Дев’яносто третій рік - Віктор Гюго

Під цим склепінням з боку моста в товщі стіни був іще потайний хід на гвинтові сходи, які спускалися під бібліотекою на перший поверх.

На плато замок виходив глухою стіною, і міст тут уривався. Сполучався він з плато звідним містком, а що плато було вище головного моста, то коли звідний місток спускали, він лягав похило, упираючись нижчим кінцем у нижній зал, так звану кордегардію. Та навіть захопивши цей нижній поверх, нападаючі, щоб пройти до залізних дверей, повинні були заволодіти крученими сходами, що вели на другий поверх.

6. Бібліотека

Це була довгаста кімната, така завдовжки й завширшки, як міст. Вона мала єдиний вихід — через залізні двері. Глибокий прохід до них був замаскований з кімнати другими легенькими дверима, оббитими зеленим сукном. Стіни кімнати геть усі заставлені були від підлоги до стелі заскленими шафами прекрасної столярної роботи XVII століття. Шість великих вікон, по три з кожного боку, тобто по одному над кожною аркою мосту, освітлювали бібліотеку. З висоти плато через ці вікна було видно все в кімнаті. В простінках між вікнами стояло на різьблених дубових п’єдесталах шість мармурових бюстів: Єрмолая Візантійського, навкратичного граматика Атенея, Свіди, Казабона, французького короля Хлодвіга і його канцлера Анахалуса, що був, між іншим, таким же канцлером, як Хлодвіг королем.

У бібліотеці зберігалося чимало книг, одна з них дуже уславлена. Це був фоліант in quarto, з гравюрами, із виведеним великими літерами заголовком: «Святий Варфоломій» і підзаголовком: «Євангеліє від святого Варфоломія, з додатком дисертації Пантенія, християнського філософа, з питання про те, чи треба вважати це євангеліє за апокрифічне і чи є святий Варфоломій та ж сама особа, що й Нафанаїл». Ця книга, як унікум, лежала на окремому пюпітрі посеред бібліотеки. В минулому сторіччі спеціально приїжджали подивитися на неї.

7. Горище

Горище, що мало, як і бібліотека, довгасту форму, відповідну до форми моста, було звичайним собі горищем. Це велике приміщення, освітлене шістьма даховими вікнами, було напхане соломою і сіном. Єдиною його прикрасою була фігура святого Варнави на дверях з написом під нею: «Barnabus sanctus falcem jubet ire per herbam»[120].

Отже, простора й висока шестиповерхова башта з проробленими подекуди бійницями і єдиним виходом через залізні двері в мостовий замок, який закінчувався звідним містком; за баштою — ліс; перед баштою — високе, вкрите вереском плато, вище за міст і нижче за башту; під мостом, між баштою і плато, глибокий і вузький ярок, порослий чагарями, де взимку вирував бурхливий потік, навесні протікав невеликий струмок, а влітку висихав зовсім, — от що являв собою Тур-Говен, прозваний Тургом.

X. ЗАЛОЖНИКИ

Минув липень, почався серпень. Героїчний і жорстокий подих пройшов над Францією. Два привиди промайнули на горизонті: Марат з ножем у боку і Шарлотта Корде з відтятою головою. Все ставало грізним. Вандея, розбита у великій стратегічній війні, перейшла до малої, ще страшнішої, як ми вже казали. Тепер ця війна перетворилася в безперервний бій в лісах і заростях. Велика, так звана «католицька й королівська», армія стала зазнавати поразок. Декретом Конвенту до Вандеї послана була майнцська армія. Вісім тисяч вандейців загинуло під Ансенісом. Вандейців відтіснили від Нанта, вибили з Монтегю, вигнали з Туара та Нуамутьє, викинули геть з Шолле, Мортаня і Сомюра. Вони залишили Партене, відступили від Кліссона і від Шатійона. Вони втратили прапор під Сент-Ілером, були розбиті під Порніком, під Саблем, під Фонтене, під Дує, під Шато д’О, під Пон-де-Се. Були оточені в Люсоні, насилу встигли відступити від Шатеньєре і ганебно втекли під Рош-сюр-Іон. Але вони загрожували Ла-Рошелі, і, крім того, біля Гернсея англійська ескадра під командою адмірала Крейга, у якій були найкращі офіцери французького флоту, чекала тільки сигналу від маркіза де-Лантенака, щоб висадити десант з кількох англійських полків. Цей десант міг вернути перемогу роялістському бунтові.

Пітт був державний злочинець. В політиці зрада те ж саме, що в озброєнні кинджал. Пітт разив кинджалом нашу країну і зраджував свою, бо збезчещувати свою батьківщину значить зраджувати її. При ньому і через нього Англія провадила «пунічну»[121] війну. Вона шпіонила, шахраювала, брехала. Не гребувала браконьєрством і підлотами, доходила до найдріб’язковіших виявів своєї ненависті до нас. Вона скуповувала французьке сало, що продавалося по п’ять франків за фунт. В Ліллі захопили в одного англійця листа від Пріджента, Піттового агента в Вандеї, де між іншим писалося: «Грошей прошу не шкодувати. Ми сподіваємося, що вбивства робитимуться з обачністю. Переодягнені священики й жінки найпридатніші для цієї справи люди. Пошліть шістдесят тисяч фунтів у Руан і п’ятдесят тисяч у Канн». Цей лист Барер читав 1 серпня у Конвенті. Дикі розправи Паррена, а пізніше звірства Карр’є були відповіддю на такі підлі підступи. Республіканці Меца і республіканці півдня Франції просили відрядити їх проти бунтівників. Виданий був декрет про сформування двадцяти чотирьох спеціальних рот, які мали палити всюди в «Діброві» живоплоти й огорожі. Настав нечувано напружений час. Війна припинялася в одному місці, тільки щоб спалахнути в іншому. Ніякої пощади! Полонених не брати! — це було гасло обох воюючих таборів. Історія цього часу вкрита страшною тінню.

У цьому серпні був обложений Тург.

Одного вечора, коли вже в небі засвітилися зірки і в тиші літнього присмерку не шелестів жоден листочок у лісі, жодна травинка в полі, почулися звуки сурми. Вони лунали з висоти башти.

На ці звуки знизу відповів ріжок.

На вершині башти стояв озброєний чоловік. Унизу розкинувся в сутіні цілий табір.

Навколо Тур-Говена копошилися темні постаті, ледве помітні в густому присмерку. Це був бівуак. Подекуди під деревами лісу і між кущами вереску на плато вже запалювалось багаття, і темрява потроху пронизувалася світляними крапками, немов землі теж захотілося, як і небу, оздобити себе зорями. То були зловісні зорі — зорі війни! Бівуак з боку плато тягся до рівнини, а з боку лісу заглиблювався в гущавину. Тург був оточений з усіх боків.

Розміри бівуака обложників свідчили, що тут чимало війська. Табір стиснув фортецю щільним кільцем, яке з боку башти доходило до скелі, а з боку моста — до самого рову.

Вдруге пролунала сурма і вдруге відізвався ріжок.

Сурма питала, ріжок відповідав. Башта спитала табір: «Чи можна з вами говорити?», і ріжок відповів: «Можна».

Конвент не вважав вандейців за воюючу сторону і своїм декретом забороняв переговори з «розбійниками» через парламентерів. Доводилося вишукувати всякі інші способи, які допускаються міжнародним правом у звичайній