Буллет-парк - Джон Чівер

Страшенно хотілося випити. Один лише ковток зігрів би його, наснажив та повернув запал, що охопив коли виникло оте зухвале бажання переплисти округу. Плавці через Ламанш підбадьорюються бренді. От йому б випити чогось для підтримки трусів... Перетнувши газон перед будинком Хеллоранів, він дійшов стежкою вниз, до будиночка, що його вони звели для єдиної доньки Хелен та її чоловіка Еріка Сакса. У них свій басейн, трохи, правда, менший, і обоє були там.

— О Недді! — вигукнула Хелен.— Ви поснідали у мами?

— Н-не зовсім,— вичавив Нед.— Так, тільки трохи посидів... Пробачте, що вдираюсь до вас, та я геть задубів і подумав, що, може б, ви дали мені чогось ковтнути...

— З охотою,— скривилась Хелен,— та ось уже три роки, як Еріку зробили операцію, і ми не держимо спиртного.

Дивно! Невже він і справді все забув? Чи це тільки вміння приховувати змусило його забути, що будинок давно продано, діти бідують, а близький приятель страждає смертельною недугою?

Нед несміливо глянув у обличчя Еріка і ковзнув поглядом униз, де червоніли три рубці — один короткий, а два інші — на цілий фут. На тому ж місці, де мав бути пуп, рожевіла гладенька шкіра.

— Зайдіть до Бісвенгерів,— порадила Хелен,— вони з охотою вас пригостять. У них зараз відбувається щось грандіозне. Чуєте?

Через дорогу, газони й сади, луки й гаї до них долинав сріблястий шум голосів над водою.

— Гаразд, — мовив він.— Піду мокнути далі.

Адже не міг уже звільнитися від обов'язку, від обраного способу пересування. Отож знову плигнув у воду й, пирхаючи та ледве тримаючись на поверхні, подолав басейн.

— Ми з Люсиндою ждемо вас,— крикнув вилазячи.

Він ішов лугом на відгомін голосів, що котилися хвилями од Бісвенгерів. Звичайно, вони зрадіють, вони пригостять його склянкою віскі, більше того — вважатимуть, що їм просто пощастило. Чотири рази на рік вони надсилали йому з Люсиндою запрошення на обід, і щоразу Мерріли запрошення відхиляли, а вони все слали та слали свої візитки, не бажаючи рахуватися з антидемократичними канонами оточення. Бісвенгери не належали до Недових кіл, вони не потрапили навіть до списку, за яким його дружина розсилала різдвяні поздоровлення. Під час коктейлів обговорювали ціни, на званих обідах говорили про курс акцій, а після випивки дозволяли собі солоні анекдоти про жінок. Нед прямував до них із почуттям байдужості, зневаги й ніяковості водночас,— адже для подібних відвідин вже трохи запізно!

У Бісвенгерів було людно. Грейс мала звичку тягнути до себе кого завгодно: і окуліста, й ветеринара, й агента по маєтностях, й зубного лікаря. В басейні жоден не плавав, і вода в сутінках відливала оливом. Нед кинувся до стойки. Грейс рушив йому назустріч, але не так радісно, як войовничо.

— Ну от, — вигукнула вона,— тепер, здається, всі, навіть непрохані гості з'явилися.

Він навіть не поморщився. І все ж чемно спитав:

— Чи не можна мені чогось випити?

— Будьте, як дома,— одвернулась вона, а він підійшов до стойки і попрохав віскі. Буфетник налив і теж одвернувся. У світі Неда суспільне становище вимірюється ставленням кельнерів і буфетників, тому лакейська грубість мала означати, що він і справді скотився на самий низ. Хоч, може, буфетник у них новий і зовсім не знає, хто такий Нед.

За спиною почувся голос Грейс.

— Розумієш, вони розорились — за один день,— пояснювала вона комусь.— Живуть тепер на жалування... Одного разу він навіть вперся сюди та клянчив у мене п'ять тисяч!..

Нед шугнув у воду, переплив басейн і захитався далі.

Черговий басейн на його шляху — передостанній — належав колишній коханці Шерлі Адамс. Ось де він спочине після образ у Бісвенгерів! Кохання — сексуальний неспокій — стане для нього бальзамом, болетамувальним засобом, що наддасть сил і поверне рівновагу. Він водив з нею шашні — коли ж це? Тиждень, або місяць, чи, може, й рік тому? Він перший усе припинив, отож його зверху. Проходячи в ворота, він почував себе господарем своїх володінь, адже коханець — особливо потаємний — користується власністю коханки, свідомий своїх прав, що про них законний володар може тільки мріяти. Вона сиділа у сяйві електричного світла скраю зеленкувато-блакитної води, і волосся вигравало міддю. Її обриси не збудили глибоких почуттів. Адже зв'язок цей не був серйозним, хоч вона й пролила море сліз, коли він поклав усьому край.

Вона одразу знітилася. Ще, чого доброго, знову заплаче!

— Ти чого прийшов?

— Перепливаю округу.

— Боже! Коли ти вже станеш дорослим?

— А хіба що?

— А те, що будеш канючити грошей, то я не дам більше жодного цента.

— І все ж чаркою віскі пригостиш?

— Могла б, але не бажаю.

— Тоді бувай, я собі поплив.

Він пірнув у воду й доплив до протилежного борту, та коли зробив спробу вилізти, не зміг — закрокував по воді до сходинок і знеможено виліз нагору. Озирнувшись, побачив біля неї якогось юнака.

Од газону пахло осінніми квітами. Запах бив у ніс, наче газ із одкритого крана. Він підвів голову. У небі з'явилися зірки — та чому там Андромеда й Кассіопея? Куди поділися літні сузір'я? І він заплакав.

Можливо, це були перші сльози за все його свідоме життя, але таким задубілим, стомленим і розгубленим він ще ніколи себе не почував. До того ж не міг зрозуміти, чому з ним так нечемно повелися буфетник і коханка, що так недавно стояла перед ним на колінах та поливала ноги слізьми. Він надто довго плив, надто довго перебував у воді, у нього вже навіть дерло в носі та в горлі. Скляночку віскі — ось що йому треба. І хоч варт було лише перетнути дорогу, щоб опинитися вдома, він чомусь зумисне звернув убік та поплентав до басейну Гілмартінів. Проте не плигав, а зійшов сходинками до води й поплив жабки, як ото в дитинстві. Ледве доплентав до Клайдів та перейшов їхній басейн убрід, тримаючись за борт і часто спочиваючи. Виборсався з води й поволік ноги з сходинки на сходинку, боячись, що забракне сил дотягти додому. Хоч і звершив свій задум, таки переплив округу, втома зборола його, і Нед не відчував задоволення. Нарешті, хапаючись за стовпи, дістався під'їзду власного будинку.

Скрізь тихо. Може, Люсинда зосталась на вечерю в Уестерхазі? А дівчатка приєдналися або ж поїхали десь