I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман - Антон Дмитрович Мухарський

А чим я гірший? Адже й вони у молодості із захватом дивилися на тодішніх зірок на кшталт Лоуренса Олів’є чи Пітера О’Тула. А потім і самі стали зірками всесвітнього масштабу!

— Подвійну горілку, друже, — звертаюся до вже знайомого бармена, — і можна без кав’яру. Просто у склянці.

Зі старим Мак-Лохом ми якось розберемось.

«Якось то воно буде, бо ніколи так не було, щоб ніяк не було», — здається, так промовляє народна мудрість?

А зараз треба просто розслабитися і отримувати задоволення. Сьогодні — весь світ для тебе! І Вітні Г’юстон співає для тебе, і Роберт Редфорд теж відповідає тобі на вітання, і навіть вагітна Мадонна із зацікавленням дивиться у твій бік, бо ти дійсно крутий чувак і дуже стильно виглядаєш у цьому смокінгу із неохайною зачіскою на голові.

Тож: «Будьмо — гей»!

Підозріло якось у цій компанії звучить цей заклик. Ще треба придумати, як би так з’їсти рибку, аби не сісти на шишечку старому хруню. Пропєтлять між крапельок, щоб і вашим і нашим: цілком в українському дусі. Ну, а тепер тост — за присутніх у залі дам! Кім Бейсінгер, це вас теж стосується...

Вітаюся з Кім Бейсінгер, яка під ручку з Г’ю Грантом проходить повз.

Хирляю горілку єдиним духом і замовляю собі ще.

Бармен з повагою киває підборіддям і до наступної склянки запопадливо подає мені пляшечку «Швепсу».

Неподалік Джордж Майкл, оточений купкою шанувальників, травить свіжий анекдот. Елтон Джон та Мерая Кері, взявшись за руки, виконують для друзів імпровізований дует. Пол Маккартні та Мік Джаґґер дають один одному дружніх стусанів. Дівчата зі «Спайс герлз» крутяться неподалік, влаштовуючи фотосесію...

І раптом світло в залі згасає.

Вітні Г’юстон, доспівавши пісню, затягує акапельно «Хеппі бьоздей ту ю...». До неї стрункими голосами приєднуються гості в залі. Офіціанти викочують на візку величезний торт у вигляді зірки Давида, прикрашений сотнями свічок.

«Хеппі бьоздей», свічки, знайомі обличчя зірок, урочиста атмосфера свята... Десь я вже це бачив. Ну, так, у першу ніч в Единбурзі, коли п’яний побіг гуляти містом, заснув на лаві в парку й опинився на справжньому відьмацькому шабаші.

— Дорогі друзі, — чую знайомий голос, підсилений динаміками, — я дуже вдячний всім за те, що ви завітали на мій день народження! Це для мене велика честь!

Перед тортом у тьмяному світлі свічок з мікрофоном в руках постає Мак-Лох, який і словом не обмовився, що в нього сьогодні день народження.

— Так вже склалася доля, — продовжує він промову, — що дату свого справжнього народження я не знаю, бо насправді мене підкинули моїм батькам цигани, що мандрували далеким Закарпаттям. Це сталося в передостанню неділю серпня, яка відтоді і стала моїм другим днем народження. Мої рідні — звичайні закарпатські євреї — все життя зазнавали утисків за національною ознакою або потерпали від рук релігійних фанатиків. Старшого брата убили фашисти тільки за те, що він був гомосексуалістом. Сестра стала калікою, бо у свій час була активною учасницею феміністичного руху Британії. Це сталося у 1939 році, коли мені було шістнадцять. І відтоді я поклявся зробити все, аби людей не розділяли ані раса, ані національність, ані релігія, ані статеві ознаки. Саме через ці відмінності починалися всі війни на землі.

Але досить! Усі ми однакові. І всі ми хочемо миру та маємо право на любов і щастя від народження. Право дихати одним повітрям, грітися у променях сонця, дивитися на океан чи насолоджуватися співом Вітні Г’юстон, якій я ґречно дякую! (Оплески в залі.) Як і всім тим, хто зібрався у цій залі. І на знак цієї вдячності я прошу вас на хвилинку закрити очі і загадати одне, але найжагучіше бажання. Зараз я зроблю надріз на цьому святковому торті. Якщо ви скуштуєте цей шедевр кондитерського мистецтва, бажання неодмінно здійсниться. Я вам це гарантую! (Овація в залі.) Дамам та джентльменам, що з якихось причин дотримуються дієти, хочу нагадати слова видатного арабського лікаря Авіценни, який тисячу років тому авторитетно зазначив: «Калорії, спожиті у вигляді іменинного торту, в загальний добовий раціон не зараховуються». Ха-ха-ха... (Дружний сміху залі.) А тепер заплющуйте очі і замовляйте бажання, бо я готовий розрізати торт!

За його наказом усі присутні гості слухняно заплющили очі. Лише чорношкірі лакеї, бармени та офіціанти лишалися зрячими. Ну іще — я.

Мак-Лох було потягнувся за довжелезним ножем, проте піднесену атмосферу прорізав різкий крик: «Старий чорт!».

Піднявшись на барному стільці, я впізнав у цьому силуеті свою подругу.

Вирвавши з рук у Мак-Лоха ножа, Дана ухопила його ззаду рукою, приставивши гостре лезо до шиї.

Я зиркнув по боках. Жодне зоряне падло не розплющило очей, озиваючись на лемент і крик, який зчинився біля сцени.

— Старий чорт бреше! — вигукнула Дана добре поставленим ще у театральному інституті голосом. — Він усіх нас використовує заради своєї паскудної мети — перетворити людство на сіру біомасу, якій легше трахати мізки різними ідіотськими фільмами та телешоу. Але в мене до цього покидька особиста претензія! Або я зараз перерізаю тобі горло, або ти привселюдно спростовуєш брехню і наклеп, буцім я спала п’яна, коли втопилася моя дитина. Скажи, що ти мене хотів трахнути! Давай, кажи, покидьку, хай усі це чують, бо я зараз переріжу тобі горлянку...

— Світло! Увімкніть у залі світло! — пролунало з натовпу декілька лакейських голосів.

Але старий виявився не з лякливого десятка.

— Вона бреше-е-е-е-е... Вона все бреше-е-е-е-е, — оскалюючи штучні зуби, захрипів він у лютих обіймах Дани. — Вона дійсно спала п’яна, коли втопилася їхня з Джеффрі дитина.

Коли в залі спалахнуло світло, я побачив, що на мою подругу націлено півтора десятка пістолетів. Їх тримали в руках допіру добрі та люб’язні Томаси, що насправді виявилися крутезними спецагентами з приватної охоронної фірми.

— Це я брешу? — задихнулася від люті моя подруга. — Тоді прямуй до пекла!

Довгий ніж у руках Дани спалахнув блискавкою. Густа цівка крові кінематографічною дугою залила Давидову зірку і відразу по тому в залі пролунали постріли. Кулі охоронців винесли Дані мізки, які обляпали білосніжну сукню Вітні Г’юстон. Але та продовжувала стовбичити із заплющеними очима перед мікрофоном.

Закриваючи рукою смертельну рану на шиї, Мак-Лох з останніх сил спромігся підняти з підлоги гострого ножа.

— Шоу маст гоу он! — вигукнув він, занурюючи лезо в місиво з крові та вершкового крему. — Бажання обраних мають здійснюватись!

А