💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
23 березня 2025 18:41
Книга дуже цікаво велике враження читати її то я дуже задоволена
Пес на ім'я Мані - Бодо Шефер
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » В пошуках Аляски - Джон Грін

В пошуках Аляски - Джон Грін

Читаємо онлайн В пошуках Аляски - Джон Грін
class="p1">— А він спра-авді сексуальний.

— Дякую вам, містере Старнз,— Макс посміхнувся і кивнув Орлу, потім розправив аркуші з промовою і поклав їх на кафедру. Навіть я ладен був повірити, що він викладач психології. Мені подумалося: може, він актор, який має нестандартний підробіток.

Він читав промову, не підводячи очей, але читав упевнено, трохи зверхньо, як справжній науковець.

— Сьогодні я хочу поговорити на захопливу тему підліткової сексуальності. Я веду дослідження у сфері лінгвістики сексуальності, зокрема як саме молодь обговорює секс і суміжні питання. Мені, наприклад, цікаво, чому, якщо я раптом промовлю слово «рука», ви навряд чи засмієтеся, а якщо промовлю слово «вагіна» — мабуть, засмієтеся...— (В залі й справді почулися нервові смішки).— Те, як молоді люди говорять про своє і чуже тіло, багато в чому характеризує наше суспільство. У сучасному світі хлопці набагато частіше розглядають дівоче тіло як об’єкт, ніж дівчата — хлоп’яче тіло. Хлопці в розмовах один з одним кажуть, що у такої-то «класні буфери», в той час як дівчата про хлопців радше скажуть «прикольний», і цей термін дає і фізичку, і емоційну характеристику. Таким чином дівчата перетворюються на об’єкт, в той час як хлопців вони розглядають як людей...

І тут підвелася Лара і перебила доктора Вільяма Морса, вигукнувши зі своїм милим і невинним акцентом:

— Ти такий сексуа-альний! Ліпше стули рота — і скидай одяг.

Учні засміялися, але всі вчителі обернулися до неї — в повному мовчанні. Вона сіла.

— Як тебе звати, люба?

— Лара,— відказала вона.

— Ларо,— мовив Макс, підглядаючи в папірець,— це дуже цікавий прецедент — жінка сприймає як об’єкт мене, чоловіка. Це настільки незвично, що мені залишається припустити, що ти хотіла пожартувати.

Лара знову підвелася і закричала:

— Я не жарту-ую! Скидай одяг.

Він нервово зазирнув у папірець і провадив:

— Звісно, важливо зруйнувати патріархальну парадигму, і можливо, це дієвий спосіб. Тоді гаразд,— сказав він і вийшов з-за кафедри. І закричав, та так голосно, що й Такумі нагорі, либонь, почув: — Присвячується Алясці Янг!

З колонок ринула швидка й насичена басами пісня Принса, а доктор Вільям Морс однією рукою згріб свою штанину, а другою — лацкан піджака, липучка розстебнулася, і перед нами постав Макс — страшенно м’язистий парубок з вісьмома «кубиками» на животі й накачаними грудьми. Макс усміхався, стоячи перед нами в самих чорних шкіряних трусах.

Не зрушуючи з місця, він змахував руками під музику, але юрма просто вибухнула реготом і оглушливими безперервними оплесками — це були найгучніші овації за всю історію «Презентацій». Орел підскочив, і тільки-но він підвівся, Макс припинив свій танець, але й далі грав м’язами на грудях, аж вони швидко стрибали під музику на очах у Орла, який не всміхався, але кусав губи, так наче заледве стримує посмішку, а потім великим пальцем показав Максу на вихід, і Макс послухався.

Я провів Макса поглядом до дверей і побачив на порозі Такумі, який переможно підняв кулаки, а потім побіг нагору — вимикати музику. Я зрадів, що він хоч трішки шоу побачив.

У Такумі було досить часу на те, щоб винести своє обладнання, бо регіт і теревені тривали ще кілька хвилин, хоч Орел і повторював:

— О’кей. О’кей. Заспокоюйтеся. Заспокойтеся всі. Заспокоюйтеся.

Потім виступав запрошений гість дванадцятого класу. Нудьга. На виході зі спортзали нас обступили учні не з нашого класу, питаючи:

— Це все ви?

Я лише усміхнувся і сказав «ні», бо це був не я, не Полковник, не Такумі, не Лара, не Лонгвелл Чейз, не хтось іще з присутніх у спортзалі. Права на цю ідею цілком належали Алясці. Вона казала, що найскладніше в гарному приколі — це до кінця не зізнаватися. Але тепер я міг зізнатися від її імені. Повільно прямуючи до виходу, я казав усім, хто мене слухав:

— Ні. Це не ми. Це Аляска.

Ми вчотирьох повернулися в кімнату №43, сяючи від успіху,— переконані, що такий прикол у «Кріку» ніхто не зможе повторити, і мені й не спадало на думку, що в нас можуть виникнути неприємності, аж двері в нашу кімнату відчинилися і над нами навис Орел, обурено хитаючи головою.

— Я знаю, що це були ви,— сказав він.

Ми мовчки подивилися на нього. Він часто блефував. Може, і зараз блефує.

— Щоб ніколи більше такого не робили,— додав він.— Але Боже, «зруйнувати патріархальну парадигму» — наче це вона сама цю промову написала.

Він усміхнувся і зачинив двері.

за сто чотирнадцять днів після

а півтора тижня по тому я йшов додому після уроків, і сонце, пропікаючи шкіру, нагадало мені, що весна в Алабамі почалась і закінчилася за кілька годин, і нині, на початку травня, на шість місяців повернулося літо: по спині цебенів піт, і я затужив за суворими січневими вітрами. У нашій кімнаті я застав Такумі, який сидів на канапі й читав біографію Толстого.

— Е-е-е... привіт,— сказав я.

Він згорнув книжку, поклав її поряд і мовив:

— Десяте січня.

— Що? — не зрозумів я.

— Десяте січня. Знайома дата?

— Авжеж, десятого загинула Аляска.

Насправді вона загинула о третій годині одинадцятого числа, але для нас фатальною все ж таки стала ніч понеділка, десятого січня.

— Ага, але я не про те, Пампушечку. Дев’ятого січня. Мама повела Аляску в зоопарк.

— Стривай. Ні. Звідки ти це знаєш?

— Вона розповіла нам це в «Ніч у сіннику». Пам’ятаєш?

Звісно ж, я не пам’ятав. Якби я був здатний запам’ятовувати цифри, зараз не боровся б за «задовільно» з математики.

— А нехай йому,— зронив я, і тут увійшов Полковник.

— Що таке? — запитав Полковник.

— Дев’яте січня 1997 року,— сказав я.— Алясці сподобалися ведмеді. Її мамі сподобалися мавпи.

Якусь хвилю Полковник порожніми очима дивився на мене, а потім зняв наплічник і одним рухом жбурнув його через усю кімнату.

— А нехай йому. ЧОМУ ПРО ЦЕ В БІСА НЕ ПОДУМАВ Я?

І за хвилину в Полковника визріла найвірогідніша відповідь на всі наші питання.

— О’кей. Вона спить. Дзвонить Джейк, вони розмовляють, вона малює, дивиться на біленьку квіточку, і така: «О Боже, в дитинстві мама любила квіти й мені їх у волосся вплітала»,— і вона розклеюється. Біжить до кімнати і починає верещати, що вона забула — забула про маму, ясна річ,— хапає квіти

Відгуки про книгу В пошуках Аляски - Джон Грін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: