Сестра Керри - Теодор Драйзер

Поки він читав, місіс Герствуд нишком спостерігала його в дзеркалі. Вона зауважила, який він задоволений і веселий, помітила його радісну усмішку, і все це дуже її дратувало. Як він сміє поводитись так в її присутності після всієї безсоромності, байдужості і зневаги, що їх він виявляє до неї останнім часом і, напевне, виявлятиме й надалі, якщо вона це терпітиме. Вона з насолодою думала про те, як висловить йому все, кине йому в обличчя свої обвинувачення, як завдаватиме удар за ударом, аж поки не наситить своєї жадоби помсти. Блискучий меч її гніву грізно висів над його головою.

Герствуд тим часом натрапив на кумедний допис про одного чужоземця, який приїхав до Чікаго і попався в лабети якомусь шахраєві. Управителя бару ця історія дуже насмішила, і, повернувшись у кріслі, він весело засміявся. Йому хотілося зацікавити якось дружину і прочитати їй цього до-писа.

— Ха-ха! Оце-то так! — вигукнув він ніби сам до себе.

Місіс Герствуд зачісувалася собі далі і навіть не глянула

в його бік.

Він зручніше вмостився у кріслі і знову почав читати. Нарешті він вирішив, що треба дати вихід своєму радісному настроєві. Джулія, очевидно, ще сердиться на нього через сьогоднішню суперечку. Нічого, це легко можна владнати! Вона, звичайно, не має рації, та дарма! Коли їй так хочеться, нехай їде у Вокішу хоч зараз. Чим швидше, тим краще! Треба сказати їй про це при першій нагоді, та й по всій справі.

— Ти звернула увагу, Джуліє,— обізвався він нарешті, буцімто бажаючи поділитися з нею цікавою новиною, — що проти компанії «Іллінойс-Сентрал» розпочато процес, щоб примусити її звільнити набережну?

Вона ледве спромоглася відповісти.

— Ні,— промовила вона різко.

Герствуд насторожився. В її голосі йому почулася якась особлива гостра нотка.

— Це було б дуже добре, — вів він далі трохи невпевнено, почуваючи, що дружину поводиться якось дивно.

Він знову взявся до своєї газети, пильно прислухаючись до найменшого шелесту в кімнаті.

Безперечно, такий розумний і спостережливий чоловік, як Герствуд, ніколи б не став поводитися так зі своєю украй роздратованою дружиною, якби його думки не були поглинуті зовсім іншим. Якби не його мрії про Керрі, якби не радість, викликана її обіцянкою, йому б не здавалося, що в його домі панує такий приємний настрій. Цього вечора тут зовсім не було так весело й затишно. Герствуд глибоко помилявся і поводився б значно розумніше, якби прийшов додому в звичайному настрої.

Він ще кілька хвилин переглядав газету, потім відчув, що треба якось уладнати справу. Очевидно, дружина не збирається так просто помиритись. І він знову обізвався до неї:

— Де це Джордж узяв того пса, що ото з ним грається у дворі?

— Не знаю, — відрубала місіс Герствуд.

Герствуд опустив газету на коліна і став неуважно дивитися у вікно. Не можна дратуватись. Треба бути лагідним, терплячим і якось порозумітися з нею.

— Ти ще не забула того, що було уранці? — сказав він нарешті.— Не варто за це сваритися. Ти можеш їхати у Во-кішу, коли схочеш.

— Щоб ти міг лишитись тут і розважатися з іншими? — вигукнула вона, рвучко повертаючись до нього і посміхаючись люто й єхидно.

Герствуд завмер, наче йому дали ляпаса. В ту ж мить від його миролюбних намірів не лишилося й сліду, і він підшукував слова для гострої відповіді.

— Що ти хочеш цим сказати? — промовив він нарешті, випроставшись і втупивши очі в холодне, рішуче обличчя дружини, але вона, ніби нічого не помічаючи, повернулась до дзеркала і знов почала чепуритись.

— Ти добре знаєш, що я хочу сказати, — відповіла вона, помовчавши, таким тоном, ніби мала в запасі цілу купу доказів, які поки що не вважала за потрібне наводити.

— Уяви собі, що не знаю, — уперто не здавався він, в душі нервуючись І напружено чекаючи, що буде далі.

Рішучий тон дружини позбавляв його упевненості в перевазі своїх сил.

Вона нічого не відповіла.

— Гм! — пробурмотів він і схилив голову набік. Він виявив цим свою слабість. В його рухові виразно почувалась невпевненість.

Місіс Герствуд помітила це і накинулася на нього, як лютий звір, готуючись завдати рішучого удару.

— Я вимагаю, щоб гроші на поїздку у Вокішу були в мене завтра вранці,— заявила вона.

Герствуд вражено дивився на дружину. Він ніколи ще не бачив в її очах такої холодної, стальної рішучості, такої жорстокої байдужості до нього. Видно було, що вона добре володіє собою і вирішила за всяку ціну вирвати з його рук владу над домом. Герствуд відчув, що в нього не вистачить сил для оборони, і вирішив перейти до наступу.

— Що це ти вигадала? — вигукнув він, схопившись на ноги. — Ти вимагаєш! Хотів би я знати, який гедзь тебе вкусив сьогодні.

— Ніщо мене не вкусило! — спалахнула вона. — Мені потрібні гроші, от і все! Можеш тоді займатися своїм паскудством!

— Паскудством! Що ти верзеш! Нічого я тобі не дам! Що мають означати ці твої нападки?

— Де ти був учора ввечері? — крикнула вона несамовито. — З ким катався на Вашінгтонському бульварі? З ким був у театрі, коли Джордж тебе бачив? Ти думаєш, я дурна і мене можна водити за носа? Думаєш, я вічно сидітиму вдома і віритиму отим твоїм «я не маю часу» та «мені ніколи», а ти будеш розважатися й казати всім, що я хвора і не виходжу з дому? Але затям собі: з мене досить твоєї тиранії! Я не дозволю тобі знущатися з мене і з дітей! Годі!

— Це брехня! — тільки й спромігся сказати Герствуд, почуваючи, що потрапив у безвихідь.

— Брехня, аякже! — просичала вона люто, але потроху опановуючи себе. — Можеш називати це брехнею, але я знаю, що це правда!

— А я тобі кажу, що це брехня! — глухим і захриплим голосом повторив він. — Ти, мабуть, місяцями збирала мерзенні плітки і тепер гадаєш, що я у тебе в руках. Думаєш, тобі пощастить налякати мене і забрати владу наді мною? Не буде цього, чуєш, не вийде! Поки я в цьому домі, я тут хазяїн, і ні ти, ні будь-хто інший не буде командувати мною. Зрозуміло?

Він усе приступав до дружини, і в його очах горів лихий огонь. Було в цій жінці щось таке бездушне, безсоромне і зухвале, що він на мить, відчув бажання задушити її.

А місіс Герствуд дивилася на нього холодними