Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— На вашому місці я б ставилася обережно до знайомств із новими людьми. Не спілкувалася б із усілякими іноземцями. Я сама дуже ретельно обираю коло знайомих.

Філіп подякував за пораду, однак вона здалася йому дивною. Йому не надто хотілося ретельно обирати знайомих.

— Ми живемо тут так, наче й не виїжджали з Англії, — додала мати місіс Оттер, котра досі майже не озивалася. — Ми навіть перевезли сюди всі наші меблі.

Філіп оглянув кімнату. Вона була захаращена масивними меблями, а на вікнах висіли білі мереживні фіранки, схожі на ті, якими влітку тітка Луїза прикрашала будинок вікарія. Піаніно і камінна полиця були вкриті шовком із фабрики «Ліберті». Місіс Оттер помітила його допитливий погляд.

— Увечері, коли ми зачиняємо віконниці, справді здається, наче опиняємося в Англії.

— І їмо ми тут так само, як удома, — повідомила її мати. — М’ясо на сніданок і обід посеред дня.

Вийшовши з будинку місіс Оттер, Філіп пішов купувати все необхідне для малювання; а наступного ранку, коли вибило дев’яту, з’явився біля школи, з усіх сил намагаючись виглядати впевнено. Місіс Оттер уже була там і зустріла його з дружньою усмішкою. Філіп схвильовано чекав, як поставляться інші до появи nouveau[126], адже він немало читав про грубі жарти учнів деяких студій над новачками. Утім, місіс Оттер заспокоїла його.

— Ох, тут нічого такого не буває, — сказала вона. — Розумієте, приблизно половина наших учнів — панянки, і вони задають тут правила поведінки.

Студія була просторою та порожньою; на сірих стінах висіли роботи, які отримали нагороди. На стільці сиділа натурниця у недбало накинутому халаті, а навколо стояла дюжина чоловіків та жінок. Дехто перемовлявся, а інші домальовували етюд. У натурниці була перша перерва.

— Вам краще не братися одразу за складні завдання, — порадила місіс Оттер. — Поставте мольберт ось тут. Ось побачите, з цієї точки її найпростіше малювати.

Філіп послухався її поради, і жінка познайомила його з молодою панянкою, що сиділа поруч.

— Містер Кері — міс Прайс. Містер Кері ніколи раніше не навчався живопису, ви ж не проти спочатку трішки допомогти йому, правда ж? — Потім вона повернулася до натурниці: — La Pose[127].

Жінка відклала газету «La Petite Republique»[128], яку читала, і, похмуро скинувши халат, піднялася на підвищення. Там вона застигла, випрямивши обидві ноги і зчепивши руки за головою.

— Дурнувата поза, — зауважила міс Прайс. — Не розумію, навіщо її вибрали.

Коли Філіп увійшов, присутні в студії допитливо подивилися на нього, а натурниця кинула на хлопця байдужий погляд, але тепер на Кері ніхто не зважав. Він сидів над аркушем чудового паперу і знічено витріщався на натурницю, не знаючи з чого почати. Філіп ніколи раніше не бачив оголену жінку. Вона була немолодою і мала висхлі груди, тонке безбарвне волосся, що неохайно звисало на чоло, і вкрите великим ластовинням обличчя. Він подивився на малюнок міс Прайс. Дівчина працювала над ним усього два дні, і видно було, що в неї виникли проблеми: папір зіпсувався від постійного стирання, а постать, як здалося Філіпу, якось дивно вигнулася.

«Можна сподіватися, що на таке я теж спроможуся», — заспокоїв себе Філіп.

Він почав малювати голову, вирішивши, що потім повільно спуститься нижче, але незрозуміло чому виявилося, що малювати з натури значно складніше, ніж з уяви. Філіп заплутався і кинув погляд на міс Прайс. Вона працювала, напружено насупивши брови, з шаленою серйозністю і тривогою в погляді. У студії було спекотно, і на чолі у дівчини виступили крапельки поту. Міс Прайс було двадцять шість років, і вона мала розкішну копицю золотистого волосся; воно було прекрасне, але недбало зачесане — дівчина забрала його з чола і як-небудь затягнула вузлом на потилиці. Обличчя її було широке, з приплюснутими рисами і маленькими очками; шкіра мала якийсь нездоровий колір, а на щоках не було рум’янцю. Дівчина взагалі виглядала неохайною, і на думку спадало, що вона спить, не роздягаючись. Міс Прайс була серйозною і мовчазною. Коли прийшов час наступної перерви, вона зробила крок назад і подивилася на свою роботу.

— Не знаю, навіщо я так переймаюся, — сказала вона. — Але хочу, щоб усе було правильно. — Дівчина повернулася до Філіпа: — Як у вас справи?

— Не дуже, — зізнався він із жалюгідною усмішкою.

Вона подивилася на намальоване ним.

— Так у вас нічого не вийде. Потрібно все виміряти і розкреслити папір.

Дівчина швидко показала йому, як узятися до справи. Філіпа вразила її серйозність, але відштовхувала непривабливість. Він був вдячний за поради, які міс Прайс дала йому, і знову повернувся до роботи. Тим часом приходили інші люди (здебільшого чоловіки, адже жінки завжди приходять вчасно) і, зважаючи на те, що навчання лише почалося, у студії було досить людно. Незабаром до них приєднався молодик з рідким чорним волоссям, довжелезним носом і витягнутим обличчям, у якому було щось кінське. Він сів біля Філіпа і кивнув міс Прайс.

— Сьогодні ви пізно, — зауважила вона. — Щойно встали?

— Такий прекрасний день, що мені аж закортіло полежати в ліжку й подумати про те, як чудово на вулиці.

Філіп усміхнувся, але міс Прайс вислухала це зауваження із серйозним обличчям.

— Схоже, це страшенно цікава справа, але я б подумала про те, щоб підвестися і насолоджуватися життям.

— Життєвий шлях гумориста тернистий, — похмуро відповів молодик.

Здавалося, він не надто переймався роботою. Юнак подивився на своє полотно: він малював фарбами і вчора вже накидав портрет натурниці, яка їм позувала. Потім повернувся до Філіпа.

— Ви щойно приїхали з Англії?

— Так.

— А як ви знайшли «Амітрано»?

— Це єдина школа, про яку я знав.

— Сподіваюся, ви не прийшли сюди з думкою, що навчитеся тут хоч чогось корисного?

— Це найкраща школа в Парижі, — втрутилася міс Прайс. — Лише тут до мистецтва ставляться серйозно.

— Невже до мистецтва слід ставитися серйозно? — здивувався юнак і, оскільки міс Прайс лише презирливо здвигнула плечима, продовжив: — Річ у тому, що всі школи погані. Природно, що вони всі академічні. А ця корисніша за інші тільки тому, що тут викладають некомпетентні люди. Адже якщо ви нічого не можете навчитися…

— Тоді навіщо сюди ходити? — увірвав його Філіп.

— «Я бачу кращий шлях, але не йду ним»[129]. Наша освічена міс Прайс скаже вам, як це звучить латиною.

— Мені хотілося б, аби ви не вплутували мене в свої розмови, містере Клаттон, — відрубала дівчина.

— Єдиний спосіб навчитися малювати, — продовжував юнак незворушно, — винайняти майстерню, знайти натурницю і самому пробивати собі шлях.

— Звучить досить просто, — зауважив Філіп.

— Але знадобляться гроші, — відгукнувся Клаттон.

Він