Хатина дядька Тома - Гаррієт Бічер-Стоу

Коли міс Офелія зайшла до кухні, Діна не зрушила з місця. Вона й далі спокійно курила свою люльку і лиш краєм ока непомітно позирала на міс Офелію, вдаючи, ніби цілком заклопотана роботою, що точилася навколо.

Міс Офелія взялася висувати шухляди кухонної шафи.

— Для чого в тебе ця шухляда, Діно? — спитала вона.

— Та так, для сього того, пані, — відказала Діна. Воно було й справді так. З розмаїтого вмісту шухляди міс Офелія передусім витягла гарну дамаську скатерку, поплямлену кров’ю, — як видно, в неї загортали сире м’ясо.

— Що це, Діно? Невже ти загортаєш м’ясо в найкращі хазяйські скатерки?

— Ой пані, та звісно, що ні! Просто не було чистого рушника, от я й узяла її. А потім відклала випрати, тому вона й тут.

— Яка безпорадність! — мовила про себе міс Офелія і знов повернулася до шухляди.

Вона знайшла там тертушку для мускатних горіхів, кілька горіхів, молитовник, дві бруднів шовкові хусточки, клубок пряжі та недокінчену в’язанину, пачку тютюну й люльку, кілька коржиків, два позолочених порцелянових блюдечка з якоюсь помадою, пару стоптаних черевиків, клапоть фланелі, в який було дбайливо загорнуто й зашпилено кілька невеличких цибулин, дамаські серветки, грубі рушники, мотузки, циганські голки, декілька розірваних паперових пакуночків, з яких по всій шухляді порозсипалось пахуче зілля.

— Де ти тримаєш мускатні горіхи, Діно? — запитала міс Офелія з виглядом людини, що насилу тамує обурення.

— Та де трапиться, пані. Онде кілька їх в отій щербатій чашці, а ще є отам на полиці.

— Ось іще в тертушці, — сказала міс Офелія, виймаючи горіхи.

— Ай справді, це ж я сама їх туди поклала сьогодні вранці. Люблю, коли все напохваті, — мовила Діна. — Ану, Джейку, ти чого спинився? Ось я тобі… — додала вона, заміряючись на винуватця кописткою.

— А це що таке? — спитала міс Офелія, діставши з шухляди блюдечко з помадою.

— Ой, та це ж моя масть для волосся! Я поклала її туди, щоб була напохваті.

— І ти береш на неї хазяйську порцеляну?

— Та що ви! Просто я дуже поспішала, а оце якраз хотіла її перекласти.

— Ось тут дві дамаські серветки.

— То я відклала їх, щоб віддати випрати.

— Хіба ти не маєш якогось одного місця для брудної білизни?

— Та купив був хазяїн оту скриню, казав, що для білизни. Але я люблю місити на ній тісто, та й поставити часом дещо, отож і незручно піднімати віко.

— А чому ти не місиш тісто на столі?

— Ой пані, там же завжди повно брудного посуду, і того, і сього, то де ж би там приткнутися…

— Посуд треба мити й прибирати на місце.

— Щоб я мила посуд! — аж скрикнула Діна, в якої гнів починав брати гору над удаваною шанобливістю.

— Та хіба пані щось тямить у нашій роботі, хотіла б я знати! Коли ж би то хазяїн дочекався обіду, якби я гаяла весь свій час на посуд? Онде панночка Марі ніколи мені такого не загадує, хоч кого спитайте!

— А що це за цибуля?

— Ой, ось вона де! — мовила Діна. — А я ніяк не пригадаю, куди її поклала. Це ж особлива цибуля, я її навмисне берегла до сьогоднішньої печені. Та й забула, що вона в цій старій фланельці.

Міс Офелія підняла розірваний пакет із зіллям.

— Краще б пані там нічого мені не рушила. Я люблю, щоб усе в мене завжди лежало на місці, — рішуче мовила Діна.

— Та пакети ж усі розірвані.

— Зате мені зручно з них витрушувати, — відказала Діна.

— Але ж усе воно порозсипалося по шухляді.

— Ще б пак! Коли пані перевернула все догори дном, то звісно, що порозсипається. Онде скільки пані розтрусила, — сказала Діна, занепокоєно підступаючи до шухляди. — А нехай би пані посиділа нагорі та почекала, доки мені настане час прибирати і я все тут опоряджу. Де ж би то мені щось робити, коли пані ходить і заважає… Гей, Семе, ти навіщо даєш малому цукерницю? Ось я тобі як стукну!..

— Я сама приберу в кухні й дам усьому лад, раз і назавжди. І сподіваюсь, Діно, що надалі ти його триматимеш.

— Та що ви! Міс Феліє, чи ж видано де, щоб благородні дами робили таку роботу? Та де ж би то! Ні моя стара хазяйка, ні панночка Марі й гадки про таке ніколи не мали. Та й ні до чого воно як на мене.

Діна обурено походжала по кухні, а тим часом міс Офелія розібрала посуд, позсипала цукор з десятка цукерниць в одну велику, повідкладала брудні серветки й рушники, а тоді сама заходилася мити, чистити й опоряджати все у кухні, та так. швидко і вправно, що Діна тільки очима лупала з подиву.

— Оце-то маєш! Та коли всі північні панії отак навчені, то ніякі вони й не панії, де ж би то! — мовила вона до своїх підлеглих, коли міс Офелія відійшла на безпечну віддаль. — Як мені настане час прибирати, я й сама можу зробити все не гірше. Не треба мені, щоб тут крутилися всякі панії і запроторювали мої речі хтозна-куди!

Віддамо Діні належне: часом на неї нападала жага чистоти й порядку. Тоді вона казала, що «настав час прибирати», і з величезним запалом бралася до діла. Насамперед вона вивертала вміст усіх шаф і шухляд на підлогу та столи, внаслідок чого безладдя, що звичайно панувало в кухні, збільшувалось принаймні вдесятеро. Після того Діна запалювала люльку, сідала й поволі перебирала своє добро, оглядаючи кожну річ з усіх боків і висловлюючи свою думку щодо неї, а тим часом кухонна малеча за її велінням ретельно начищала олов’яний посуд, і в кухні на кілька годин зчинявся страшенний гармидер. На всі запити Діна відказувала, що в неї «час прибирання»: вона, мовляв, не може далі терпіти такого безладу і хоче привчити цю молодь до справжнього порядку. Сама вона щиро вважала себе взірцем охайності і завжди, коли десь щось було негаразд, перекладала вину на «молодь» та інших мешканців будинку.

Коли весь посуд був начищений, столи повишкребані до білого, а все, що могло прикро вразити око, порозтикане по кутках, Діна надягала святкову сукню, чистий фартух та розкішний високий завій і виганяла з кухні всіх малих шибайголів, щоб «тримати її в порядку». Треба сказати, що ці періодичні напади ретельності часто тягли за собою чималі незручності для всіх у домі, бо Діна бувала така замилувана з своїх начищених каструлях, що вперто