Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

хмар, і самі по собі вони не можуть бути ані добрі, ані погані, лише наші дії мають вагу. Хвала Богові, що Він нагородив мене таким мудрим сином, мене, жінку темну й неодуковану, але я завжди тобі казала й тепер кажу: ця мудрість не від Бога. Від Диявола теж можна чогось навчитися. Ще б пак не можна, адже ти перебуваєш у його владі. Якщо саме завдяки йому це ягня зберегло сьогодні життя, то він трохи спричинився до покращення світу. Марія нічого не відповіла. Від міської брами до них наближався Яків. Марія підвелася і сказала: Я сьогодні зустріла сина і знову втратила його, а Ісус відповів: Якби ти його не втратила раніше, то не втратила б і сьогодні. Він сунув руку в торбину й дістав звідти кілька монет — милостиню, яку сьогодні випросив. Ось усе, що я маю. Це за стільки місяців? Я працюю лише за харчі. Певно, ти дуже любиш того чоловіка, на якого працюєш, якщо задовольняєшся таким дріб’язком. Господь — мій пастир. Не ображай Господа, адже ти живеш із Дияволом. Хто знає, мамо, хто знає, можливо, він янгол, але служить іншому богові, що живе на іншому небі. Господь сказав: Я твій Господь, і ти не повинен поклонятися іншому богові. Амінь, відповів Ісус. Він узяв на руки ягня і сказав: Я бачу, Яків уже кличе тебе, прощай, мамо, а Марія відповіла: Схоже, це ягня тобі дорожче, ніж твоя родина. У цю мить так, — відповів Ісус. Задихаючись від болю та обурення, Марія покинула його й побігла до свого іншого сина. Вона жодного разу не обернулася.

А Ісус спочатку попід міськими мурами, а потім іншою дорогою, що перетинала поля, почав спускатися в долину Аялонську. Коли переходив через село, зупинився й купив на гроші, яких мати не захотіла взяти, трохи харчів, хліба та смокви, молока для себе й для ягняти, молоко було овечим, а молоко однієї вівці навряд чи можна відрізнити від молока іншої, й у цьому випадку принаймні можна вважати, що мати матері варта. А тому, хто здивується, побачивши, як юнак витрачає гроші на ягня, що вже мало б померти, ми могли б відповісти, що в цього хлопця було два ягняти, й одного з них він віддав на вівтар Господа, а цього другого сам же таки Господь не захотів прийняти, бо помітив у нього ваду — надірване вухо. Але ж погляньте, вухо у нього ціле, відповіли б нам. Ну, якщо так, то я сам його надірву, сказав би Ісус і, закинувши його за плечі, пішов би далі своєю дорогою. Він побачив отару, коли вже почало сутеніти, тим швидше, що небо вже затягли низькі чорні хмари. Повітря вже було насичене напругою, яка передує грозі, й щоб це підтвердити, перший спалах блискавки розітнув небо саме в ту мить, коли отара з’явилася перед очима в Ісуса. Дощ не пішов, це була одна з тих гроз, які називають сухими, проте вони здаються страшнішими, ніж грози звичайні, бо перед ними ми почуваємо себе цілком безпорадними, адже в таких випадках немає завіси з дощу та вітру, хоч і невідомо, від чого така завіса може завісити, тут відбувається безпосередня битва між небом, яке гримить і розколюється сполохами блискавок, і землею, що б’ється в судорогах, неспроможна відповісти ударом на удар. За сто кроків від Ісуса спалахнуло нестерпне, сліпуче світло й розкололо від кореня до верхівки оливу, що загорілася, ніби велетенський смолоскип. Від удару, що з оглушливим ляскотом пролунав над самою його головою, небо тріснуло й розпалося від обрію до обрію, й Ісус упав на землю, мов підкошений. Сяйнули ще дві блискавки, одна тут, друга — там, ніби були промовлені два вирішальні слова, й грім поступово став віддалятися, аж поки його перекоти не перетворилися на лагідне мурмотіння, на приязну розмову між землею й небом. Ягня підвелося, не зазнавши шкоди від падіння, й коли страх минув, підійшло до Ісуса й доторкнулося губами до його губів, не лизнуло його, не обнюхало, а лише доторкнулося, й цього було досить, — ми не маємо підстав сумніватися, — щоб він прийшов до тями. Ісус розплющив очі, побачив ягня, потім — чорне небо, йому привиділося, ніби чорна рука душить те, що залишилося від дня. Олива досі палахкотіла. Заворушившись, Ісус відчув біль, але тіло підкорялося йому, якщо взагалі можна говорити про послух тіла, яке так легко оглушити й пожбурити на землю. З великими зусиллями він спромігся сісти й радше навпомацки, аніж за допомогою зору, переконався, що опіків у нього немає, що ані руки, ані ноги в нього не зламані й не паралізовані, й лише в голові йому досі дзвеніло та гуділо, і той дзвін та гуд, здавалося йому, ніколи не припиниться. Він пригорнув ягнятко до себе і сказав, сам не розуміючи, звідки в нього взялися такі слова: Не бійся, Він лише хотів показати тобі, що міг би вбити тебе, якби хотів, а мені — що це не я врятував тобі життя, а Він. Останній гуркіт грому пролунав у просторах неба, наче протяжне зітхання, а внизу, наче жадана оаза, біліла отара. Ще долаючи заціпеніння в руках і ногах, Ісус почав спускатися схилом. Ягня, яке він лише з остороги вів на мотузці, бігло поруч із ним, мов цуценя. Позад них досі палахкотіла олива. І саме в її мерехтливому червонястому світлі, а не у світлі вже майже погаслих сутінків Ісус побачив, як постала перед ним, наче привид, висока постать Пастиря, закутана у плащ, довжина якого, здавалося, не мала кінця, і, тримаючи в руці патерицю, що могла, якби він підняв її вгору, доторкнутися до хмар, сказав Пастир: Я знав, що тебе зустріне гроза. Я й сам мав би це знати, відповів Ісус. А що це в тебе за ягня? Грошей, які в мене були, не вистачило на купівлю пасхального ягняти, тому я сів біля дороги і став просити милостиню, і тоді один старий чоловік дав мені це ягня. А чому ж ти не приніс його в жертву? Я не зміг, не був спроможний. Пастир усміхнувся: Тепер я краще розумію, чому Він дав тобі повернутися до отари й тут, на моїх очах, показав тобі Свою силу. Ісус нічого не відповів, він сам щойно сказав ягняті приблизно те саме, але йому не хотілося, тільки-но прибувши, розпочинати нову розмову про Бога та мотиви Його вчинків. І що ж