Загадковий нічний інцидент із собакою - Марк Геддон

арктичною кригою або міграцію горбатих китів, але я нічого не відповів, оскільки знав, що не зможу скласти свій іспит з математики рівня «А», і це було схоже на те, коли ти притискаєш ніготь на великому пальці до батареї, а вона дуже гаряча, і тоді з’являється біль, і тобі хочеться плакати, але біль триває навіть тоді, коли ти вже прийняв пальця від батареї.

Потім Мати приготувала мені моркву й броколі з кетчупом, але я не став їсти.

І тієї ночі я також не спав.

Наступного дня Мати відвезла мене до школи на машині містера Шиєрса, оскільки ми пропустили автобус. А коли ми сідали в машину, з протилежного боку вулиці прийшла місіс Шиєрс і заговорила до Матері:

— Оце нахаба. Ну, курво.

— Сідай в машину, Крістофере, — сказала Мати.

Але я не міг сісти в машину, оскільки двері були замкнені.

— То що, він тебе теж кинув? — спитала місіс Шиєрс.

Тоді Мати відімкнула свої двері, сіла в машину, відімкнула двері мені, я сів, і ми поїхали геть.

А коли ми приїхали до школи, Шивон сказала:

— То ви мама Крістофера.

І Шивон сказала, що рада мене знову бачити, і спитала, як я почуваюся, а я відповів, що я втомлений. Тоді Мати пояснила, що я засмутився через те, що не міг скласти свій іспит з математики, тож я погано їв і погано спав.

А потім, коли Мати поїхала, я намалював автобус у перспективі, щоби не думати про біль у грудях, і він мав ось такий вигляд:

Після ланчу Шивон сказала, що вона поговорила з місіс Ґасконь, і в неї досі були мої завдання рівня «А», які вона тримала в двох запечатаних конвертах у себе в столі.

Тож я спитав, чи можна мені скласти свій іспит.

— Мабуть, так. Після обіду ми зателефонуємо Отцю Пітерсу й спитаємо, чи він зможе прийти й побути твоїм спостерігачем. А місіс Ґасконь напише лист екзаменаційній комісії, у якому скаже, що зрештою ти вирішив скласти свій іспит. Будемо сподіватися, що вони не стануть заперечувати. Але я не можу сказати тобі напевне, — відповіла Шивон, а за кілька секунд додала: — Я вирішила, що краще зараз тобі сказати. Щоби ти встиг подумати.

— Щоби я встиг подумати про що? — спитав я.

— Ти справді хочеш складати цей іспит, Крістофере? — спитала вона.

Я подумав над її запитанням і був не впевнений у відповіді, оскільки мені хотілося скласти свій іспит із математики, але мій мозок погано працював, і коли я намагався пригадати певні факти, як-то логарифмічна формула для обрахунку приблизної кількості простих чисел не більше (x), то я не міг їх згадати, і через це мені стало страшно.

— Ти не мусиш цього робити, Крістофере. Якщо ти скажеш, що не хочеш складати іспит, то ніхто на тебе не розсердиться. Цей вчинок не буде неправильним, протизаконним або дурним. Просто станеться так, як ти захочеш, і в цьому немає нічого страшного, — запевнила Шивон.

— Я хочу скласти іспит, — відповів я, оскільки мені не подобається, коли я спочатку ставлю якийсь пункт у своєму розкладі, а потім доводиться його скасовувати, і, коли я так роблю, мені стає зле.

— Гаразд, — погодилася Шивон.

Вона подзвонила Отцю Пітерсу, і він прийшов до школи о 3:27 дня й сказав:

— То що, юначе, поїхали?

Я виконував Завдання 1 свого іспиту з математики рівня «А», сидячи в класі образотворчого мистецтва. А Отець Пітерс був спостерігачем, і, поки я писав іспит, він сидів за столом, читав книжку під назвою «Ціна апостольства» Дітриха Бонгоффера та їв сендвіч. А посеред іспиту він вийшов надвір і викурив сигарету біля класного вікна, але він спостерігав за мною у вікно на той випадок, якщо я спробую списати.

Коли я розгорнув завдання й проглянув його, то зрозумів, що не знаю, як відповідати на жодне з цих питань, а ще я не міг нормально дихати. І мені хотілося когось побити або вдарити своїм швейцарським армійським ножем, але мені було нікого бити кулаком чи швейцарським армійським ножем, окрім Отця Пітерса, а він був дуже високий, і якби я його вдарив кулаком або швейцарським армійським ножем, то він не зміг би досидіти зі мною до кінця іспиту як спостерігач. Я став робити глибокі вдихи, як радила Шивон, коли мені хотілося когось ударити в школі, і я нарахував 50 вдихів і під час ліку підносив парні числа до третього степеня, ось так:

1, 8, 27, 64, 125, 216, 343, 512, 729, 1000, 1331, 1728, 2197, 2744, 3375, 4096, 4913… тощо.

І від цього мені стало трохи спокійніше. Але іспит тривав 2 години, а 20 хвилин уже пройшли, тож мені довелося дуже швидко працювати і мені забракло часу, аби перевірити свої відповіді належним чином.

Того ж вечора, одразу після того, як я повернувся додому, приїхав Батько, і я закричав, але Мати сказала, що не дозволить мене скривдити, тож я вийшов у сад, ліг на землю й став дивитися на зорі, намагаючись уявити себе незначним. А коли Батько вийшов із дому, то дуже