Уран - Микола Якович Зарудний

— Поверніть їх! — наказав Валинов Підігрітому.— Вони ж у президії. Це свідомий зрив зборів! Цього так не можна залишити! Як уповноважений я несу персональну відповідальність... Товаришу Гайворон, я, зрештою, наказую вам.

— Запевняю вас, товаришу Валинов, що ми можемо скликати зараз комуністів і комсомольців, дати їм завдання, і... за двадцять хвилин рішення буде прийняте,— сказав Гайворон.

— Так і треба зробити! — вхопився Валинов.

— Ні, я хочу, щоб рішення про передачу землі для «Факела» було прийняте з усмішками, а не байдужим, приреченим підняттям руки зі страху, що будуть виселяти з рідного села,— відповів Гайворон.

— Це — демагогія! — сів на свого коника Валинов.

Увійшов Анатолій Земцов:

— Я розмовляв з Олександром Івановичем... Мостовий категорично проти того, щоб рішення приймалося під будь-якою принукою. Він сказав, що хоче, аби ці збори стали святом для Сосонки, а не поминками.

— Тепер мені зрозуміло,— почав складати свої папери Валинов.— Під диктовочку працюєте? Дехто все життя пам'ятатиме ці збори, товариші... сосонські лірики. Елементарне почуття партійної відповідальності у вас є? Це ж НП на всю Україну. Да-а-алеко ви зайшли разом з вашим секретарем райкому... Що ж, товаришу Гайворон, відміняйте збори і йдіть слухати соловейків...

— Соловейки уже відспівали.

Валинов, не попрощавшись, вийшов з клубу й сів у машину.

Оркестр грав «На сопках Маньчжурії»...

* * *

Валинов прийшов у готель, жбурнув папку на стіл опустився в крісло й замислився. Почував себе ображеним і знищеним. Вперше за роки своєї роботи провалив збори! Не виконав доручення обкому партії, уряду... Мостовий уже, напевне, доповів Шаблію, що Сосонка не прийняла постанови про передачу землі «Факелу», що він, Валинов, скликав збори за власною ініціативою, поспішно, не зумів провести їх. Мостовий і Гайворон звалять усю вину на нього, мовляв, ми ж радили дочекатися Турчина, підготувати карти, макети, розрахунки, плани. Так, вони доведуть, що збори провалив він, уповноважений обкому. Валинова, безперечно, негайно відкличуть з будівництва «Факела», а це рівнозначно катастрофі. Розлетиться до біса драбинка, яку він зводив усе своє свідоме життя з послуху, хитрощів, діловитості, впертості й по якій піднявся все-таки на кілька щаблів вище, ніж його друзі по інституту.

Перед очима Валинова — чорний телефонний апарат. Необхідно зараз же подзвонити Шаблію, зробити це раніше за Мостового, підготувати секретаря обкому, відвести удар від себе. А може, удати хворого, лягти в лікарню — серцевий приступ, як у... Мостового... поки пройде перший гнів Шаблія, а потім... Мостовий... Це він зумисне зліг... Це просто хитрий хід, щоб зняти з себе відповідальність... Найкращий захист — це наступ, істина стара, як світ. І Валинов доведе, що не він, а Мостовий і Гайворон винні в усьому.

— Секретаря обкому Шаблія,— сказав телефоністці і вже не зводив очей з покрученого дроту, що звивався гадюкою на столі.

Відповіла секретарка приймальні:

— Зачекайте хвилину, Павло Артемович розмовляє по прямому з товаришем Турчиним.

Валинов оддав би все, аби лиш почути цю розмову. У трубці щось клацнуло. Тьохнуло щось і в серці Валинова.

— Слухаю,— різко пролунав голос Шаблія.

— Хочу вам доповісти, Павле Артемовичу,— трубка стала мокрою від поту.

— Я вже знаю, мені дзвонив Мостовий, товаришу Валинов.

— Можливо, вас неправильно інформували, Павле Артемовичу, і я хотів би пояснити... у районі склалася така ситуація, що...

— Чому ж ви мені не сказали, коли дзвонили минулого разу, що в Сосонці нема Турчина? Чому ви скликали так спішно ці збори, не зваживши на думку райкому партії?

— Я... я, Павле Артемовичу, вважав і вважаю, що обком послав мене для того, аби форсувати будівництво «Факела», а не займатися безплідною балаканиною,— сказав Валинов.— Я все робив для того, щоб виконати ваше доручення.

— А я думаю, що ви все зробили для того, щоб викликати справедливе обурення людей. — Шаблій розбивав надії Валинова на виправдання.— Ми вас посилали не для того, щоб ви там командували й лякали людей переселенням. Ви забули, товаришу Валинов, що перед вами не верстати й... дифузори, а люди, які мусять ступити крок, що змінить все їхнє життя, усталене віками. Очевидно, ви не вчиталися в лист уряду до сосонських колгоспників, не збагнули його глибини, а тепер звалюєте з хворої голови на здорову. Турчин обурений вашою поведінкою й вашими діями...

— Павле Артемовичу, я... я хотів, щоб швидше було прийнято рішення про передачу землі під «Факел»... підготувати фронт робіт для Турчина... адже у нас є державний план.

— Про план Турчин подумає сам, — обірвав його Шаблій,— він ще не такі об'єкти будував. Турчин мені сказав, що для нього на цьому етапі в тисячу разів дорожче ставлення колгоспників Сосонки до «Факела», аніж п'ять кілометрів траси. Арсен Климович має рацію й мислить як політик, а ви не піднялись вище за того бульдозериста, який знищив гусеницями дослідну ділянку Михея Кожухаря. Ви розумієте, в яке становище ви поставили обком партії? Я змушений буду доповісти в ЦК, і ми ще матимемо з вами серйозну розмову, товаришу Валинов...

— Павле Артемовичу, ви не знаєте, в яких умовах мені довелося проводити ці збори,— виправдовувався Валинов.— Мостовий і його родич... Гайворон... дискредитують... рішення уряду... протиставляють, хочуть вони цього чи ні, робітничий клас селянству, заграють з колгоспниками...

— Товаришу Валинов,— сказав Шаблій,— такі звинувачення вимагають доказів.

— Вони у мене є, Павле Артемовичу. І я це доведу. Я напишу доповідну записку вам і в ЦК партії, бо йдеться про мою партійну честь.

— Гаразд. Чекайте приїзду Турчина і... займіться цукровим заводом.

— Єсть! — виструнчився біля телефонного апарата Валинов, зрадівши, що його не відкликали з району.

Здається, трохи перегнув палицю, аналізував свою розмову з Шаблієм Валинов. Але, зрештою, можна по-різному тлумачити погляди Мостового, які той висловив про переселення колгоспників, про любов до землі... Валинов,