Сон кельта - Маріо Варгас Льоса

Вони посідали за стіл і стали накладати собі страви з різних тарілок. Члени Комісії пополудні навідалися в різні заклади «Чоррери» й із допомогою Бішопа поговорили зі службовцями управління та працівниками складів. Усі здавалися стомленими й несхильними говорити багато. Невже їхній досвід, який вони набули цього першого дня, був такий самий гнітючий, як і його власний?

Хуан Тісон запропонував їм випити вина, та позаяк він їх остеріг, що внаслідок транспортування — а французьке вино надто часто перевозять із місця на місце — та клімату воно нерідко скисає, то всі вирішили віддати перевагу віскі.

Посеред вечері Роджер зауважив, скинувши поглядом на індіанців, що обслуговували стіл:

— Я звернув увагу на те, що багато індіанців і індіанок на «Чоррері» мають шрами на спинах, сідницях і стегнах. Ось ця дівчина, наприклад. По скільки ударів вони одержують зазвичай, коли їх шмагають?

Запала загальна тиша, протягом якої потріскування масляних ламп і дзижчання комах стало набагато гучнішим. Усі погляди звернулися до Хуана Тісона — вони були дуже серйозними.

— Ці шрами здебільшого вони роблять собі самі, — відповів він, дещо збентежений. — У племенах існують досить варварські ритуали ініціації, вам, либонь, про це відомо, коли вони розрізають собі обличчя, губи, вуха, ніздрі, щоб чіпляти туди кільця, зуби та всілякі дрібні предмети. Я не стану заперечувати, що деяких із них наглядачі шмагають, порушуючи настанови Компанії. Наші правила категорично забороняють застосування фізичних покарань.

— Я запитував вас не про це, сеньйоре Тісон, — тоном вибачення сказав Кейсмент. — А про те, чому при такій кількості шрамів на тубільцях я не бачив жодного індіанця з тавром Компанії на тілі?

— Я не розумію, що ви маєте на увазі, — відповів Тісон, опустивши виделку.

— Барбадосці розповіли мені, що багато аборигенів були затавровані ініціалами Компанії, КА, тобто Компанія Арани. Отже, їх затаврували, як корів, коней або свиней. З тією метою, щоб вони не втекли або їх не викрали колумбійські добувачі каучуку. Ті ж таки колумбійці затаврували багатьох. Іноді вогнем, а іноді — ножем. Але досі я не бачив жодного тубільця, позначеного цим тавром. Що з ними сталося, сеньйоре?

Хуан Тісон зненацька втратив свою витримку і свої елегантні манери. Його обличчя почервоніло, й він затремтів від обурення.

— Я не дозволю, щоб ви розмовляли зі мною таким тоном! — вигукнув він, мішаючи англійську мову з іспанською. — Я перебуваю тут, щоб полегшити вашу роботу, а не бути мішенню для вашої іронії.

Роджер Кейсмент кивнув головою, не змінивши виразу обличчя.

— Пробачте мені, я не хотів вас образити, — спокійним голосом промовив він. — Попри те, що в Конго я був свідком нечуваних жорстокостей, таврування людей за допомогою вогню або ножа там іще не бачили. Я переконаний, що не ви несете відповідальність за таке жахіття.

— Звичайно, я не несу відповідальності за хай там які жахіття! — знову підняв голос Тісон, вимахуючи руками. Очі йому мало не вискакували з орбіт — такий він був розлючений. — Якщо жахіття відбуваються, то це не провина Компанії. Хіба ви не бачите, де ви перебуваєте, сеньйоре Кейсмент? Тут немає ані влади, ані поліції, ані суддів, немає нікого. Ті, хто тут працює — начальниками, десятниками, помічниками, — люди не тільки малоосвічені, а й у багатьох випадках зовсім неписьменні, авантюристи, чоловіки брутальні, загартовані сельвою. Іноді вони вдаються до зловживань, які жахають людину цивілізовану. Я знаю це дуже добре. Ми робимо все, що можемо, повірте мені. Сеньйор Арана згоден із вами. Усі, хто вдається до насильства, мусять бути звільнені. Я не підтримую жодного акту несправедливості, сеньйоре Кейсмент. Я маю респектабельне ім’я, родину, яка багато означає в цій країні, я католик, який шанує свою релігію.

Роджер подумав, що Хуан Тісон, либонь, вірить у те, що каже. Чоловік добрий, який, живучи в Іквітосі, Манаусі, Лімі або Лондоні, не знав і не хотів знати, що тут відбувається. Певно, він проклинає ту годину, коли Хуліо Арані спало на думку послати його в цей закуток на краю світу виконувати це невдячне завдання, яке вимагає від нього терпіти тисячу незручностей і псувати собі нерви.

— Нам треба працювати разом, об’єднати зусилля, — повторив Тісон, трохи заспокоївшись, але досі вимахуючи руками. — Ми виправимо те, що тут роблять погано. Службовці, які вдаються до жорстокості, будуть покарані. Даю вам слово честі! Я тільки проситиму вас, щоб ви бачили в мені друга, людину, яка перебуває на вашому боці.

Незабаром по тому Хуан Тісон сказав, що йому стало дещо погано й він воліє покинути товариство. Він сказав усім на добраніч і пішов.

За столом залишилися тільки члени Комісії.

— Людей затавровують, як тварин? — промурмотів ботанік Волтер Фолк зі скептичним виразом обличчя. — Невже це правда?

— Троє з чотирьох барбадосців, яких я сьогодні допитував, мені це підтвердили, — запевнив його Кейсмент. — Стенлі Сілі робив це власними руками на станції «Абісінія», за наказом свого начальника Абелардо Аґверо. Але навіть таврування людей не здається мені чимось найгіршим. Сьогодні ввечері я почув речі набагато страшніші.

Вони розмовляли далі, вже не доторкаючись до їжі, аж поки не допили обидві пляшки віскі, які стояли на столі. На членів Комісії справили велике враження шрами на плечах аборигенів, а також колодки або «кобила» тортур, яку вони виявили на одному зі складів «Чоррери», де зберігався каучук.

У присутності сеньйора Тісона, який мусив пережити вельми незручні хвилини, Бішоп пояснив їм, як застосовують цей прилад, виготовлений із дерева та мотуззя, яким обплутували аборигена, що сидів навпочіпки. Він не міг поворушити ані руками, ані ногами. Його катували, затискаючи між дерев’яними брусами або підіймаючи в повітря. Бішоп пояснив, що «кобила» завжди стояла на відкритому місці на кожній зі станцій. Вони запитали в одного з «розумників» на складі, коли цей апарат перенесли сюди. «Хлопець» їм розповів, що його прибрали з відкритого місця лише напередодні їхнього приїзду.

Вони вирішили, що завтра Комісія вислухає Філіпа Берті Лоренса, Сифорда Грінвіча і Стенлі Сілі. Сеймур Белл запропонував, щоб Хуан Тісон був присутній. Щодо цього були висловлені різні думки, зокрема Волтер Фолк висловив застереження, що в присутності високого начальника барбадосці можуть відмовитися від того, про що вони вже розповіли.

У цю ніч Роджер Кейсмент не склепив очей. Він записував свої розмови з барбадосцями, аж поки його лампа погасла, бо в ній закінчилася олія. Потім він упав у гамак і