Виправний день - Чак Паланік

Офіціантка повернула погляд на неї. Вона луснула гумку і запитала:

— «Ґранд-дракон» чи «Ґранд-чаклун»?

Довсон переклав:

— Вона має на увазі великий чи малий.

Офіціантка запитала:

— Золотко, а можеш якісь документи показати?

— Що? — Раманта визирнула з-за меню. — Мені тридцять п’ять.

Довсон сказав:

— Я за неї ручаюся, — офіціантка хотіла документів на підтвердження не віку, а етнічності. Як вождь першого роду, він знав, що ніхто не наважиться сумніватися в його словах. Довсон замовив чашку кави.

Професорка замовила сандвіч з курячою грудинкою без шкіри «Скінгед», сандвіч із яєчним салатом «Вудро Вілсон» і ванільний сандей[199] «Лотроп Стоддард» з соусом із маршмелоу та збитими вершками.

Він сьорбнув кави й спостерігав, як вона вгризається в цю гору їжі.

Якщо вона смерділа, то він звик до цього смороду. Судячи з вигляду її сухокостих рук, дуже відбиватися вона не зможе. Він міг би зґвалтувати її, просто штовхнувши на землю.

Обручка в кишені здавалася більшою, ніж була.

Довсон махнув офіціантці й попросив чек, постійно повторюючи собі, що, як тільки сяде сонце, він не зґвалтує цю напівживу жінку. Ні. Точно ні, в жодному випадку він не ґвалтуватиме її, не душитиме її охлялу шию, не зріже їй вухо й не продасть його, щоб купити своїй старій ту ножну швейну машинку, якою вона марить уже більше року.

Їхнє весілля було найграндіознішим з усіх, що бачила ще неоперена держава Білія. Після царського променаду королівських родин, де кожен вождь, зодягнений у коштовності й штучне хутро, вів за собою вервицю вагітних жон… Після щедрої учти для родів… Після тостів, які придворні виголошували одне одному, підносячи кубки здорової сечі… Після того як кожна прилюдна жона королівства побажала королеві Шасті всіх благ… Коли вони з Чарлі стояли на парапетах і махали тисячам рабів… У ту мить просто над їхніми головами пронісся тісний ключ авіалайнерів.

Простеживши за її поглядом, Чарлі мовив:

— Нарешті. Останні євреї в Ізраїль відправилися. Прикмета славна. Нумо празникувати!

Для шлюбного туру володіннями відкриту карету, викувану з чистого срібла, — здоровенна важезна штука — тягнуло, очевидно, виснажене, чимале стадо маленьких білих ягнят.

Цілі баранячі туші повільно крутилися на рожнах над бурхливими багаттями. П’янило повітря запахом м’яса і смородом пороху від святкових феєрверків. Ріками лилася медовуха, повсюдно, під гру веселих дударів, розривалися корсажі.

Під час їхньої першої миті на самоті в ролі одруженої пари взяв Чарлі жону свою сміливо в руки. Зі шляхетною щирістю погодився він із Шастою, що в нього простий роботящий білий пеніс платника податків, без розмірів чи витримки, що ними обдаровані темношкірі чи гомосексуали. Він, допевне, й не принесе їй такої втіхи, як це могли інші, але робитиме все, щоб запліднити її сіменем без ліку. Чарлі запліднюватиме й запліднюватиме її, невсипуще, бо вона тепер жона його. Він запліднюватиме її в який завгодно час, коли йому заманеться, денно і ночно, з головним болем чи без. І запліднюватиме він її в якій завгодно позі, яку лише вигадає, запліднюватиме її в костюмах і коли змушуватиме вдавати з себе вчительку з другого класу, місіс Геллідей, чи, можливо, сексуальну стюардесу, або запліднюватиме її всю зв’язану, бо всеосяжним законом Білії був «Прогрес почекає» і, згідно з повчаннями Талбота, мільйони чоловіків повмирали, щоб створити і захистити колишні сполучені штати, і ті чоловіки повіддавали життя свої й загинули в невимовній агонії, тож тепер жінки повинні присвятити себе збереженню нації, і, замість того щоб із криком розриватися на шматки на мінах чи роздирати собі легені гірчичним газом, це покоління жінок глибоко поважатиме нова країна їхніх нащадків й майбутніх поколінь за увічнення білої раси.

Шаста, як розхвалював її Чарлі, жереб Білії тримає у себе межи ногами.

Досі вбрана у свій наряд весільний, Шаста соромливо попросилася сходити до вітру. Чарлі цмокнув її в щоку й попросив не забарюватися. Їм належить іще порізати височенний весільний торт. А вони ж досі не танцювали під традиційні мадригали.

Замаскована вуаллю Шаста здійснила наступну фазу помислу свого.

Хитрість зі слиною Шарм спрацювала. Тепер, у ролі коронованої королеви, Шаста могла до будь-якого місця в палаці дістатися, й жоден вартовий їй не завадить. Поспіхом кинулася вона до головного кабінету Чарлі. Там запустила його прадавню обчислювальну машину. Інтелектом не вирізнявся він, тож Шаста з готовністю пройшла всі його неоковирні коди безпеки. Паролем його було якесь потайне: «мама&татоRIP». Пристрій захурчав і замиготав. На екрані почали крутитись імена живих і тих, кого оголосили мішенями. Тих, кого переселили на інші території. Тих, хто залишився в Білії, й тих, у кого вони наразі працюють. Серед цих імен вона не віднайшла того, що належало її справжньому коханню.

Бо кохала Шаста лише одного чоловіка, і на противагу тому, як усе виглядало, це був не Чарлі.

І коли феєрверки почали бахкати на фоні сутінкового неба, активувала вона функцію пошуку та ввела ім’я «Волтер Бейнс».

Раніше, у світі, який ви ще знаєте… у Колишні часи, Волтер шепотів до Талбота, поки старий спав. Він показував на телефоні фотографії Шасти. Шепотів про її мудрість і таланти. Про її красу, силу і грацію. І поки старий куняв, дрімав і хропів, Волтер підносив рожеву пінопластову затичку з вуха, щоб Талбот міг уловити запах її різкого парфума.

Джамал не міг стриматись і вихвалявся. Днями й вечорами він сидів разом зі створінням у минулій славі вітальні. Створіння розхвалювало чоловіків на родових портретах, розводячись про їхні браві діяння й наукові досягнення. Не озвучувався, однак відчувався постійний барабанний бій, що проголошував минуле золотим періодом, а теперішнє — провальною драговиною.

Щоб виправити цю ситуацію, Джамал покликав домоправительку і попросив її одягнути Барнабаса для сьогоднішньої прогулянки. Нічого стресового. Звичайна подорож до найближчого міста, щоб поглянути на зміни, які відбулися з часу заснування Чорнотопії.

Арабелла скорчила гримасу.

— Ви ж усвідомлюєте, — сказала вона, — що ця душа роками не ступала за межі ферми.

Джамал запевнив її:

— Тим паче.

Барнабасу теж ця ідея виявилася не зовсім до смаку. Він не міг переступити через поріг, постійно хотів назад, змінити сорочку чи перевзутися.

Першим об’єктом гордощів Джамала був левітатор. Ті ж електродуховні принципи, що тримали в повітрі величезні піраміди, та ж технологія темношкірих створила особисті засоби транспорту, які виявилися невеликими повітряними платформами, що могли летіти з неймовірною швидкістю. Упродовж історії білі чоловіки стверджували, що летючі килими були вигадкою, просто тому, що жоден білий чоловік не міг відтворити це досягнення. Білі палко й довго принижували