Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Треба вам сказати, що дядько Тобі зробив таку ж грубу помилку щодо моста – як батько мій щодо мортир; – але щоб ви зрозуміли, яким чином дядько Тобі міг помилитися щодо моста, – боюся, мені доведеться детально описати вам увесь шлях, який привів його до нього; – або, якщо опустити мою метафору (адже немає нічого більш неправомірного, ніж користування метафорами в історії), – щоб ви правильно зрозуміли всю природність цієї помилки дядька Тобі, мені доведеться, хоча й сильно всупереч моєму бажанню, розповісти вам про одну пригоду Тріма. Кажу: сильно всупереч моєму бажанню – тільки тому, що історія ця певним чином, звичайно, не до речі; законне її місце – або між анекдотів про любовні пригоди дядька Тобі з вдовою Водмен, в яких капралові Тріму належить важлива роль, – або посеред його і дядька Тобі кампаній на зеленому лужку – бо й тут і там вона була б якраз; – але якщо я її прибережу для однієї з цих частин моєї розповіді – я зіпсую мою теперішню розповідь; – якщо ж я розповім її зараз – мені доведеться забігти вперед і зіпсувати подальше.

– Що ж накажете мені робити в цьому становищі, шановні панове?

– Розкажіть її зараз, містере Шенді, неодмінно розкажіть. – Дурень ви, Трістраме, якщо ви це зробите.

О невидимі сили (адже ви – сили, і притому могутні) – що наділяють смертного вмінням розповідати історії, які варто було б послухати, – що люб’язно показують йому, з чого їх починати – і чим закінчувати – що туди вставляти – і що випускати – і що залишати в тіні – і що яскравіше освітлювати! – О владики великої держави літературних мародерів, що бачать безліч утруднень і нещасть, до яких щогодини потрапляють ваші піддані, – прийдете ви мені на виручку?

Прошу вас і благаю (у разі, якщо ви не побажаєте зробити для нас нічого кращого), щоразу, коли в якій-небудь частині ваших володінь станеться, як ось зараз, зійтися в одній точці трьом різним дорогам, – ставте ви, принаймні, на їх перетині дороговказ, просто із співчуття до оповідачів, що розгубились, аби вони знали, якої з трьох доріг їм потрібно триматися.

Розділ XXІV

Хоча афронт, якого зазнав дядько Тобі через рік після руйнування Дюнкерка у справі з удовою Водмен, зміцнив його в рішучості ніколи більше не думати про прекрасну стать – і про все, що до нього відноситься, – проте капрал Трім такої угоди з собою не укладав. Дійсно, у випадку з дядьком Тобі дивне і нез’ясовне зіткнення обставин непримітно залучило його до облоги цієї прекрасної й сильної фортеці. – У випадку ж із Трімом ніякі обставини не стикались, а тільки сам він зіткнувся на кухні з Бригіттою; – щоправда, любов і повага до свого пана були такі великі у Тріма й він так старанно прагнув наслідувати його в усіх своїх діях, що, коли б використав дядько Тобі свій час і здібності на приладнання металевих наконечників до шнурків, – чесний капрал, я певен, склав би свою зброю і з радістю наслідував би його приклад. Ось чому, коли дядько Тобі почав облогу пані, – капрал Трім негайно зайняв позицію перед її служницею.

Признайтеся, дорогий мій друже Гаррику, якого я маю стільки приводів шанувати і шанувати, – (а які це приводи, знати не важливо) – від вашої прозірливості ж не сховалось, яка безліч драморобів і вигадників п’єсок незмінно використовують останнім часом за зразок моїх Тріма й дядька Тобі. – Мені діла немає, що говорять Аристотель, або Пакувій, або Боссю, або Ріккобоні[163] – (хоча я жодного з них ніколи не читав) – але я переконаний, що між простою одноколкою і vіs-à-vіs[164] мадам Помпадур менше відмінності, ніж між поодинокою любовною інтригою та інтригою подвійною, яка пишно розгорнута і роз’їжджає четвериком, який гарцює з початку до кінця великої драми. – Проста, поодинока, нехитра інтрига, сер, – абсолютно втрачається в п’яти діях; – але від цього мені ні тепло, ні холодно.

Після низки відбитих атак, які дядько Тобі вчиняв протягом дев’яти місяців і про які дано буде свого часу найдетальніший звіт, дядько Тобі, чесна людина! визнав необхідним відвести свої сили і не без деякого обурення зняти облогу.

Капрал Трім, як уже сказано, не укладав такої угоди ні з собою – ні з ким-небудь іншим; – але оскільки вірне серце не дозволяло йому ходити в дім, із обуренням покинутий його паном, – він обмежився перетворенням своєї частини облоги на блокаду, – іншими словами, не давав ворогові проходу; – правда, він ніколи більше не наближався до залишеного будинку, проте, зустрічаючи Бригітту в селі, він щоразу або кивав їй, або підморгував, або всміхався, або лагідно дивився на неї – або (коли дозволяли обставини) потискував їй руку – або дружньо запитував її, як вона почувається, – або дарував їй стрічку – а час від часу, але тільки в тих випадках, коли це можна було зробити з дотриманням пристойності, давав Бригітті… -

Точнісінько в такому стані речі залишалися п’ять років, тобто від руйнування Дюнкерка тринадцятого року до самого закінчення кампанії дядька вісімнадцятого року, тижнів за шість або за сім перед подіями, про які я розповідаю. – Однієї місячної ночі Трім, уклавши дядька в ліжко, вийшов, за звичаєм, подивитися, чи все благополучно в його укріпленнях, – і на дорозі, відокремленій від лужка квітучими кущами та гостролистом, – помітив свою Бригітту.

Вважаючи, що на всьому світі немає нічого цікавішого, ніж прекрасні споруди, зведені ним і дядьком Тобі, капрал Трім увічливо і галантно взяв свою пані за руку і провів її на лужок. Зроблено це було не настільки таємно, щоб лихослівна труба Поговору не рознесла чутку про це з вух у вуха, поки він не досяг мого батька разом з іще однією прикрою подробицею, а саме, що в ту ж ніч перекинутий через рів чудовий підйомний міст дядька Тобі, споруджений і забарвлений на голландський зразок, – було зламано і він якимсь чином розлетівся на шматки.

Батько мій, як ви помітили, не відчував великої поваги до коника дядька Тобі – він вважав його найсмішнішим конем, на якого коли-небудь сідав джентльмен, і якщо тільки дядько Тобі не дратував його своєю слабкістю, не міг без посмішки думати про нього, – так що кожного разу, коли коникові дядька траплялося зашкутильгати або потрапити в яку-небудь біду, батько