Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

незбагненним небом і цим місяцем, схожим на спечений зі світла окраєць хліба, що живив усі джерела та соки землі. Зі спокоєм у душі Марія перейшла подвір’я, без страху ступаючи по зірках, що світилися на землі, й відчинила хвіртку. Виглянула на вулицю й побачила, що світляний слід уривається зовсім близько, так ніби листя втратило спроможність випромінювати біле сяйво, або, послухаймо нову фантазію жінки, яка вже не могла послатися на свою вагітність, жебрак знову набув подоби янгола й задля цього особливого випадку скористався нарешті крильми. Марія сприймала всі ті незвичайні явища якимсь глибинним чуттям, що перебувало на самому дні душі, й вони здавалися їй такими самими простими, природними й виправданими, як і її омиті місячним сяйвом руки. Вона повернулася в хату, зняла з гачка у стіні світильник і схилилася над глибокою ямою, що залишилася від висмикнутого із землі дерева. На дні ями вона побачила порожню чашку. Засунула в яму руку й дістала звідти чашку, то була та сама звичайна чашка, яку вона пам’ятала, лише зі жменькою землі в ній, яка, проте, вже не світилася, цілком прозаїчна посудина, що повернулася до свого первісного призначення, й віднині в неї знову наливатимуть молоко, воду або вино, залежно від апетиту та можливостей її господарів, адже слушно кажуть, що всяка річ має свій час і своє місце під небом.

* * *

У першу ніч своїх мандрів Ісус ліг спати не просто неба. Уже смеркалося, коли дорога вивела його до невеличкого села, розташованого на самій околиці міста Єнін, і доля, яка від самого його народження була до нього такою немилосердною, цього разу захотіла, щоб мешканці дому, у двері якого він постукав без особливої надії, попросивши тимчасового притулку, виявилися людьми співчутливими, такими, що не простили б собі до кінця життя, якби не пустили до хати цього хлопця перед настанням ночі, а ніч не обіцяла нічого доброго у той тривожний час війни та заколотів, коли невинних людей розпинали на хрестах, а немовлят убивали прямо в колисці. Ісус розповів своїм добрим господарям, що йде з Назарета в Єрусалим, але не став повторювати безсоромну брехню, яку почув із уст матері, ніби там знайшли для нього роботу, сказав, що йому доручено зустрітися з книжниками у Храмі й попросити їх розтлумачити один із пунктів закону, що дуже цікавить його родину. Господар дому був дуже здивований, що таку відповідальну місію було доручено зовсім юному парубійкові, хоч він, як відразу було помітно, уже був добре обізнаний у питаннях релігії, а Ісус пояснив їм, що так воно й має бути, бо ж він найстарший чоловік у родині, але про батька та його долю він не прохопився й словом. Він повечеряв разом із господарями, а тоді уклався спати під повіткою на подвір’ї, бо кращого місця для випадкових гостей у домі не було. Десь опівночі він знову побачив свій сон, хоч він і відрізнявся від попередніх тим, що цього разу його батько та озброєні верхівці не під’їхали так близько, й морда коня не висунулася з-за рогу вулиці, але нехай ніхто не думає, що завдяки цим дрібницям кошмар був не таким жахливим, уявімо себе на місці Ісуса, уявімо, що наш власний батько, який дарував нам життя, тепер скаче з оголеним мечем, щоб нас убити. Ніхто в домі не помітив, як страждав і мучився уві сні хлопець, якого вони прихистили на ніч, бо Ісус уже навчився навіть уві сні приборкувати свій жах, він машинально затуляв рот долонею, і його придушених у такий спосіб зойків ніхто не міг почути, бо вони лунали лише в його голові й не вихоплювалися назовні. Уранці Ісус поснідав разом із господарями й подякував їм, і при цьому вираз його обличчя був таким поважним, а слова — врочистими та доречними, що вся родина без винятку пережила відчуття, ніби їх осінила справжня благодать Божа, попри те, що вони належали до племені самарян, яких у тому краї шанували не вельми. Ісус попрощався й пішов, проте у вухах йому досі лунали слова, які сказав йому на дорогу господар дому, а вони звучали так: Будь благословен, Господи Боже наш, царю небесний, що направляєш усі кроки людини, на які він відповів, палко подякувавши тому ж таки Господові й царю небесному, який допомагає нам у всіх наших потребах і збагачує нас життєвим досвідом, що навчає нас давати більше тому, хто має більше.

А дорога до Єрусалима, на жаль, була не такою легкою. По-перше, не всі самаряни виявилися однаковими, тобто уже в ті часи справджувалося прислів’я, що одна ластівка весну не робить, для цього потрібні принаймні дві — дві ластівки, а не дві весни, звичайно, і щоб вони неодмінно були самцем і самицею, спроможними вивести ластів’ят. І хоч Ісус стукав ще не в одні двері, більше ніхто йому не відчинив, і йому довелося спати однієї ночі під смоковницею, чиї розлогі віти накривали його, наче широка спідниця, що увійде в моду на багато століть пізніше, а другої — під захистом каравана, до якого він приєднався і який, не знайшовши для себе досить місця в переповненому караван-сараї, мусив розбити на ніч табір просто неба, на щастя для Ісуса. Я кажу «на щастя», бо незадовго перед цим, коли наш малий мандрівник перетинав безлюдну гірську місцевість, на нього напали двоє лиходіїв, не менш боягузливих, ніж безжальних, і відібрали в нього ті трохи грошей, які він мав, тому тепер Ісус не мав змоги заночувати в заїзді або в караван-сараї, власники яких, свято дотримуючи закони комерції, луплять по три шкури з подорожніх за право заночувати під дахом свого закладу. Шкода було, либонь, дивитися — хоч дивитися там не було кому — на бідолашного хлопця, коли грабіжники, ще й глузуючи з нього, пішли, й він залишився сам-один під неозорим небом і серед безлюдних гір, у всесвіті, що не знає жодних законів моралі й населений зірками, лиходіями та майстрами розпинати людей на хресті. І не заперечуйте мені, будь ласка, посилаючись на те, що для подібних роздумів у тринадцятирічного хлопця не може бути ані наукових знань, ані філософської основи, ані навіть простого життєвого досвіду, не нагадуйте про те, що ані його непогана обізнаність у тій науці, якої навчають у школі при синагозі, ані навіть природжене вміння добре володіти словом, коли йому доводилося брати участь у диспутах, суперечках або дискусіях, не дають нам підстав