Сон кельта - Маріо Варгас Льоса

в галузі ділової діяльності й абсолютним браком совісті чи докорів сумління, він підіймався все вище по драбині суспільного успіху. З мандрівного продавця сомбреро для неозорої Амазонії він став постачальником убогих збирачів каучуку, які на свій страх і ризик наважувалися проникати в глиб сельви, і забезпечував їх мачете, карабінами, риболовними сітями, ножами, бляшанками для збирання каучукового соку, консервами, юкковим борошном та домашніми інструментами, беручи за це частину зібраного ними каучуку, який він продавав в Іквітосі та Манаусі компаніям експортерів. Аж поки завдяки заробленим грошам він перетворився з постачальника й посередника на виробника й експортера. Спочатку він увійшов до спілки з колумбійськими виробниками каучуку, які, будучи менш розумними чи працьовитими, чи менш аморальними, аніж він, усі в кінцевому підсумку продали йому свої землі, свої склади, своїх робітників-аборигенів, а іноді й самі понаймалися до нього на службу. Нікому не довіряючи, він поставив своїх братів, діверів і зятів начальниками головних пунктів свого підприємства, яке попри свої великі розміри та будучи зареєстрованим у 1908 році на Лондонській біржі, на практиці діяло як велика сімейна фірма. Які розміри становила його маєтність? Легенда, безперечно, перебільшувала реальність. Але в Лондоні Перуанська Амазонська компанія володіла величезною будівлею в самому центрі Сіті й особняком Арани на Кенстинґтон-роуд, які нічим не поступалися палацам князів і банкірів, що їх оточували. Його дім у Женеві та літній палац у Біаріці були вмебльовані модними декораторами й обставлені розкішними речами й картинами. Але про нього розповідали, що він живе скромним життям, не п’є, не грає в азартні ігри, не утримує коханок і все своє дозвілля присвячує дружині. Він закохався в неї ще малим хлопцем — вона також походила з Ріохи, — але Елеонора Сумаета погодилася вийти за нього заміж лише через багато років, коли він уже став багатим і могутнім, а вона працювала вчителькою у школі села, в якому він народився.

По завершенні других зборів директорату Перуанської Амазонської компанії Хуліо Арана запевнив, через перекладача, що його компанія зробить усе необхідне, аби негайно виправити всі вади її діяльності на каучукових плантаціях у Путумайо. Бо політикою його фірми завжди було працювати в межах законності та альтруїстичної моралі Британської імперії. Арана попрощався з консулом легким кивком голови, не подавши йому руки.

Щоб укласти й відредагувати «Звіт про становище в Путумайо», Роджеру Кейсменту знадобилося півтора місяця. Він почав писати його в одному з кабінетів Форін-Офісу, диктуючи свій текст друкарці, але потім став працювати у своєму департаменті на Філбіч-Ґарденз у кварталі Ерлз-Корт, неподалік від прегарної церкви Святого Касберта і Святого Матіаса, куди Роджер іноді ходив послухати музику чудового органіста. До нього також навідувалися, відриваючи йога від роботи, члени гуманітарних організацій, що виступали проти рабства, а також журналісти, бо чутки про те, що його «Звіт про становище в Путумайо» буде не менш нищівним, аніж той, який він свого часу написав про становище в Конго, розійшлися по всьому Лондону й давали поживу для здогадів і чуток, які друкувалися в різних газетах, а також обговорювалися в салонах і клубах, тому Роджер попросив у Форін-Офісу дозволу виїхати в Ірландію. Там, в одній із кімнат готелю «Басвелз» на Моулзворт-стрит, у Дубліні, він закінчив свою працю в березні 1911 року. Негайно по тому на нього посипалися привітання з боку його начальників і колег. Сам сер Едвард Ґрей викликав Роджера до свого кабінету, щоб похвалити його «Звіт», водночас запропонувавши кілька дрібних поправок. Текст було негайно надіслано урядові Сполучених Штатів для того, щоб Лондон і Вашингтон здійснили тиск на перуанський уряд президента Ауґусто Леґії, вимагаючи, щоб в ім’я цивілізованого суспільства він поклав край рабству, тортурам, викраданням людей, Гвалтуванням і винищенню тубільних спільнот і щоб він віддав під суд виявлених злочинців.

Роджер усе ще не мав можливості віддатися відпочинку, який рекомендували йому лікарі і якого він так потребував. Йому довелося кілька разів брати участь у засіданні комітетів уряду, парламенту та Товариства боротьби з рабством, де обговорювалася найпрактичніша форма діяльності державних та приватних організацій, спрямована на полегшення ситуації аборигенів Амазонії. На його пропозицію однією з перших ініціатив стало допомогти облаштувати в Путумайо релігійну місію, чому компанія Арани завжди чинила спротив. Тепер вона пообіцяла полегшити її облаштування.

Наприкінці червня 1911 року Роджер нарешті здобув можливість поїхати на вакації в Ірландію. Там він перебував, коли одержав персонального листа від сера Едварда Ґрея. Канцлер інформував його, що, за його рекомендацією, Його Величність Ґеорг П’ятий вирішив надати йому дворянський титул за послуги, надані Сполученому Королівству в Конго та в Амазонії.

Коли родичі та друзі вітали Роджера з цими почестями і коли він вперше почув, як до нього звернулися «сер Роджер», він мало не зареготав, поринувши у сумніви. Як йому прийняти титул, наданий урядом, що його він у глибині душі вважав ворожим, тим режимом, що колонізував його країну? А з другого боку, хіба він не служив як дипломат цьому королю й цьому уряду? Ніколи, як у ті дні, він не відчував такої прихованої роздвоєності у своєму житті останніх років, з одного боку, сумлінно й ефективно працюючи на благо Британської імперії, а з другого, будучи відданим справі визволення Ірландії й усе більше прив’язуючи себе не до тих поміркованих політиків, які прагнули, під керівництвом Джона Редмонда, здобути автономію (Home Rule) для Ейре, а до тих радикальних сил, таких як ІРБ, таємно очолювана Томом Кларком, метою якої було здобути незалежність через збройне повстання. Не знаючи, як дати раду цим ваганням, він, зрештою, вирішив подякувати серові Едвардові Ґрею в люб’язному листі за надану йому честь. Новина швидко поширилася в пресі і сприяла зміцненню його престижу.

Демарші, до яких удалися британський і американський уряди перед урядом Перу, зажадавши, щоб головні злочинці, вказані у «Звіті» — Фідель Веларде, Альфредо Монт, Авґусто Хіменес, Армандо Норманд, Хосе Іносенте Фонсека, Абелардо Аґверо, Еліас Мартіненґі й Ауреліо Родріґес, — були заарештовані й віддані під суд, спочатку, здавалося, принесли плоди. Повірений у справах Сполученого Королівства в Лімі містер Люсьен Джером телеграфував у Форін-Офіс, що одинадцятьох головних службовців Перуанської Амазонської Компанії звільнено зі служби. Суддя Карлос А. Валькарсель, посланий із Ліми, щойно прибувши до Іквітоса, підготував експедицію, яка має обстежити каучукові плантації в Путумайо. Але він не зміг вирушити з нею, бо захворів і мусив негайно виїхати на операцію до Сполучених Штатів. Він поставив на чолі експедиції чоловіка енергійного й відповідального, Ромуло Паредеса, головного редактора газети «Ель Орієнте», який