Гордість і упередженість - Джейн Остін
У нього з'явилося бажання побільше про неї довідатись, і як привід для розмови він почав брати участь у її розмовах з іншими. Така його поведінка привернула її увагу. Було це у сера Вільяма Лукаса, де зібралося численне товариство.
— Цікаво, — спитала вона у Шарлотти, — чому це містер Дарсі так уважно прислухається до моєї розмови з полковником Форстером? Що він цим хоче сказати?
— Відповідь на це запитання може дати лише сам містер Дарсі.
— Але якщо він зробить так іще раз, то я неодмінно скажу йому, що знаю, чим він займається. У нього такий саркастичний вираз обличчя, що коли мені самій не виявити нахабства, то незабаром я просто почну його боятися.
І коли трохи згодом містер Дарсі наблизився до них — хоча і без явного наміру поговорити, — міс Лукас підохотила свою подругу нагадати йому про це; Еліза відреагувала негайно — вона обернулася до нього і сказала:
— Як ви гадаєте, містере Дарсі, правда ж, я висловлювалася надзвичайно переконливо, коли наразі приставала до полковника Форстера, умовляючи його влаштувати нам бал у Меритоні?
– І з великим запалом; але на цю тему жінки завжди говорять з великим запалом.
— Ви до нас надто суворі.
— Незабаром настане її черга, і до неї теж приставатимуть, — мовила міс Лукас. — Елізо, зараз я відкрию інструмент, і ти здогадуєшся, що буде потім.
— Тобі не здається, що ти дуже дивна подруга? Завжди хочеш, аби я грала і співала кому завгодно і перед ким завгодно! Якби моє марнославство було пов'язане з музикою, то твоїм старанням не було б ціни. Але оскільки це не так, то мені щось не дуже хочеться сідати за інструмент перед тими, хто звик слухати виконавців найвищого ґатунку.
Однак міс Лукас вперто наполягала, тож Елізі довелося погодитись:
— Ну гаразд — чому бути, того не минути, — і додала, серйозно поглянувши на містера Дарсі: — Є одна стара добра приказка, яку тут, звичайно ж, усі знають: «Краще промовчати, ніж щось невлад сказати». Тож я краще промовчу і прибережу свій запал для співів.
Грала і співала вона добре, хоча до вишуканості й їй було далеко. Після того, як вона проспівала пару пісень, і до того, як її стали прохати поспівати ще трохи, за інструментом її з радістю змінила її сестра Мері. Через те, що з усіх сестер вона була єдиною, котра не відзначалася вродою, Мері наполегливо здобувала знання й навички, і тому їй завжди кортіло виставити їх напоказ.
Але вона не мала ані таланту, ані смаку. І хоча марнославство й надало їй старанності, воно також надало її манерам педантизму та зверхності, котрі могли б зашкодити виконавській майстерності, вищій за ту, якої вона досягла. Елізабет, яка грала далеко не так гарно, зате невимушено і природно, слухали з набагато більшим задоволенням; а Мері — під кінець свого тривалого виступу — нарешті дочекалася похвали та вдячності, загравши шотландські та ірландські мелодії на прохання своїх молодших сестер, котрі — разом із Лукасами і двома чи трьома офіцерами — розпочали жваві танці в іншому кінці кімнати.
Містер Дарсі стояв поруч із ними та обурено мовчав з того приводу, що вечір проводився у спосіб, котрий виключав будь-яку можливість розмови. Він надто заглибився у свої думки і не помічав поруч із собою сера Вільяма Лукаса, аж доки той не почав розмову:
— Яка це чудова розвага для молоді, містере Дарсі! Що може зрівнятися з танцями! Я вважаю танці одним із найвидатніших досягнень високорозвинених суспільств.
— Безперечно, сер. А ще вони відзначаються тією перевагою, що мають популярність і в суспільствах менш розвинених. Танцювати може кожен дикун.
Сер Вільям у відповідь лише всміхнувся.
— Ваш приятель танцює просто прекрасно, — продовжив він після нетривалої паузи, помітивши, як до групи танцюючих приєднався Бінглі. — І я ані хвилини не сумніваюся, що і ви, містере Дарсі, чудовий знавець цієї науки.
— Гадаю, що ви бачили, як я танцював у Меритоні, сер.
— Так, дійсно бачив і отримав од цього чимале задоволення. Ви часто танцюєте у Сент-Джеймсі?
— Ніколи, сер.
— Чи не здається вам, що це було б доречним компліментом його мешканцям?
— Цей комплімент я намагаюся не робити нікому, якщо є можливість його уникнути.
— Я так розумію, що ви маєте будинок у Лондоні?
Містер Дарсі кивнув головою.
— Я колись сам подумував про те, щоб осісти в Лондоні, бо дуже люблю вишукане товариство; але мав сумніви щодо нешкідливості тамтешнього повітря для леді Лукас.
Сер Вільям замовк, сподіваючись на відповідь, але його співрозмовник не мав для цього відповідного настрою; цієї миті в їхній бік рушила Елізабет, і йому страх як захотілося зробити щось дуже галантне, тож він вигукнув до неї:
— Шановна міс Елізо, а ви чому не танцюєте? Містере Дарсі, дозвольте мені представити вам цю дівчину як вельми бажану партнерку. Ви ж не відмовитеся потанцювати, забачивши перед собою таку вроду. — І, взявши її за руку, він уже хотів був передати її містеру Дарсі, котрий — хоч і вкрай здивувавшись — був зовсім не проти прийняти її, як Еліза відразу ж висмикнула її і, дещо знітившись, сказала серу Вільяму:
— Що ви, добродію, я зовсім не збираюся танцювати. Невже ви думаєте, що я підійшла до вас тому, що займалася пошуками кавалера?
Містер Дарсі, як і належить, із серйозним виглядом попросив дозволу мати честь повести її до танцю, але марно. Елізабет була невблаганною, і цю невблаганність не зміг похитнути навіть сер Вільям, коли спробував умовити її.
— Ви танцюєте настільки гарно, міс Елізо, що з вашого боку було б просто жорстоко позбавити мене радості споглядати вас під час танцю; і хоча містер Дарсі це заняття загалом недолюблює, я впевнений, що він не заперечуватиме — зробить милість і півгодини потанцює.
— Містер Дарсі — сама ввічливість, — мовила Еліза і посміхнулася.
— Безперечно, але, зважаючи на таку спокусу у вашій особі, шановна міс Елізо, чи можемо ми дивуватися такій люб'язності, бо хто ж заперечуватиме проти такої партнерки?
Еліза грайливо поглянула на нього й відвернулась. Її небажання зовсім не образило містера Дарсі, і він із приємністю думав про
