Сон кельта - Маріо Варгас Льоса
— Одне слово, сеньйоре префект, звинувачення журналіста Салданы Рока та сеньйора Гарденберга не були перебільшеннями. Навпаки, усе, що в Лондоні опублікував часопис «Труте», хоч і здається брехнею, проте перебуває ще далеко від повної істини.
Сапата тремтячим голосом, який, здавалося, звучав щиро, сказав, що йому соромно за Перу. Таке могло статися лише тому, що держава не дісталася до цих далеких територій, а тому там не існувало ані законів, ані жодної з інституцій. Але тепер уряд вирішив діяти. Тому його й прислали сюди. Тому сюди скоро прибуде й такий досвідчений і порядний суддя, як доктор Валькарсель. Сам президент Леґія хоче очистити честь Перу, поклавши край цим моторошним зловживанням. Так він і сказав, цими самими словами. Уряд Його Величності переконається в тому, що винні будуть покарані, а аборигени захищені, починаючи від сьогодні. Він запитав у Роджера Кейсмента, чи його звіт своєму уряду буде опублікований для широкого загалу. Коли той відповів, що спочатку його звіт буде використано для внутрішнього вжитку британського уряду й що, немає сумніву, надішлють також копію для перуанського уряду, щоб він сам вирішив, публікувати його чи ні, префект зітхнув із полегкістю.
— Не так уже й погано! — вигукнув він. — Бо якщо все це стане відомим, то завдасть величезної шкоди нашій країні в усьому світі.
Роджер Кейсмент мало не сказав йому, що найбільшої шкоди Перу завдасть не його звіт, а той факт, що на перуанській землі відбуваються події, які спричинили його написання. З другого боку, префект захотів знати, чи барбадосці, які прибули до Іквітоса — Бішоп, Браун і Лоренс, — погодяться підтвердити свої свідчення про становище в Путумайо. Роджер запевнив його, що завтра пошле їх рано-вранці до префектури.
Містер Стірс, який був перекладачем у цій розмові, виявив у ній надто багато власної ініціативи. Роджер помітив, що консул додав багато фраз власного виготовлення — іноді то були справжні коментарі — до того, що сказав він англійською мовою, — і він також звернув увагу на те, що ці зайві фрази завжди мали тенденцію пом’якшити факти, які мали стосунок до експлуатації та страждань аборигенів. Усе це збільшило недовіру Роджера до консула, який, попри те, що перебував тут багато років і дуже добре знав, що відбувається, ніколи не надсилав відповідної інформації у Форін-Офіс. Причина була проста: Хуан Тісон відкрив йому, що містер Стірс займається в Іквітосі комерційною діяльністю, а тому також залежить від Компанії сеньйора Хуліо Арани. Безперечно, цей скандал завдав шкоди його діловій діяльності. Містер консул мав дрібну душу, і його таблиця цінностей диктувалася його матеріальними інтересами.
Наступними днями Роджер намагався зустрітися з отцем Уррутія, але в місії йому сказали, що настоятель августинців перебуває в Пебасі, в гостях у індіанців-ягуа, — Роджер бачив їх на одній із пристаней, біля якої зупинявся «Ліберал», і йому дуже сподобалися туніки з плетених волокон, якими ті індіанці прикривали свої тіла, — бо має відкрити там школу.
Тому час, який залишався йому до того дня, коли він мав сісти на «Атауальпу», що розвантажувалася в порту Іквітоса, Роджер присвятив роботі над своїм звітом. Вечорами він виходив на прогулянки й разів два сходив у кіно «Альгамбра», яке було на Пласа-де-Армас в Іквітосі. Воно існувало вже кілька місяців, і в ньому демонструвалися німі кінофільми в супроводі оркестру з трьох музикантів, які грали дуже фальшиво. Справжнім видовищем для Роджера були не чорно-білі постаті, які сновигали на полотні сцени, а захоплення публіки, що складалася з індіанців, які приходили сюди зі своїх племен, і солдатів місцевого гарнізону, розквартированих у навколишніх горах, котрі дивилися на все це поглядом, у якому зачарування змішувалося з недовірою.
Одного дня він здійснив піший перехід до Пунчани по ґрунтовій стежці, яка, коли він уже повертався, перетворилася на болото після рясного дощу. Але краєвид був дуже гарним. Одного вечора він спробував пішки дійти до Квістакочі — взявши із собою Омаріно та Аредомі, — але їх перехопила злива, що ніяк не хотіла припинятися, і їм довелося заховатися в густому чагарнику. Коли злива нарешті стихла, стежка була вся покрита калюжами й багнюкою, і вони поквапно повернулися до Іквітоса.
«Атауальпа» відійшла курсом на Манаус і Пара 6 грудня 1910 року. Роджер мав каюту в першому класі, а Омаріно, Аредомі та барбадосці розташувалися в спільній. Коли корабель ясного й спекотного ранку віддалявся від Іквітоса й люди та будівлі на березі почали зменшуватися, Роджер знову відчув у своїх грудях те відчуття свободи, яке людина переживає тоді, коли зникає велика небезпека. Причому йдеться не про фізичну небезпеку, а про моральну. Він мав таке відчуття, що якби він залишився трохи надовше в тому жахливому місці, де стільки людей ставали жертвами хвороби, жорстокої й несправедливої, то він і сам, з огляду тільки на те, що він білий і європеєць, заразився б тут і спаскудився. Він сказав собі, що, на щастя, більше ніколи сюди не повернеться. Ця думка наповнила його бадьорістю і почасти розвіяла його гнітючий і сонливий настрій, який перешкоджав йому працювати з тією зосередженістю та енергією, що були властиві йому колись.
Коли 10 грудня «Атауальпа» пізно ввечері причалила в порту Манаус, Роджер уже залишив позаду занепад духу й відновив свою енергію та працездатність. Чотирнадцять барбадосців були уже в цьому місті. Більшість вирішили не повертатися на Барбадос, а укласти контракти й працювати на залізниці Мадейра — Маморе, що пропонувала добрі умови. Решта продовжили подорож разом із ним до Парі, де корабель причалив 14 грудня. Там Роджер знайшов па4 роплав, який відпливав на Барбадос, і посадив на нього барбадосців та Омаріно й Аредомі. Він доручив хлопців догляду Фредеріка Бішопа, щоб у Бриджтауні він віддав їх під опіку превелебного Фредеріка Сміта, попросивши, щоб той узяв їх до коледжу єзуїтів, де, перш ніж продовжити подорож до Лондона, вони б здобули бодай мінімальну освіту, яка підготувала б їх до життя в столиці Британської імперії.
Після чого він знайшов корабель, на якому міг би дістатися до Європи. Він сів на «СС-Амброз» пароплавної лінії «Бут-лайн». Оскільки пароплав
