Уран - Микола Якович Зарудний

— Дівчинко, замовте мені телефон першого секретаря обкому.

Чекаючи на дзвінок, нервово палив сигарету за сигаретою. Глухо загудів зумер.

— Шаблій слухає... Доброго вечора, Іване Івановичу... Ні, я вдома, щойно з театру... Нічого, нічого... Правильно тобі дісталося, ми ще й зі свого боку додамо... Що? За десять днів пустите лінію?.. Переможців не судять... Видамо премію... Якщо зробите, то це буде чудово.

— Тепер кілька слів про «Факел», Павле Артемовичу,— підбадьорений добрим настроєм Шаблія, сказав Валинов.— У Сосонці ще не зібрали врожай на полях, де проходитиме траса. Сьогодні роботи Гайворон припинив... Якась там у них дослідна ділянка... Так точно, картопля... Зрозумів... Я сам такої думки, щоб дати можливість закінчити досліди... Зборів ще не було, Павле Артемовичу... Правильно, треба провести якнайшвидше... Я це візьму в свої руки... Мостовий? Хворий, сьогодні забрала швидка допомога... Не знаю, не хочу турбувати... Я на заводі... Після зборів я вам доповім, Павле Артемовичу. Єсть! На добраніч.

Валинов подзвонив Гавриленку:

— Слухай, Юрію Михайловичу, у тебе знайдеться чарка коньяку? Вечеря чекає? Прекрасно. Іду.

* * *

Другого дня Валинов виклав секретареві райкому Анатолію Земцову свою розмову з Шаблієм і зажадав:

— Скличемо збори негайно.

— Треба було б дочекатися Турчина. Олександр Іванович про це казав,— зауважив Земцов.

— У Турчина й без цього роботи по зав'язку. Ми повинні підготувати для нього фронт робіт, а не втягувати в наші балачки. Як уповноважений обкому доручаю вам, товаришу Земцов, усю підготовку зборів у Сосонці,— сказав Валинов.— Павло Артемович здивувався, коли я повідомив, що досі не було зборів. Так і передайте Гайворону, що секретар обкому був здивований...

Анатолій Земцов поїхав у Сосонку. Обганяв машини, навантажені блоками і цеглою. Біля села вони повертали ліворуч на Городище, а вже звідти якось добиралися до будівельних майданчиків майбутнього містечка за Видубом. Шофери лаялися, машини грузли в піску й мочарах, і Кім Пузов на найважчих ділянках дороги тримав кілька тракторів, щоб витягали транспорти з баюр. Начальник постачання Леонід Мірошников щодня приїжджав у Сосонку й заявляв, що Кім Пузов хоче свідомо звести його в могилу.

Але Пузов був невблаганний:

— Льоню, я вже сам майже в могилі. Тиждень загорають мої бульди, перехідний прапор мені вже й не сниться. Приїде Долідзе — мені клямка. Але я тримаюся, бо я — людина, а ти — нервовий індивідуум, Льоню.

— Іди ти... У мене план. Мені треба матеріали підвезти, а ти не можеш прокласти чотири кілометри дороги. Маленький ти мені в очах після цього, Кіме. Тебе, мабуть, підмогоричили добре в Сосонці... Знаю, знаю, що ти й не виходиш від Гайворона.

Кім посміхався:

— Льоню, чарку пив, бо, якщо скажу ні,— не повіриш. Але треба дати можливість людям зібрати врожай, бо ми вже й так завдали клопоту. Людям в очі дивитися не можу.

— Агромеханік знайшовся!

— Агротехнік,— поправив Мірошникова Кім.— Перемучся ще трохи, Льоню, й ми тобі таку трасу викладемо, що зможеш... той, голим задом шурувати і не зачепишся.

— Приїде Арсен Климович — пропадеш, Пузов, я тебе розмалюю,— пообіцяв Мірошников.

* * *

Колгоспників на збори не треба було запрошувати. Олег Динька почепив оголошення біля контори, й другого дня по обіді потягнулися до клубу люди. Хто по-святковому одягнений, а хто просто з роботи. Оркестр без упину грав польку «Циганочку» й вальс «На сопках Маньчжурії».

Колись у Сосонці був добрячий оркестр. Та постарів трубач Самійло, помер конюх Іван, одне слово, зостався із сосонських музик тільки старий Василь Щербак. Вони з Самійлом набрали хлопчиків зі школи й почали вчити новачків свого великого мистецтва. Дядько Самійло попросив Юхима, щоб той розтлумачив оркестрантам нотну грамоту. За одну зиму молоді музики сяк-так оволоділи нею, а потім Василь Щербак сказав Юхимові, що треба переходити до діла, бо вони й за п'ять років нічого не втнуть. Дядько Василь зі своїми вихованцями розучив гімн республіки, польку «Циганочку» й вальс «На сопках Маньчжурії». Репертуар ось уже з півроку не поповнювався, бо дітям задавали багато уроків, а дядько Василь не міг справитися з ревматизмом — зігнуло йому спину, й ходив Щербак так, ніби збирався от-от стрибнути.

Оркестр грав на урочистих зборах, на весіллях і на хрестинах. На всіх цих святах музики починали свою програму з гімну. Це було незвично, але всім подобалося стоячи слухати урочисту мелодію. Після гімну починали грати «На сопках Маньчжурії» й «Циганочку». І не було в Сосонці жодної людини, включаючи й мешканців дитячого садка, яка б не знала цих мелодій.

Отже, оркестр грав, люди збиралися, а в кабінеті Гайворона Валинов проводив нараду.

— Кого оберемо до президії? — приготувався писати Іван Іванович.

— Не знаю,— відповів Гайворон.

— Як не знаєте? — здивувався Валинов.

— А ми вже давно не готуємо ніяких попередніх списків,— сказав Підігрітий,— люди самі виберуть кращих з-поміж себе.

— А хто виступатиме?

— Хто захоче.

— Ми не можемо пустити збори на самоплив,— зауважив Валинов.— Зробимо так, товариші. Збори відкриє Платон Андрійович. Потім виступлю я. Після цього надамо слово трьом товаришам і приймемо резолюцію. Ви будете виступати? —звернувся до Анатолія Земцова.

— Побачу,— непевно відповів Анатолій.

— Проект резолюції готовий? — поцікавився Валинов.

— Будь ласка,— Олег Динька поклав дрібно списаний аркуш паперу.

Валинов прочитав.

— Приймемо за основу, а потім підредагуємо.

У залі — яблуку ніде впасти. В перших рядах сиділи старші колгоспники, молодь — подалі від сцени. Хоч було вже холодно, але Динька повідчиняв вікна, щоб чули ті, хто не попав до зали. Біля сцени поставили кілька стільців для гостей. Оскільки не було ні Турчина, ні Долідзе, то будівельників репрезентували Кім Пузов, Леонід Мірошников і кілька бульдозеристів.

— Товариші, розпочнемо наші збори,— вийшов на сцену Гайворон.— Кого