Виправний день - Чак Паланік
— Чи не могла б ваша високість удостоїти честі нас і показатися…
Наразі королівський протокол залишався, у кращому випадку, нерушимим наполовину. Відтак найкращою стратегією, якщо лічець нікого образити не волів, було дотримуватися стилю пихатої формальності біломови. Зараз сидів він на різьбленому дерев’яному ослінчику для ніг, тоді потягнувся вперед і тицяв у завісу пальцями, доки не знайшов у ній дірку. Просунув палець вказівний усередину.
— Доперва скіпетр королівський явіть мені, — діру облямовувало орнаментальне гаптування шовкове.
Товариство, що зібралося, не відривало поглядів від діри й ждало.
Теренс прибрав пальці й чекав. Щоб заспокоїти свого королівського пацієнта, припом’янув він власне зцілення чудесне. Як із дитинства він був прикутим до ліжка інвалідом. Як милосердна лікарняна медсестра принесла йому примірник книги Талбота від імені його батька відсутнього. З підбадьорливими виносками від батька на полях переміг Теренс матір свою можновладну, жінку, чиї чарівливі слова могли викликати в нього жорстокі судоми.
Сидячи отак перед завісою, він згадав і епічне перетягування катетера, і як у боротьбі він грубо скинув маму на підлогу. Як книга Талбота сама нокаутувала її та зламала ніс. Зламала настільки серйозно, що ніс назавжди лежатиме боком на щоці в неї.
Згадав катетер, катетер, що на волю вирвався. Немислимим той біль був, але причандал його залишився неушкодженим. Будь-яка спроба кастрації зірвалася.
Теренсові пальці нетерпляче штовхались у вишивану діру. І все одно з іншого боку нічого не з’являлося.
Особливу турботу цього дня викликала значна кількість сексуальних зносин вождя Чарлі, якими той віднедавна почав усолоджуватися. А саме: чи не могла одна з таких зносин передати його високості болість плотську. Наскільки лічець розумів ситуацію, його високість почав перейматися певними фізичними змінами інтимної натури. Незважаючи на це, без перевірки мало чим зарадити вдасться.
— Визначальна задача наша — то єсть визначити діагноз, — сказав Теренс. Тут він навів цитату із синьо-чорної книжки:
Доля чоловіка — не сумніватися, а вживати заходів і давати результат.
Тоді муслінова тканина врешті поворухнулася. Випнулася вона, і вишивані краї маленької діри почали розширюватися. Піднісши руку, велів лічець мовчати всім, коли щось хворобливе і зів’яле боязко вийшло до них на видноту.
Наступного ранку, коли вона принесла тацю зі сніданком, Арабелла змінилася. Скільки міс Жо пам’ятала домоправительку, та завжди була згорбленою старою каргою. Останніми роками те, як жалюгідно жінка пленталася будинком, викликало щораз більше сміху. Додатковою вигодою від прислуги було те, як вощення підлоги і протирання срібла її зношує. Саме з тієї ж причини, що наречені вибирають страшних дружок на весілля, поруч із домоправителькою міс Жо мала неймовірно молодий вигляд.
До цього ранку тобто. Ця Арабелла була їй незнайома. Її вузлуваті кінцівки стали витонченими і гнучкими. Замість старомодної уніформи вона одягла гладеньку сукню. «Дашикі», — видобула з глибин пам’яті назву міс Жо. Тканина рухалася плавно, як вода, над гладенькою шкірою жінки, матеріал був поцяткований блискучими смарагдами, вкрапленими в узор.
Завита копиця сивого волосся поступилася глянсуватій гриві довгих золотисто-каштанових кучерів. Потріскані долоні та обличчя світилися в сонячних променях так яскраво, що виглядали мокрими від парфумованої олії. У цих розчудесних руках вона тримала тацю: два яйця пашот, смажена шинка, англійський кекс із маслом та мармеладом збоку.
— Міс Жозефіно, — промовив голос, новий, як і її вигляд, — містер Джамал просив передати свої вибачення, — цей голос резонував із елегантною глибиною. Оксамитовий гул. — Через державні справи він поїхав пізно-пізно минулого вечора.
Вона мала такий прекрасний вигляд, що першим імпульсом міс Жо було відпустити її. Та це вже не будинок міс Жо, й Арабелла більше не її працівниця.
Домоправителька була настільки красива, що міс Жо спромоглася лише відвернутися з болісною образою. Помітивши власне відображення у срібній чайній ложечці, вона відчула, як стиснувся шлунок. Вона забарвила й отруїла себе до стану стрибучої ницої ельфійки. Так, таким способом вона закріпила свою позицію в новій національній країні, але якою ціною? Очевидно, що їй тут більше не місце.
Удаючи, ніби вона зайнята намазуванням масла на кекс, міс Жозефіна зауважила:
— Арабелло, це плаття неймовірно личить тобі, з твоєю фігурою.
Арабелла м’яко засміялася своїм новим гортанним голосом.
— Тут справа не в одязі, — сказала вона, — а в перетворенні мого народу.
Вона розповіла, як білі чоловіки завжди принижували темношкірих африканців через те, що ті так і не вигадали колеса чи плуга. А правда полягала в тому, що африканці зневажали будь-які інструменти, що спотворювали Землю. Темношкірі уклали із Землею угоду, яка сягала корінням в сиву давнину. Планета задовольняла будь-яке їхнє прохання. Саме через це континент став таким багатим на ресурси. Земля із задоволенням виношувала золото й діаманти у своєму лоні, щоб тішити темношкірих людей. А ці люди у свою чергу ніколи не шрамуватимуть землю своїми дорогами чи ораними борознами.
— Коли білий чоловік вторгся в Африку, — продовжила Арабелла, — ми очікували, що він, так само як і ми, поважатиме цю священну землю.
Та оскільки ця рілля не була його колискою, європеєць не бачив нічого, окрім багатства, яке він жадав плюндрувати. Чоловік, що ніколи б не погодився на аборт, чоловік, який сповідував святість життя, у той же час роздирав лоно землі й випатровував дари, які там готувались і ховалися. Нафтові свердловини й шахти білих спустошували землю. І те, що планета створила, щоб віддячити темношкірій расі за управління, білий чоловік награбував і вивіз геть.
Арабелла зміряла міс Жо прохолодним презирливим поглядом.
— Відтоді мій народ навчився приховувати свої особливі сили. Сотні років тому ми приховали наші справжні таланти і мудрість через страх, що білий чоловік захоче зловжити ними й розширити свою орду володінь.
Міс Жо дивилася на свої хімічно потьмянілі руки й відчувала глибокий сором за історію своєї жадібної раси. Вона відчула, ніби власне спалене волосся принижує її. Без сумніву, безрозсудність білих чоловіків і їхня провина тепер стали її спадком.
— Зі всіх людей лише містер Кінг максимально наблизився до викриття справжньої магії темношкірих, — пояснила Арабелла. — Багато років ми дискутували, чи не варто його вбити заради власної безпеки.
Міс Жозефіна слухала це із зачудуванням.
— Темношкірі вбили Мартіна Лютера Кінга-молодшого?
Арабелла насупилася.
— Не Доктора Кінга… — наголосила вона. — Ми найняли чоловіка, щоб убити Стівена Кінга. На жаль, убивця виявився безвідповідальним, і сплановане вбивство на автомобілі обернулося провалом.
У своїх майстерних роботах, повела вона далі, книжках «Сяйво», «Протистояння» і «Зелена миля», Кінг майже спромігся переконати білих людей
