряма і перетинає чимало крутих пагорбів та всіяних камінням рівнин. І стережися, бо в цій місцевості блукає ще чимало загонів, які боролися проти римлян, сказала йому Марія. Справді? Ти давно не бував у наших краях, а це ж Галілея. Я сам галілеянин, і вони мені шкоди не завдадуть. Який же ти галілеянин, якщо народився в Юдеї, у Віфлеємі. Мої батьки зачали мене в Назареті, і, правду кажучи, я народився навіть не у Віфлеємі, а в печері на його околицях, а тепер мені іноді здається, що тут, у Магдалі, я народився вдруге. Від повії. Для мене ти не повія, гнівно заперечив Ісус. Але досі я була нею. Після цих слів запала довга мовчанка, Марія чекала, коли Ісус завершить свою думку, а Ісус ніяк не міг подолати своє замішання й нарешті запитав: Ти забереш той знак, який вивісила на дверях, щоб ніхто не заходив? Марія з Магдали подивилася на нього із серйозним виразом, потім лукаво всміхнулася: Я не можу приймати у своєму домі двох чоловіків водночас. Що ти цим хочеш сказати? Що ти підеш, але все одно залишишся тут зі мною. Вона зробила паузу, а тоді додала: Знак, який я повісила на дверях, висітиме там і далі. Вони думатимуть, що ти з чоловіком. Якщо вони так думатимуть, то не помиляться, бо я буду з тобою. Ніхто більше сюди не увійде? Ти це сказав, і так воно й буде, бо жінка на ім’я Марія з Магдали перестала бути повією, коли ти сюди увійшов. А з чого ти житимеш? Лише польові квіти не знають праці й турбот. Ісус узяв її за руки й сказав: Назарет недалеко від Магдали, десь через кілька днів я тебе неодмінно навідаю. Якщо ти прийдеш, я тебе чекатиму. Я хочу, щоб ти завжди мене чекала. Я тебе чекатиму навіть після того, як ти помреш. Ти хочеш сказати, я помру раніше від тебе? Я старша й, безперечно, помру
