Виправний день - Чак Паланік
Постер на стіні неподалік кричав: «Усмішка — ваш найкращий бронежилет!» Єдина сім’я, що залишилася в Ніка, його мама, спакувала манатки і ризикнула останніми літрами бензину, щоб знайти володіння, де вона зможе стати до роботи. Ходила чутка, що значні земельні роботи переповнені фавелами переміщених працівників ЗМІ та сфери інформації. Всі жили у своїх запилених машинах. Нікому не потрібні веб-дизайнери і директори мультикультуралізму та інклюзії, всі вони сподівалися показати себе у прийдешньому зборі врожаю ревеню й отримати в подарунок котедж із солом’яним дахом до того, як настане зима.
Увесь Вікі-сквот Інтернету було повністю знищено. По радіо лунали лише Талбот і затверджена біла музика. Здебільшого польки, трохи вальсів і джиг. Найзначніші хіти клавесина і волинки. По радіо оголосили, що вогонь влаштували лоялісти. Партизани. Талбот сам заперечив усі чутки про те, що старий президент утік і що замість нього вбили двійника.
Офіційно президент колишніх сполучених штатів помер. Офіційно пожежі, що виникали вночі й виганяли безпорадних людей на темні вулиці, були результатом дій повстанців. Бандитів чи розбійників. Можливо, канадців. Канадці, відзначив Нік, отримали статус нових терористів.
За книгою Талбота, впродовж усієї сучасної історії добродушних темношкірих переслідували. Щоразу як якесь місто спалахувало полум’ям, коли темношкірі жителі кидалися рятувати майно, що опинялося під загрозою, білі військові сили використовували це як привід заарештувати їх за мародерство. Цими днями, коли вогонь квартал за кварталом поглинав Портленд, усіх, хто намагався допомогти, заарештовували. Засуджених за сфабрикованими звинуваченнями залізницею везли до робочих бригад.
Коробки, коробки пропонували не таким героїчним людям інший варіант. Як постановляв Талбот, менш корисні члени суспільства можуть самі вибрати й зникнути через випадкове передозування чи самогубство.
Вогонь нейтралізував героїв. Наркотики розбиралися з боягузами. Лише Нік міг витримувати життя в постійному наркотичному дурмані, коли навколо не було жодної їжі. Сон — це дещо інше. Володіння великих вождів з їхніми легендарними рядами вогненно-червоної квасолі та червоної капусти витіснили дикі зграї вовків і койотів. Ці тварини, а також ведмеді й пуми забрели на вулиці міста, у парки й райони у пошуках нової здобичі. Ночами, коли вони вили, а їхні жертви кричали, Нік ковтав таблетки, щоб міцно спати в якомусь покинутому автомобілі.
Удень він натрапляв на криваву баню, що могла простягуватися на цілі квартали. Грудна клітка і хребет в одному місці, голова і таз кудись відтягнуті. Черепи могли зникати, але завжди залишалося сплутане волосся. Зазвичай і руки також. Тротуар чи провулок укривала засохла кров, сліди з якою розходилися в усі боки. Сліди вовків чи ведмедя. Стервоїдні відбитки койотів і єнотів, сорок, щурів. Кожна стежка з кривавих слідів указувала в напрямку втраченої руки чи нутрощів. Якогось бідолашного когось-там. Пальці, пальці погризених долонь, усіяні діамантовими перстнями, рубіновими перстнями. Очі виклюють, але перлове намисто залишиться, закаляне кров’ю. М’ясоїди знають, що насправді цінне.
Ксанакс брав на себе, безумовно, найгірший аспект сучасного міського життя. Не відсутність їжі чи нічні передсмертні крики. Найважче було впоратися з самотністю.
Шаста зникла. Так само Волтер і Ксав’єр. Нікого, окрім божевільних, не залишилося в центральних частинах міст, і Нік тримався від них якомога далі.
На відстані одного кварталу зачаївся ідеальний приклад одного з них. Голий старий чоловік, зап’ястки і щиколотки обліплені залишками брудного скотчу. Його вичахле тіло блистіло від засохлої крові. Схожі на килим із гештеґів невеликі різані рани вкривали його худющі руки і ноги. Чоловік походжав безлюдним тротуаром. Він помітив Ніка і помахав йому. Порубана з’ява витягнула тонку шию і прокричала:
— Волтере! — повернувшись у іншому напрямку, знову прокричала: — Волтере!
Нік обернувся спиною і не помахав у відповідь.
За Талботом, Громадянська війна ніяк не стосувалася рабства. Насправді відома війна між штатами була лише обманом, щоб зменшити велику кількість ірландців, які емігрували в північні міста. Нейтралізація ще одного молодіжного випину.
Він знайшов іще одну коробку на Саутіст-Вудсток і покрав звідти таблетки. Біля згорілого дому в районі Вестморленду натрапив на купу спалених меблів. Оберемки одягу ще на вішаках. «Ральф Лорен», «Ґуччі», «Армані», тепер цей одяг заборонено носити. Він понишпорив у купі та знайшов пістолет, але без патронів. І чудову гітару.
Найгіршим аспектом самотності була тиша. Спів пташок був єдиним постійним звуком, окрім вітру. Нік скинув сумку зі спини і витягнув пакет із таблетками. Закинув дві пігулки ксанаксу в рот і насолоджувався солодким присмаком, поки вони розчинялися під язиком. На Норзіст-Міссісіпі-авеню знайшов третю коробку й занурився в її вміст.
Талбот говорив повільно, а Волтер і чоловіки, що зібралися, схилилися вперед, прислуховуючись.
— Поховальні ями повинні бути триста футів завдовжки, тридцять завширшки і дванадцять завглибшки. — Досі прикутий до того ж крісла, він проінструктував: — Дно кожної ями потрібно щільно вкрити шаром поліетиленового полотна завтовшки чверть дюйма і засипати двофутовим шаром непроникної глини.
Щоб зекономити сили, він закінчив думку:
— І не намагайтеся вигадати колесо.
Останніми днями підвал перетворився на своєрідний клуб. Штаб-квартиру чи командний центр. Нейлор і Естебан, чоловіки з групи реабілітації наркоманів, приходили без запрошення. Їм на п’яти наступали інші чоловіки, усі, очевидно, завербовані у схожих групах у всій країні.
На думку Волтера, там були як гетеросексуали, так і гомосексуали. Темношкірі й білі. Вони всі стали новими працівниками Талбота і завзято спостерігали за Списком імен в Інтернеті, що постійно зростав і тепер мав неофіційну назву «Найменш бажані американці». І в той час як Волтер мусив об’єднувати свої нотатки і найняти друкаря, ці чоловіки стали вузьким колом спілкування Талбота.
Кожен з них поборов свого власного демона, героїн чи рак, і тепер опинився тут, щоб здобути дещо більше. Вони зібралися навколо Талботового коліна, й він сказав їм:
Лестощі викликають залежність. Переконуйте інших, що вони особливі. Запевняйте, що вони мають талант. Станьте джерелом самооцінки інших людей. Таким чином вони прив’яжуться до вас, і це не дасть їм розвивати свої вміння й показувати реальний потенціал.
Поки вони передавали одне одному банки пива і пачки чипсів, він сказав їм:
Зібрання — це вираження. Люди повинні мати право об’єднуватися з тими і лише з тими, кого самі вибиратимуть. Групи, які вийдуть у результаті, не матимуть спокуси розмикати свій стрій для тих, кого вони б воліли виключити.
Ошалілий від стількох дрібних заражень,
