Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

не може бути спокутуваний і переходить у спадок до сина так само, як люди, що живуть сьогодні, успадкували прабатьківський гріх Адама і Єви. Признаюся, я здивований, що хлопець твого віку й такого скромного походження, якщо судити з твого вигляду, так добре знає Святе Письмо і вміє тлумачити його зміст. Я знаю лише те, чого мене навчили. А звідки ти прийшов? Із Назарета, що в Галілеї. Так я й подумав, з твоєї вимови. Будь ласка, дай мені відповідь на моє запитання. Ми маємо всі підстави вважати, що головна провина Адама та Єви, коли вони порушили наказ Господа, була не в тому, що вони вкусили плід із дерева добра й зла, а в тому, що їхній непослух спричинився до фатальних наслідків, адже, скоївши свій гріх, вони втрутилися в задум Усевишнього, який Він плекав спочатку, коли створював спершу чоловіка, а потім — жінку. То ти хочеш сказати, що кожне людське діяння, непослух Господові в раю або якесь інше, завжди суперечить волі Бога і що, в кінцевому підсумку, ми можемо порівняти її з островом посеред моря, на який з усіх боків накочуються хвилі людських бажань? — це запитання поставив той чоловік, який узяв участь у дискусії другим, син теслі ніколи не наважився б на таку зухвалість. Не зовсім так, обережно відповів йому книжник, воля Господа не задовольняється тим, що панує над усім сущим, вона також визначає, що все є таким, яким воно є. Але ж ти сам сказав: непослух Адама спричинився до того, що ми не знаємо, яким був первісний задум Бога, коли Він його створював. Це й справді так, але воля Бога, творця й правителя всесвіту, містить у собі всі інші волі, вона належить Йому, але також усім людям, які вже народилися або ще народяться. Якби й справді було так, зненацька вигукнув Ісус, ніби на нього раптом зійшло осяяння, то кожна людина була б частинкою Бога. Може, й так, але частинку, яку складають усі люди, разом узяті, можна порівняти з однією піщинкою посеред неозорої пустелі, що є Богом. Зненацька пихатий і самовпевнений чоловік, яким доти здавався книжник, кудись зник без сліду. Він, як і раніше, сидів на підлозі, перед Ісусом, оточений учнями та послідовниками, що дивилися на нього з почуттям, у якому пошана змішувалася зі страхом, вони дивилися на нього, як на чарівника, який неумисне розбудив і прикликав сили, яким віднині не можна буде не підкорятися. Опустивши плечі, понуривши голову, поклавши долоні на коліна, він, здавалося, всім своїм тілом просив, щоб його залишили наодинці з його тривогою. Люди, що стояли навколо нього, почали розходитися, деякі пішли на Подвір’я Ізраїльтян, інші приєдналися до груп, де ще тривали дискусії. Ісус сказав: Ти не відповів на моє запитання. Книжник повільно підняв голову, подивився на нього з виразом людини, яка щойно прокинулася зі сну, й після довгої, майже нестерпної мовчанки промовив: Провина як вовк, і вона пожирає сина після того, як пожерла батька. Вовк, про якого ти кажеш, уже зжер мого батька. Отже, йому залишилося тільки зжерти тебе. А тебе у твоєму житті намагалися зжерти? Не тільки намагалися, а й жерли, а потім виблювали.

Ісус підвівся на ноги й вийшов. У дверях, крізь які він сюди увійшов, він обернувся й подивився назад. Стовп диму від спалюваних пожертв підіймався до неба й розвіювався та зникав у височині, так ніби його всмоктували величезні легені Бога. Ранок наближався до полудня, натовп ставав дедалі густішим, а всередині Храму сидів чоловік із порожнечею в серці й пошматованою на клапті душею, чекаючи, коли його переламані кістки знову зростуться, коли він знову зможе повернутися у свою шкуру й через короткий час або завтра спокійно відповідати на запитання людей, яким, скажімо, захочеться знати, з якої солі був утворений соляний стовп, на який перетворилася жінка Лота, — кам’яної чи морської, — і від якого вина сп’янів Ной — від білого чи червоного. Вийшовши з Храму, Ісус почав розпитувати людей про дорогу на Віфлеєм, який був другою метою його подорожі, двічі заблукав у неймовірному лабіринті вулиць, що вирували народом, але нарешті вийшов до тієї міської брами, крізь яку виїхав тринадцять років тому в лоні своєї матері, уже готовий народитися на світ. Проте навряд чи в ті хвилини Ісуса обсідали саме такі думки, ми надто добре знаємо, що очевидність обтинає крила такому неспокійному птахові, як уява, ми наведемо лише один приклад і ним обмежимося, нехай читач цієї євангелії подивиться на портрет своєї матері, нехай уявить її вагітною ним і скаже нам, чи спроможний він уявити себе там, усередині. Ісус тим часом іде до Віфлеєма, й він має тепер змогу поміркувати над відповідями книжника, й не тільки на його власне запитання, а й на ті, що їх йому ставили перед ним, але найбільше тривожить його й турбує те, що всі запитання, власне, зводилися до одного і що відповідь на кожне з них, а надто останні слова книжника, які підсумували їх усі, про те, що вовк провини ніколи не насититься, годилася для всіх. Нерідко, з огляду на слабкість нашої пам’яті, ми не знаємо або знаємо так, як той, хто прагне якнайскоріше забути причину, мотив або корінь провини, або, за образним висловом храмового книжника, те лігво, з якого виходить вовк, що шукає здобичі. Проте Ісус знає, де це лігво, й саме туди прямує. Він не має найменшого уявлення про те, що він там робитиме, але йде з таким виглядом, ніби хоче оголосити всім і кожному: Ось він, я! — ніби сподіваючись запитати в першого-ліпшого, хто вийде йому назустріч: Чого ти хочеш? Покарати? Простити? Забути? Як і його батько та мати тринадцять років тому, він зупинився помолитись біля гробниці Рахілі. Потім, відчувши, як частіше закалатало в нього серце, він рушив далі. Перед ним уже з’явилися перші будинки Віфлеєма, на околиці села, куди щоночі вдираються в його сні батько-вбивця та вояки Ірода, але, правду кажучи, навіть не віриться, що такі жахіття могли відбуватися під цим небом, по якому пропливають білі хмаринки, ніби сам Бог подає знак, що він вельми прихильно налаштований до цієї землі, яка мирно спить під осяйним сонцем, можливо, ліпше було б сказати: Залишмо все так, як воно є, не викопуймо кістяки минулого, й перш ніж жінка з дитиною з’явиться біля хвіртки однієї з хат і запитає: Чого ти тут шукаєш? — повернути назад, нехай