Амадока - Софія Юріївна Андрухович
Звідкілясь у твоїй голові взялися кадри, що перед тим запалися на дно свідомости серед біганини й метушні: твій батько кудись тягне незнайому жінку, тримаючи її за руку, окуляри зіслизають із його спітнілого від нервів носа; жінка стоїть на порозі, широко розставивши ноги для певнішої опори, склавши руки на грудях, повз неї протискаються прийшлі, передають одні одним вінки; вона дивиться на твого батька зверхнім поглядом, згори вниз, вища від нього, раптово зсутуленого, на цілу голову. Ти пригадав, як, намагаючись вникнути у дрібний почерк і розрахунки в зошиті власника бюро ритуальних послуг, ковзнув поглядом по силуету незнайомки, припертому до стіни. Її туфлі на високих гострих підборах лисніли серед заляпаних болотом ґумаків, що покотом лежали на дощаній підлозі. Кінчиками пальців вона торкалася свого обличчя, не зводячи з твого батька насмішкуватого погляду. Ти сам не знав, як, намагаючись вивести на чисту воду облудного шахрая з поховальної контори, зумів розгледіти в темряві передпокою тонкі шрами на досконалому, попри вік, жінчиному обличчі. Шрами обліпили її лице, мов слиняві нитки, залишені шовкопрядом. І як ти спромігся розчути серед одноманітного молитовного дзижчання десятків людей над бабиною труною батькове істеричне шепотіння на вухо озлобленій красуні: «Заберися, заберися звідси, будь ласка».
Тепер Нуся дивилася на неї з підозрою і майже вголос розпитувала людей. Жінка вийшла надвір, закурила сигарету, походжаючи ґанком. Завідуюча дитячого садка «Теремок» сказала, що це донька директора житлово-експлуатаційної контори. Ветеринар Яців, у якого на сизому обличчі проступала чітка сітка тонких фіолетових судин, пригадав, що вона була першою дружиною фармацевта з комунальної районної аптеки на Галицькій. Інспектор насіннєвої інспекції, пані Люда, зсунула на кінчик носа окуляри, і її ніздрі раптом різко розширились від гніву: та ж ця хвойда товклася, коли було сорок днів по її, пані Люди, чоловікові. Ангеліна Всеволодівна, голова профспілкової організації працівників культури, тут же впізнала жінку — вона приходила на дев’ятий день по смерті адміністратора хору Бобрянського. Баба Нуся, що раптом зробилася схожа на войовничу принцесу, вигукнула, що це точно та бестія, яку проганяли з велелюдного прощання з отцем Лисником двадцять років тому. А баба Христя сказала, що має її на своїй ранній фотографії із тілом оунівця, викуреного з печер монастиря в Рукораку. Вона переховувала плівку з цією фотографією в саду під грушкою, у бляшанці від італійської м’ясної консерви 1942 року, призначеної для солдатів Вермахту, яку знайшла неподалік від Нагірянського тунелю.
Твоя мама чомусь заточилася, пожовкла на обличчі і безсило опустилася на лаковане трюмо, закинувши голову на темну тканину, що покривала дзеркало. Її погляд став дезорієнтованим і дитячим. Вона ковзала ним від обличчя до обличчя, не приховуючи паніки, що нею оволоділа. Вона простягнула до тебе руки.
І тоді ти нагримав на них усіх і процідив крізь зуби, що якби те, що казали про жінку, було правдою, то вона мала б зараз уже років сто двадцять. Ти наказав їм усім схаменутися і поводитися пристойно. Яка різниця, ким є ця жінка і чому вона сюди прийшла. Вона плаче, вона явно схвильована — отже, має на це причини. Цього достатньо.
Ти звернув увагу на погляд, яким пильно зміряв тебе твій батько. Він ніби вперше не проскочив тебе неуважно і поспішно, а затримався і побачив. Час застиг на кілька секунд, поки ви здивовано дивились один на одного.
Баба Нуся, послухавшись твого наказу, перемкнулася на жалощі і сльози. Вона згадувала, як Уляна, увійшовши в ранній підлітковий вік, у першій половині тридцятих вимагала в їхнього батька нові суконки і взуття. Батько любив її надто сильно, незаслужено — баба Нуся так і сказала: «Незаслужено», — і навіть не спіткнулась на цьому слові. Як він подарував одного разу їй сукню в горох з великим бантом на грудях і перламутровими ґудзиками на манжетах — і потім мав великі проблеми: його заарештувала польська поліція, бо хтось звинуватив його в крадіжці сукні. Зрештою, наступного дня батька якимось дивом відпустили.
У цій сукні Уляна ходила на здибанки з солдатами й іншими кавалерами, яких заводила в різних кутках містечка, не гребуючи ніким, навіть самі знаєте ким. Після цих слів навколо Нусі запала глибока тиша. Мовчанку порушила твоя мама, вкотре зауваживши, що Уляна була ж іще зовсім дитиною, яких таких кавалерів могла вона заводити. А Нуся на це з готовністю відповіла, що тоді були інші часи, інше ставлення — Уляна нічого такого не робила, вона просто жартувала з чоловіками і фліртувала, дражнячи їх, вона займалась цим, бо страшенно себе любила.
Нуся розповіла, як одного разу Уляна покликала супроводити її на побаченні — хотіла показати нового нареченого. На що Христя, розсміявшись, заперечила: мовляв, можеш себе скільки хочеш обманювати, ніби ти була для Уляни така важлива, що вона з тобою збиралася радитися про наречених, але людей хоч не обманюй. І пояснила слухачам, що Уляна брала іноді Нусю з собою для прикриття, прагнучи попередити мамині підозри та гнів. Але щойно вони спускалися з Торговиці, як Уляна Нусю проганяла.
На цих словах тарілка, яка стояла перед останнім прижиттєвим фотопортретом Уляни, несподівано сплигнула зі столу і посеред цілковитої тиші почала з глухим туркотанням описувати на підлозі широкі кола. Вона крутилася і крутилася, ніби не сама по собі, а заведена кимось невидимим, креслила ребром десятки, сотні кіл, приковуючи до себе очі сполотнілих присутніх. Це тривало надзвичайно довго. Ніхто не смів ворухнутись, ніби боячись привернути до себе тарілчину увагу. Здавалося, ніхто й не дихав. Врешті тарілка, навіть не сповільнившись, впала плиском і завмерла.
Я ж казав налити їй п’ятдесят грамів, — сказав гінеколог.
Хліба, хліба, треба покласти їй хліба, — заметушились баби.
Вона так любила свята! Вона так любила поїсти!
Всі зібрались — а їй нічого не дають.
Вийшла! Вийшла! — прошепотів панотець, стежачи за чимось очима під стелею і хрестячись. Після цього почав послідування, прочитав Трисвяте й Отче наш, і продовжив:
З духами спочилих праведників душу раби Твоєї Уляни, Спасе, упокой, і прийми її до блаженного життя коло Тебе, Чоловіколюбче. В оселях Твоїх, Господи, де всі святі Твої спочивають, упокой і душу раби Твоєї Уляни, бо Ти Єдиний Чоловіколюбець…
Ти зауважив, що повітря під час молитви загусло ще дужче, легені боліли і злипались від нестачі кисню, скроні стискало болем, ніс і горлянка повнилися смородом людських тіл і квітів. Ти відчував, як краплини поту вкрадливо сповзають спиною під твоєю чорною сорочкою.
Жінка впала навзнак, глухо вдарившись
