Хатина дядька Тома - Гаррієт Бічер-Стоу
Спершу Сен-Клер лише вряди-годи доручав йому якісь справи, та поступово, вражений його здоровим глуздом і неабияким діловим хистом, звірявся на нього дедалі більше, аж доки Том перебрав на себе всі грошові справи родини.
— Ніні, Адольфе, — сказав Сен-Клер, коли, одного дня Адольф обурився проти того, що влада вислизає в нього з рук, — Тома ти не чіпай. Ти знаєш тільки свої забаганки, а Том розуміється на цінах і вміє лічити гроші. А якщо їх ніхто не лічитиме, вони гляди, так усі й підуть за вітром.
Здобувши необмежену довіру в безтурботного господаря, що давав йому великі банкноти не дивлячись і клав решту в кишеню не лічачи, Том мав безліч нагод схитрувати собі на користь, і тільки непохитна чесність уберігала його від спокуси. Така вже була його вдача: сама та довіра немовби накладала на нього обов’язок платити господареві скрупульозною сумлінністю.
Зовсім не такий був Адольф. Нерозважливий та себелюбний, не маючи над собою твердої руки господаря, він давно вже перестав розрізняти, що належить йому, а що — господареві, і це часом непокоїло навіть Сен-Клера. Здоровий глузд підказував йому, що таке потурання слугам до добра не призведе. Він повсякчас відчував докори сумління, проте не досить сильні, щоб змусити його рішуче перемінити свої звичаї, та й самі ті докори зрештою оберталися новими вільнощами для слуг. Він легко попускав своїм неграм найтяжчі провини, бо завжди переконував себе, що коли б він сам ставився до них як належить, то вони б до такого не дійшли.
Та чи здатен хтось змалювати всі ті злигодні, що спіткали нашу приятельку міс Офелію, коли вона взялася порядкувати в цьому домі?
Першого ж ранку свого господарювання міс Офелія вже о четвертій була на ногах і, прибравши у себе в кімнаті (відколи приїхала, вона завжди робила це сама, на превеликий подив покоївки), приготувалася до рішучого нападу на шафи та комори, ключі від яких були тепер у її руках.
Комора, білизняна шафа, буфет, кухня, льох — усе було піддано того дня найдоскіпливішому оглядові. З темряви витягнено на світ стільки всіляких потаємних речей, що кухонні й хатні підпанки неабияк наполохались і збуджено зашепотілися, пересуджуючи отих-от північних паній.
Стара Діна, головна куховарка і самоправна володарка в кухонному господарстві аж кипіла гнівом проти цього відвертого зазіхання на її привілеї. Мабуть, жоден феодал за часів Великої хартії не чинив такого запеклого опору втручанню корони в його справи.
Діна мала незвичайну вдачу, отож слід сказати про неї читачеві кілька слів. Як і тітонька Хлоя, вона була природжена куховарка, та коли Хлоя являла собою взірець ретельності й методичності і додержувала порядку в кожній дрібниці, то Діна належала до геніїв-самоуків і, як усі генії, була надзвичайно вперта, норовлива й свавільна.
Подібно до деяких новочасних філософів, Діна глибоко зневажала логіку та здоровий глузд і покладалася тільки на свою інтуїцію — щодо цього вона була справжній кремінь. Найкрасномовніший оратор не зміг би переконати її в тому, що її метод далеко не найкращий, ані навіть у тому, що цей метод може бути хоч на йоту змінений. Колишня Дінина господиня, мати Марі, давала їй цілковиту волю, та й «панночка Марі», як називала Діна свою молоду господиню навіть після одруження, теж визнала за краще не сперечатися з куховаркою. Отож Діна й верховодила собі, як хотіла. Цьому чимало сприяв її суто дипломатичний хист бути дуже улесливою на словах і вкрай непоступливою на ділі. До того ж вона досконально опанувала мистецтво завжди виправдатися. Та й сама щиро вважала, що куховарка не може помилитись. Тим паче, що в кухні у неї ніколи не бракувало голів і плечей, щоб перекласти на них усі провини та недогляди і вийти сухою з води. І коли якась обідня страва не вдавалася, миттю знаходилось із півсотні незаперечних причин і стільки ж безсумнівних винуватців, і Діна ревно лаяла їх на всі заставки.
Та невдачі у Діни траплялися дуже рідко. І хоч вона робила все навмання, без складу та ладу, хоч кухня мала звичайно такий вигляд, наче там щойно погуляв буревій, і кожна річ трохи не щодня опинялася на новому місці, проте, коли б у вас вистачило терпіння дочекатися щасливої нагоди, ви скуштували б такого обіду, що вдовольнив би найвибагливішого ласуна.
Була саме та пора, коли Діна тільки-но починала готуватися до варіння обіду. Потребуючи немало часу на роздуми й спочинок і взагалі не полюбляючи квапитись, вона сиділа собі на підлозі серед кухні й покурювала коротеньку грубу люльку, що завжди надихала її на подвиги в куховарстві. То був, так би мовити, її спосіб прикликати до себе муз хатнього вогнища.
Навколо неї засідали малолітні одноплемінці, яких завжди повно у кожній південній кухні. Вони лущили горох, чистили картоплю, патрали птицю й робили всілякі інші справи, пов’язані і куховарством. Раз у раз Діна відволікалась від своїх роздумів, щоб стукнути котрогось юного помічника кописткою, що лежала в неї напохваті. Вона тримала своїх кучерявоголових підданців під залізною рукою і, як видно, вважала, що вони тільки на те й існують, щоб їй самій, як вона казала, «не перериватися». Так її привчили змалку, і так вона тепер привчала інших.
Та от міс Офелія, закінчуючи свій господарський обхід, вступила до кухні. Діна вже чула про те, що діється в домі, і твердо вирішила стояти на оборонній позиції і чинити мовчазний опір будь-ким нововведенням, хоч і не давати того взнаки.
Кухня була простора, вимощена цеглою, з великим старовинним огнищем, що тяглось уздовж цілої стіни Сен-Клер давно вже намагався переконати Діну, щоб поставити замість нього нову кухонну плиту. Та де там! Жоден поборник давнини не чіплявся за освячені часом незручності так уперто, як Діна.
Коли Сен-Клер повернувся з Півночі, під свіжим враженням бездоганного ладу в кухні у його дядька, він і собі накупив до кухні всіляких шаф, полиць та іншого добра, простодушно сподіваючись, що вони допоможуть Діні додержувати порядку. Та вийшло однаково, як він купив би все те білці чи сороці. Чим більше з’являлось у кухні шаф та шухляд, тим більше мала Діна схованок, щоб запихати
