Безмірна залежність - Лола Астра
Перед сном я знову включила інтернет і одразу отримала чергову порцію його фото зі словами «Хочу тебе». Я все це видалила. Але мені надійшло ще одне повідомлення з незнайомого номера.
«Олена», — приречено подумала я і відкрила його.
І знову я мало не втратила свідомість, коли побачила своє власне повідомлення, яке я надіслала Іллі у свій день народження. Нижче було дописано:
«Ти нікчема, тебе нема за що любити. З тобою можна лише пограти віртуально, а в реальності ти нікому не потрібна».
Я читала це крізь рядки, потім швидко видалила повідомлення і заблокувала номер. Олена не брехала — у неї дійсно було наше листування. Хоча те повідомлення, яке вона переслала, я надіслала Іллі не в месенджері, а в тій соцмережі, в якій ми були лише друзями і ніколи не спілкувалися. Ілля тоді казав мені, що ніякого повідомлення від мене там не отримував, хоча стояла відмітка, що воно прочитане. Може, у неї був доступ до його сторінки? Але ні, вона ж бачила і повідомлення в месенджері щодо секретного чату. Вони безперечно були разом.
Ні! Ні! Ні! Нестерпно боляче було про це думати. Я лягла спати в надії забутися, але всю ніч лише переверталася з боку на бік. Мені було страшно: які ж образи я отримаю від цієї парочки завтра?
На щастя, вранці в телефоні нових повідомлень не було. Я видихнула з полегшенням і вирушила на роботу. Бігла туди за порятунком від страху і самотності, і в колективі відчула себе краще. Загрози Олени вже не здавалися такими страшними, а Ілля став таким чужим і далеким. Я розповіла про події вечора тітці, і ми вирішили, що Олені потрібно написати щось у відповідь, інакше вона не відстане. Іллі, звичайно ж, я вирішила більше не писати і не відповідати. А сенс? Щоб знову почалося все спочатку?
Тільки-но я трохи відволіклася, як мій телефон завібрував:
«Можеш не читати мої повідомлення, — написав Ілля, — але знай, що тоді я твої читати також не буду».
Я знову розплакалася. Це були справжні тортури — мовчати, коли так хотілося, щоб все було, як раніше. Але факт залишався фактом — Ілля брехав мені, і я не хотіла надалі залишатися наївною дурепою. Я була гідна кращого ставлення до себе.
Незважаючи на сльози, робота вперше за місяць вдавалася.
— Нарешті я знову в справі, — сказала я своєму керівнику, коли він мене похвалив, і він з розумінням посміхнувся.
Прийшовши додому, я зважилася надіслати повідомлення Олені. Цілий день я не знала, чи варто це робити, але мені потрібно було показати їй, що я не дам себе ображати. Я розблокувала її номер і написала:
«Олено, якщо ти не припиниш писати і поводитись підступно, тобою зацікавляться правоохоронні органи».
Повідомлення було доставлено, і я швидко заблокувала її знову. Тепер настав момент істини: або вона відчепиться від мене, або мені доведеться втілювати свої погрози в життя. Олена таки скоїла злочин, вкравши наше листування, і я не збиралася дозволяти ображати себе надалі.
Морально я була виснажена, і о десятій вечора вже лягла спати. Але через хвилювання і страшні сни близько опівночі я прокинулася і увімкнула інтернет. Повідомлень від Олени не було. Але… О 22:30 три пропущених виклики від Іллі і повідомлення: «Що ж, кохання по-українськи — воно таке…»
Він телефонував доволі рано, отже, дійсно хотів поговорити. Я натиснула на кнопку «виклик», але у Іллі виявилося зайнято.
«Отже, це знак — не варто з ним говорити», — подумала я і лягла спати. Тепер я могла заснути спокійно.
Наступного дня ані Ілля, ані Олена мені не писали. І наступного дня також. Я повинна була радіти, але ж я знала, що ще не раз пошкодую про своє рішення, ще не раз буду тягнутися до телефону, бажаючи написати Іллі; ще не раз буду здригатися від звуку вхідних дзвінків і повідомлень в надії, що це він; ще не раз буду плакати. Але назад шляху не було. Ілля сам повинен був прийняти рішення.
«Сьогодні 31 серпня. Хто б міг подумати, що все закінчиться так швидко? Насправді. 27 серпня я побачила фотографії Іллі та Олени з Риму. Вони цілувалися. Ілля сказав, що це старі фото, але це виявилося неправдою. Вночі я отримала від неї повідомлення з погрозами розіслати наше з Іллею листування всім моїм друзям. Але я все ще продовжувала вірити Іллі. Мені довелося видалитися з соціальної мережі. Я переслала йому її загрози і сказала, що після всього я не зможу приїхати до нього. Але Ілля відреагував байдуже, йому було начхати, що мене можуть зганьбити. Коли я зажадала від нього пояснень, він кинув слухавку, і я прийняла вольове рішення — мені не потрібен цей біль. Написала йому останнє повідомлення про те, що зрозуміла, — вони з Оленою разом, що я готова була пробачити його, якби він був щирим. У відповідь я отримала чергове порожнє повідомлення «Так ти мене кидаєш?». І я припинила відповідати. Це було 28 серпня. Він писав мені багато ввечері, але писав вульгарності, намагався змусити мене почувати себе винуватою, абсолютно не намагаючись пояснити, чому він цілувався з нею в Римі і звідки у неї наше листування. А вночі я отримала від неї чергове повідомлення з образами, до того ж, вона повністю скопіювала і переслала мені моє ж повідомлення, яке я надсилала Іллі в інший соцмережі в свій день народження, коли вони були в Римі. 29 серпня він зателефонував і написав, але вже тоді, коли я спала. Я написала Олені, щоб вона припинила себе так поводити, інакше нею займуться відповідні служби Німеччини. 30 серпня ані він, ані вона
