Безмірна залежність - Лола Астра

Що я відчуваю? Біль. Розчарування. Смуток. Він був нещирим зі мною. Він зрадив нас. Він не захистив мене. Він нічого не пояснив. Я буду сумувати за ним. Але я переживу, мені доведеться його забути. Я бажаю йому щастя. Але я йду, бо не хочу відчувати цей біль постійно.

Ілля мовчав. Мені було дуже складно в ці дні. Кожного дня я плакала і намагалася відігнати ті солодкі спогади, які нас пов'язували, натомість намагалася згадати все те погане, що він зробив, але щоранку я поверталася до однієї і тієї ж думки — можливо, варто було йому тоді відповісти, спробувати поговорити?

— А хіба ти не намагалася? — питала тітка. — Хіба ж не він кинув слухавку, коли ти зажадала пояснень?

— Може, треба було з ним м'якіше поводитись? — невпевнено питала я.

— Ти що! Згадай: він не привітав тебе з днем народження, в цей час він був у Римі з іншою. Він ніколи не думав про реальну зустріч, йому подобалися компліменти, які ти йому казала. От і все. Що ти взагалі про нього знаєш?

— Ти маєш на увазі, де він працює? Де він живе? Нічого не знаю.

— Тому що він не хотів пускати тебе в своє життя — все дуже просто.

Боляче. Дуже боляче було від цих слів. Але потрібно було змиритися, що все було грою, Ілля ніколи не сприймав мене серйозно.

Спочатку було боляче від того, що він посміявся наді мною. Але боляче було і тоді, коли я думала про те, що Ілля невинуватий, а я сама своїми руками все зруйнувала. А ще іноді я уявляла, що Ілля страждає без мене, проте гордість не дозволяє йому зробити крок назустріч. Але мені страшно було писати йому: боялася повторення всього того жаху знову, і відчувала, що Ілля все одно не скаже правду. Який сенс продовжувати?

Іноді мені ставало легше. Варто визнати, що в цілому мені було спокійніше в ці дні: постійне хвилювання у грудях зникло. Так, мені було сумно і самотньо, але я жила, усвідомлювала, що мені потрібно просто пережити цей період, і все налагодиться, а головне — все мине, і мені не доведеться більше жити надіями і випрошувати у Іллі увагу.

Життя тривало… Шкода, що я не могла дізнатися правду, так було б легше. Шкода, що я пам'ятала його номер телефону напам'ять. Шкода, що Олена з'явилася і все зруйнувала. Але тепер я сумнівалася, чи наша зустріч відбулася б, навіть якби Олени не було. Я була ніким в житті Іллі, лише розвагою на час нудьги. Саме ці думки я постійно намагалася відігнати від себе.

«Два дні поспіль плакала, але під вечір все минуло. Мені знову добре і спокійно. Я плачу не через Іллю, а через свою самотність. Страшно, сумно, коли нікого немає поруч. Ілля був зі мною так довго. Хоч я і страждала, але ми були щасливі, я була щаслива. Він так і залишився загадкою, так і не розкрився, не довірився, і я ніколи не дізнаюся правду. Це боляче, це прикро, але я не можу нічого змінити. Нехай буде щасливий.

Мені важко. У наших відносинах ще ніколи не було такого тривалого мовчання. Рим не рахується, тому що в липні мовчання переривала я. Я шкодую про те, що не відповіла йому минулого вівторка, дуже шкодую. Мені боляче, кожного дня плачу. Я забула все те погане, що він зробив мені, все пробачила. Але я не можу йому написати, мені страшно, я боюся нових принижень і залежності, адже тільки зараз, мені здається, я починаю вириватися з-під його впливу. Але раптом він дійсно невинуватий? Тоді чому мені так боляче? Не варто йому писати і повторювати ті самі помилки. Потрібно намагатися забути. Той Ілля, якого я вигадала, не існує. А справжнього Іллю я не пізнаю ніколи.

Мені добре. О, хоч би мені було добре і завтра, і післязавтра. Я відпустила почуття провини, пробачила себе, зрозуміла, що зробила все, що було в моїх силах. Це перше. А друге — я зрозуміла, що це не я втратила Іллю, а він мене. Він поводив себе жахливо, тому я нічого не втратила. А ось його точно більше ніколи не полюбить така дівчина, як я. Я не збираюся його жаліти, намагатися зрозуміти. Це він повинен за мене боротися. Сподіваюся, що більше думки про нього не завдаватимуть мені болю. Сподіваюся, що скоро я подарую своє кохання достойній людині.

Цілий день все було добре. Надвечір почало повертатися хвилювання. Треба заспокоїтися. Сьогодні майже про нього не думала. Намагаюся не згадувати болючі моменти. Не хочу думати про те, що одного разу він покохає іншу і буде з нею особливим. Хочу, щоб не тільки він, але і я принесла щось в його життя, не хочу відчувати себе винуватою за те, що ми не разом. Хотілося б, аби Ілля був невинуватим, щоб він повернувся до мене, щоб ми зустрілися.

Все відбувалося хвилями: то я про нього не згадувала і здавалося, що моє життя тепер налагодиться, то я починала себе звинувачувати і плакала, все здавалося порожнім і безнадійним, немов я втратила кохання всього свого життя. До того ж, мій страх, що Ілля і Олена в змові і дійсно опублікують наше листування, теж не давав спокою.

Так минуло майже два тижні, але довгоочікуване полегшення не приходило. Вранці в неділю я прокинулася в особливо тужливому стані; душа дуже боліла, і майже весь день я плакала не в силі знайти розраду. Вирішивши хоч трохи відволіктися, я включила