Безмірна залежність - Лола Астра
Це був тригодинний марафон, який перервався лише тому, що у мене зник інтернет. Коли він зателефонував повторно, то ми вже просто спілкувалися.
— Я не можу намилуватися твоїм щасливим обличчям, — прошепотів Ілля. — Ти розумієш, що наша з тобою любов справжнісінька? Люди вважають, що вони живуть разом, створюють сім'ю і мають право говорити про кохання. Але ні, це у нас з тобою кохання, а не в них.
— Я знаю. Те, що відбувається між нами, такого більше ні в кого немає. Я з тобою найщасливіша у світі. А ти у мене найкращий.
Ми трохи поговорили, а потім Ілля сказав:
— Кохана, мені потрібно сходити до магазину, бо він через годину зачиняється.
— Звичайно, йди.
— Але я навряд чи тобі зможу сьогодні зателефонувати знову. До мене скоро Михайло у гості приїде, його Аліса поїхала на батьківщину, так він тепер до мене часто їсти приходить. Швидше за все, він піде пізно.
— Добре, — я посміхнулася, але трохи засмучено, і Ілля це помітив.
— Якщо хочеш, коли Михайло приїде, я тобі зателефоную по відео, аби ти бачила, що це дійсно він, а не якась дівчина.
— Не треба, я тобі довіряю.
— Я просто розумію, що це якось дивно: ми з тобою розмовляли, а тут хтось повинен прийти.
– Ілля, — я знову посміхнулася, — ти мені нічого не винен, це по-перше, а по-друге, я знаю, що до тебе прийде саме Михайло. Сенс тобі брехати мені? Все в порядку, не хвилюйся.
— Кохана, ти просто диво, — сказав Ілля ніжно і, можу заприсягтися, що в цей момент він дивився на мене так, як ніколи раніше: в погляді крім кохання і захоплення були ніжність і турбота. Він хвилювався за мене, не хотів засмучувати. Це був один з найкращих днів, який ми провели разом.
Вранці я прокинулася і побачила, що Ілля мені телефонував після опівночі, а потім написав: «Кохана…»
Як же у нас все чудово! Зі спокійною душею я вирішила прибратися в квартирі, приготувати смачну їжу, а вже потім написати Іллі.
Близько опівдня мій телефон задзвонив. Це був Андрій, мій колега з роботи. Я відповіла.
— Як ти гадаєш, хто проситься до мене в друзі? — одразу почав він.
— Хто ж? — запитала я.
– Ілля Полтавцев.
— Що? — я осіла на підлогу. — Ти жартуєш?
— Ні. Ілля з Мюнхена. Заручений. Тут є його фотографії з цією дівчиною.
— Боже. Саме прізвище «Полтавцев» зазначене?
— Так.
— Отже, це та стара сторінка, з якої Олена вже колись мені писала більше року тому. Вона тоді з цієї сторінки гидоти його друзям розсилала, а потім заблокувала мене. Надішли мені їхні фотографії. Благаю, Андрію, видали запит, заблокуй і краще взагалі поскаржся на сторінку.
— Добре. Зараз все зроблю.
Через деякий час він надіслав їхні фото. Це були фото з Риму. Ілля й Олена обіймалися на них. Він дивився на неї так ніжно і тягнувся до неї губами.
Дивно, але я не заплакала. Серце тільки шалено калатало. Я переслала ці фото Іллі, а сама зайшла до соцмережі. Як вона посміла надсилати запити моїм друзям? Добре, що раніше я передбачила таку ситуацію і почистила свій список друзів, а частину з них приховала зі списку.
Я почала заходити на сторінки своїх друзів і перевіряти, чи є вже у них в друзях Олена. Якщо я бачила її в їхньому списку, то одразу просила їх заблокувати цю скажену дівчину.
Потім мені написав Ілля:
«Знову починається».
«Знову? Ти з нею цілувався в Римі. Я в шоці!»
«Це старі фотографії».
«Одяг той самий! У тебе на сторінці фотки з Риму, і ти на них в цьому ж одязі!»
«Одягу багато не буває. Слухай, з тебе поганий детектив. Не намагайся шукати докази».
«Тоді зателефонуй мені і все поясни».
Ілля зателефонував, і я йому все докладно розповіла.
— Вона явно перегинає палицю. Тепер і я в шоці, — сказав Ілля.
— До речі, деяким твоїм друзям вона теж запити надіслала.
— Ось ще не вистачало, щоб вона людям від мого імені гидоти писала.
— А якщо вона розішле моїм друзям наше листування?
— Як? У неї немає нашого листування. Не хвилюйся з цього приводу.
— Ти цілувався з нею в Римі, — раптом згадала я.
— Ні! Це старі фотографії.
— Ти ж казав, що не був раніше в Римі.
— Як не був? Ти що? Для когось і півроку означає, що не був.
— Ти в тому ж одязі.
– І що? Я повинен на всіх фото бути в різному одязі?
– Ілля, не роби з мене дурепу! Чому ти не скажеш мені правду?
Він лише розсміявся.
— Ти можеш бути щирим? — запитала я втомлено.
— Слухай, а чому ти спілкуєшся з колишнім чоловіком? — запитав він різко.
— Що?
Раптом почалися поміхи, і зв'язок перервався. Ілля зателефонував знову, але ми одне одного не чули. Після декількох невдалих спроб він припинив спроби додзвонитися, а я зателефонувала мамі. Вона вислухала мене і заспокоїла:
— Поліно, адже він чоловік. Було б дивно, якби він з жінками не спілкувався.
— Дійсно, — я трохи розслабилася.
— Цікаво, чому вона так за нього б'ється? Ти не повинна їй поступатися.
