Мертвецький великдень - Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

очима – луп! аж – зирк! перед ним піп… та вже не отець Микита, а отець Павло, живий піп, і дяк, пан Степан, і усі люди, скільки їх тут ні бачить, усе живі люди, і сусіди, і приятелі його; а тут і писар з ратуші, з котрим він учора добре заговляв.

Устав наш сердека, і очі продира, і чухається, і не зна, що йому казати, що його і піп і уся громада лають, і п'яницею узивають, і що цілу ніч шлявся, та так, де припало, там і валяється.

– Але, п'яниця! – далі, надумавшись, каже їм Нечипір. – Тут не п'яниця, а ось мені яке привиденіє було. Ось слухайте лишень, і ви, паніотче, і ви, люди добрі. – От і почав їм усе розказовати: як був учора п'яний, як додому прийшов, як заснув і як пішов до вутрені, і що тут з ним було, і як мерці хотіли його розірвати за вареник, і як півень заспівав, і як вони пропали, і як він тут заснув…

– Та не слухайте його, п'яниці! – загомонів на нього панотець, бачачи, що увесь народ около нього обступив Н, пороззявлявши роти, слухають його; та і ще каже: – Не слухайте, се він перепивсь та сп'яну химери погнав.

– Та які тут, паніотче, чесніотче, химери; іменно так було, як я кажу. Ось відімкніте лишень церкву, то й знайдете там мою шапку. Вона там; мертвеці не дали мені її і узяти; я ж кажу, що вона там. Я не лазив пак у вікно, щоб її знарошне там положити. Та й лучче роздивітесь по церкві, чи нема якої шкоди…

От і відімкнули церкву, ввійшли; аж справді, де казав Нечипір, що положив шапку, там вона й є; по церкві усе було справно і не можна було примітити, щоб мертвеці уночі тут були.

Що то дивовалися усі люди про те, що розказував Нечипір! А найбільш отся шапка, хоч кому, так навдивовижу була: як пак таки вона б зайшла у церкву, якби не він її заніс? а як би він ЇЇ заніс, якби церква не відчинена була? а хто ж її уночі відчинив і хто дзвонив? От і стало буть, що се мертвеці так порались. Так і старі люди говорять, що було колись, у якімсь-то селі якомусь-то чоловікові такеє ж привиденіє, що думав на вутреню прийти, аж прийшов… мертвеці служать собі по-своєму та у піст справляють Великдень. Та воно ж так і є: у нас піст, а в них вс-ликдень. Та, отже, і Нечипорові казали, що кажуть, коли ж їм його і справляти, як не тогді, як церква і дзвони гуляють, а люди після пущання смертельно п'яні… «Так, так і є, так і є!» – закінчала ув один голос уся громада.

От як так промеж собою люди толковалися, а вже не хто, як старі баби, та таки й молодиці, аж ось і обізвавсь один чоловік і каже: – Та Нечипір учора увесьденички п'яний ходив без шапки; і я його питав, де він пропив шапку, так каже, іще як був ранком у службі, так у церкві забув, спішачи з приятелем до пана дяка на розгрішеніє».

– Та і я бачив, – казав ще один чоловік, – як він її учора у службі клав і як пішов без шапки, і сміявсь з нього. Се йому, п'яному, приснилася така нісенітниця…

– А, се йому приснилося… Се він сп'яну химери погнав!… – загула вп'ять громада, що як який чоловік скаже слово, то вона, не розчухаючи, що і для чого, зараз і кричить «так-таки, так, так!» і у всякім ділі так.

– Еге! мабуть, що химери! мабуть, що приснилося! Ні, сьому таки правда. – Так казала мені стара Куцайка, розказуючи свою повість, та й божилася, що сьому, каже, іменно правда була. – А мені, – каже, – розказувала про се покійна ковалиха Оксана, а вона чула від Явдохи, дядини старої Потапихи, що була опісля за Денисом Буцем. Так тут, каже, нігде дітись: правда та й правда, що, було, прийшов Нечипір на мертвецький Великдень.

Оттак-то! От до чого ся горілочка доводить, що йому такеє привиденіє було, що крий боже і усякого християнина. Цур же їй, тій горілці. Пити її можна, та не напиватись; чарку, другу у кунпанії, а не так вже, як Нечипір, що й худобу попропивав, і звівся нінащо та ще й душі троха було не занапастив. Ей, бережіться, хлопці, не удавайтеся у теє п'янство!

Пояснення слів

Аєр – повітря

Аз – я

Аки – як

Алтиїї – старовинна російська

монета вартістю три копійки

Аще – якщо

Бабак – степовий гризун, має цінне хутро, з осені до весни впадає в сплячку; нероба, ледар

Баєвий – виготовлений з баї, м'якої бавовняної, рідше вовняної тканини

Бакша – баштан

Баля и траси (баляндраси) – пусті розмови, веселі розповіді про щось незначне, несерйозне

Барда – гуща, яка залишається при виготовленні горілки і йде на годівлю худоби

Ватувати – різати великими шматками

Бебехи – стусани

Безконечні – вид візерунка, схожий на спіраль

Бельбахи – внутрішні органи; тельбухи

Берлин – карета

Бецман – велика, але неповоротка і ледача людина; здоровило, вайло

Бешиха – гостре запалення шкіри

Бих (бисть) – минулий час дієслова бути

Бібка – маленька кулька овечого, заячого посліду; приправа у вигляді кульки

Біржанйк – візник найманого екіпажа. Місце стоянки екіпажа і сам екіпаж називалися біржею

Боярин – товариш молодого,

який є головним розпорядником на весіллі; шафер

Брат у третіх – син троюрідного дядька чи тітки

Бришкати – поводитися чванливо; задаватися

Брус у вати – їсти що-небудь не рідке

Бублейниця – жінка, яка пекла і продавала бублики; галаслива перекупка

Бузувір – зла, жорстока людина; вживається як лайливе слово

Бумажний – бавовняний

Бунчуковий товариш – почесне звання, яким українські гетьмани нагороджували сипів генеральної старшини та полковників. У XVIII ст. це звання надавалось козацькій старшині при виході у відставку

Вал – товсті нитки з клоччя

Вєгеря – вид танцю

Великдень – християнське весняне свято, присвячене воскресінню міфічного засновника християнства – Христа

Вержёся – кидається

Вийомка – конфіскація заборонених товарів

Вильоти – відкидні рукава старовинного одягу

Випити на потуху – випити під кінець, на прощання

Вия – шия

Відкупщик (відкупник) – той, хто одержує право за гроші стягати з населення державні податки

Війя – дишло

Вогник – пухирчастий висип