Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
Розстелив мату, накрився невеличкою ковдрою — і те, й те він узяв із собою в дорогу — і, скрутившись у калачик, щоб захиститись від холоду, який проникав до його тимчасової схованки з її обох сторін, зумів заснути. Сон наснився йому й тут, у Єрусалимі, але, мабуть, завдяки близькій присутності Бога він був не таким тяжким і обмежився кількома вже відомими йому сценами, що в них брали участь і римляни, зустрічі з якими йому так щасливо вдалося уникнути. Він прокинувся, коли сонце тільки виткнулося одним краєчком із-за обрію. Він виповз зі своєї ніші, що стала холодною, мов гробниця, і, кутаючись у свою накривку, подивився на скупчення будівель Єрусалима — будиночки були кам’яні й низенькі, забарвлені рожевим світлом світанку. А тоді проказав слова молитви, що з особливою врочистістю пролунали з його дитячих уст: Дякую Тобі, Господи, Боже наш, царю небесний, за те, що в милосерді своєму Ти повернув мені душу живою та неушкодженою. Існують у житті хвилини, які треба зберегти, захистити від часу й не просто записати їх літерами на папері, як, наприклад, записуємо ми в цю євангелію, або зобразити фарбами на полотні чи — за допомогою найновішої техніки — зафіксувати на фотографіях, у кінофільмах або на відео, тут важливо, щоб той, хто пережив такі хвилини чи допоміг пережити їх комусь іншому, зміг донести їх до розуміння нащадків, і щоб вони побачили їх на власні очі, щоб ми, наприклад, змогли поїхати сьогодні до Єрусалима й побачити того хлопчика, Ісуса, Йосипового сина, який кутається у свою вбогу ковдрочку, дивиться на будинки Єрусалима й дякує Господові за те, що Він допоміг йому зберегти душу цілою та неушкодженою. Йому лише тринадцять років, він перебуває на самому початку свого життя, і неважко передбачити, що йому ще доведеться пережити чимало й годин веселих, і годин сумних, годин щастя й годин горя, годин приємних і годин трагічних, але ми обрали саме цю хвилину, коли місто ще спить, сонце зупинилося десь за обрієм, світанок тільки ледь-ледь зажеврів, хлопець дивиться на будинки, поставивши біля ніг свою дорожню торбину, а весь світ, і близький і далекий, завмер у якомусь тривожному очікуванні. Але затримати мить неможливо, ось він уже поворухнувся, хвилина прийшла й відійшла, й час переносить нас туди, де існує лише пам’ять, це було так, це було не так, лише вона тепер підказує нам, як усе було. Ісус тепер іде вузенькими вулицями, які наповнюються людьми, бо йти до Храму ще рано, книжники, як це буває в усі епохи та в усіх країнах, полюбляють поспати довше. Він уже не мерзне, але під грудьми йому смокче, дві смокви, які в нього ще залишилися, тільки розбуркали його голод, синові Йосипа дуже хочеться їсти. Ось тепер йому дуже пригодилися б гроші, які у нього відібрали грабіжники, бо життя в місті — не те саме, що йдеш у полі, насвистуєш і підбираєш те, що залишили тобі рільники, які виконують Божу заповідь: Коли збираєш урожай на своєму полі й забудеш на ньому сніп, не повертайся, щоб його забрати, коли обтрушуватимеш ягоди зі своїх олив, не передивляйся гілки, коли збиратимеш свій виноград, не зривай грона, які ти пропустив, нехай усе це залишиться чужинцеві, сироті та вдові, не забувай, що ти був рабом у краї Єгипетському. Та хоч Єрусалим і є дуже великим містом, і хоч Бог у ньому й наказав збудувати Свою земну оселю, проте ці правила милосердя на нього не поширилися, і якщо ти не маєш грошей, тобі залишається тільки просити, ризикуючи, що тобі відмовлять та ще й брутально тебе вилають, або красти, наражаючись на небезпеку бути спійманим і побитим або вкинутим до в’язниці, або покараним ще суворіше. Ісус красти не вміє, просити Ісус не хоче, він лише пасе жадібним поглядом купи спеченого хліба, піраміди плодів, безліч готових страв, виставлених на лавах, що стоять по обидва боки вулиці, голова йому паморочиться, й він мало не втрачає тяму, схоже, що біль від недоїдання протягом трьох останніх днів, коли йому пощастило добре попоїсти лише в домі гостинних самарян, став особливо нестерпним у цю вранішню годину. Так, звичайно, мета його подорожі — Храм, але тіло, хоч би що там твердили прихильники містичного постування, набагато краще сприймає і засвоює слово Боже, якщо підкріпити спроможність його розуміння доброю їжею. На щастя, фарисей, що проходив мимо, звернув увагу на підлітка, який мало не падав від голоду, й пожалів його, несправедливе майбутнє наділить фарисеїв усіма можливими вадами, але вони були, по суті, людьми дуже добрими, що підтвердилося й у цьому випадку: Хто ти? — запитав Ісуса фарисей, й Ісус відповів: Я прийшов із Назарета, що в Галілеї. Їсти хочеш? Хлопець опустив очі, йому не треба було відповідати на це запитання, адже все читалося в нього на обличчі. Ти сирота? Ні, але сюди я прийшов сам-один. Ти втік із дому? Ні. І то була правда, бо він не втікав із дому, згадаймо, як обіймали його, прощаючись із ним на порозі дому, мати, брати і сестри, а те, що він жодного разу не обернувся, аж ніяк не свідчило про те, що він утікає, така вже властивість наших слів, сказати «так» або «ні» є найпростішою відповіддю і, власне кажучи, найпереконливішою, але той, хто прагне знати істину, воліє почути відповідь не таку пряму, з елементами сумніву: Ну що означає втік, нікуди я не втікав, і тут нам довелося б знову вислухати всю історію, але нехай мої читачі не хвилюються, цього не буде, по-перше, тому, що фарисею, який більше не з’явиться в нашій оповіді, зовсім не потрібно цього знати, а по-друге, тому, що ми її знаємо краще, аніж будь-хто інший, згадаймо бодай про те, як мало знають найголовніші персонажі цієї євангелії одне про одного, так, Ісусові далеко не все відомо про свого батька
