Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо
Савуа думає про власний банківський рахунок; попри суму — а вона невелика, — він залежить від цифр, що мандрують крізь ефір або по дротах. А що як раптом хтось вирішить — а це може статися в будь-яку хвилину — змінити всю систему кодування? І що як ця система не стане працювати? Як він тоді доведе, що мав на своєму рахунку таку-то суму грошей? Як він перетворить ці ланцюжки з нулів та одиниць у щось конкретніше, як, наприклад, будинок або товари, закуплені в супермаркеті?
Він не зможе вдіяти нічого; він перебуває в руках системи. Але вирішує, що сьогодні, як тільки вийде за межі шпиталю, підійде до банкомата й попросить видати йому виписку з його рахунку. Він занотовує у своєму записнику: від сьогодні він робитиме це щотижня, і якщо у світі станеться якась катастрофа, він завжди матиме паперове підтвердження своїх претензій до банку.
Знову папір. Знову те саме слово. Про що пак він щойно думав? Ага, про відмивання грошей.
Він знову перебирає подумки всі факти про відмивання грошей, які йому відомі. Останній етап — найлегший; гроші накопичуються на респектабельному рахунку якої-небудь компанії з продажу нерухомості або інвестиційного фонду. Тепер якщо уряд поставить те саме запитання: «Звідки взялися гроші?», на нього дуже легко відповісти: «Від дрібних вкладників, які довіряють тому, що ми продаємо». Тепер ці ж таки гроші можна вкладати в інші акції, в землю, купувати на них літаки, предмети розкоші, будинки з басейнами, безлімітні кредитні карти. Компаньйонами цих підприємств є ті ж таки люди, які спочатку фінансували купівлю наркотиків, зброї, брали участь у всіляких незаконних оборудках. Але гроші тепер уже чисті; зрештою, нікому не заборонено наживати мільйони, граючи на біржі або спекулюючи нерухомістю.
Залишається відповісти на перше запитання, найважче:
«А звідки вони беруться, ті дрібні інвестори?»
І тут підключається творча фантазія криміналу. «Апельсини» — це ті люди, які грають у казино на гроші, позичені в «друга», у країнах, де контроль за розміром ставок набагато поступається масштабам корупції: адже нікому не заборонено вигравати великі гроші. У цих випадках укладаються попередні домовленості з власниками казино, які одержують певний відсоток від тих грошей, що мандрують по їхніх гральних столах.
Але як гравець — особа з дуже низьким прибутком — пояснить завтра своєму банкірові, звідки він узяв ту величезну суму грошей, яку вкладає до банку?
Пощастило.
А вже післязавтра він перекаже майже всі ті гроші «другові», який йому їх позичив, залишивши собі невеличкий наперед домовлений відсоток.
Колись був поширений звичай купувати для відмивання грошей ресторан: адже його власник може брати будь-яку ціну за свої страви, а «виторгувані» гроші класти в банк, не викликаючи підозр. Навіть якби хтось прийшов до того ресторану й побачив порожні столи, він ніяк не зміг би довести, що туди ніхто не приходив обідати протягом цілого дня. Але сьогодні, зі зростанням індустрії розваг, виникає значно креативніший спосіб.
О, невідчутний, випадковий і незрозумілий ринок мистецтва!
Люди середнього достатку й невеликих прибутків приносять на аукціони дуже цінні картини, присягаючись, що знайшли їх на горищі старого будинку своєї бабусі. Їх купують за великі гроші й наступного тижня перепродують спеціалізованим галереям удесятеро, а то й у двадцятеро дорожче від первісної ціни. «Апельсин» при цьому радий-радісінький, він дякує долі за таку щедрість, кладе гроші на свій рахунок, а потім вирішує зробити інвестицію в якійсь чужоземній країні, не забувши залишити собі у своєму банку невеличкий відсоток. У ролі щедрої долі в цьому випадку виступають справжні власники картини, які знову викуповують її в галереї і знову викидають на аукціон уже через інші руки.
Але існує й набагато дорожча продукція, така, як театр, виробництво та дистрибуція кінофільмів. У цих галузях відмивання грошей досягає небачених масштабів, там воно святкує свій апофеоз.
Савуа читає далі досьє на чоловіка, що лежить тепер у відділенні інтенсивної терапії, й заповнює деякі прогалини в наданій йому інформації власною уявою.
Актор, який мріяв стати знаменитістю. Вийти на арену акторської слави йому не вдалося — хоч він і сьогодні дбає про свій зовнішній вигляд, так ніби є великою зіркою, — але робота в кіно допомогла йому ознайомитися з цією індустрією. Уже в немолодому віці йому вдається зібрати трохи інвестицій, і він знімає один чи два фільми, які з тріском провалюються, бо йому не вдалося забезпечити їм добрий прокат. Та попри це про нього з’являється кілька статей у спеціалізованих журналах як про чоловіка, що спробував зламати деякі звичаї й традиції великих кіностудій.
Він упадає в розпач, він не знає, щó робити зі своїм життям, ніхто вже не подарує йому третього шансу, він уже стомився випрошувати гроші в людей, які зацікавлені вкладати їх лише туди, де гарантується незаперечний успіх. І ось одного дня до нього приходить із візитом група людей, одні з них поводяться вельми люб’язно, інші — не розтуляють рота.
Вони роблять йому пропозицію: він має стати дистриб’ютором, і перший куплений ним для прокату кінофільм має бути чимось справжнім, таким, що привабить велику публіку. Великі кіностудії дорого продають свій товар, але нехай це його не турбує — його нові друзі готові заплатити за нього будь-яку ціну. Фільм демонструватиметься в багатьох кінозалах і принесе великі прибутки. Джавіц одержить те, що йому зараз найбільше потрібно, — репутацію. Нікому в цей час
