Уран - Микола Якович Зарудний
— Це вам за урну й квіточки. Сам капітан просив, так що вибачайте.
— То ви вже мені зразу дві пробийте.
— Всьому свій час.
...Турчин пообіцяв Гайворону неодмінно приїхати на обід до Савки Чемериса. В призначений день біля косопільського готелю стояв Михеїв «Запорожець». Турчин вийшов на ґанок з високим чорнявим чоловіком.
— Познайомтесь, Михею, це наш головний інженер.
— Отар Долідзе,— потиснув руку Михеєві інженер.
Турчин був у сірому костюмі, в білій сорочці з галстуком.
На відлозі піджака блищала Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці й медаль лауреата Ленінської премії. Отар Долідзе теж був із Зіркою.
«Оце так! — подумав Кожухар і пошкодував, що не почепив свого ордена.— При повному параді до нас їдуть».
— Сідайте,— запросив Михей гостей, відчинивши дверці машини.
Турчин щось сказав шоферові своєї «Волги» і втиснувся на задньому сидінні «Запорожця», Долідзе сів поруч Михея. Кожухар показав вищий клас шоферського вміння: довіз без усяких пригод, навіть хотів на Савчине подвір'я заїхати, але не ризикнув.
Зустрічав гостей Савка з дружиною. Чемерис був у чорному костюмі, поголений, свіжий, наче з купелі.
— Ласкаво прошу вас, дорогі гості, до моєї господи.
Турчин і Долідзе привіталися з кожним за руку. Михей невідступно йшов за Турчиним і теж тиснув простягнуті руки, хоча з усіма вже бачився вранці. Кожухареві було приємно, що й Ничипір Сніп прийшов сьогодні із Золотою Зіркою, і Никодим Динька був з орденом. Одне слово, Кожухар був задоволений, що все так добре склалося.
— Все йде за планом, Платоне,— не без гордості сказав Гайворону й раптом отетерів: з хати вийшла його Ганна, а за нею слідом Текля Динька, Марія Снопова, Перепіччина Ксеня й Мазурова Ольга.
Гайворон кожну жінку так відрекомендував Турчину й Долідзе, що якби Кожухар не знав їх, то подумав би, що це янголи во плоті.
— Це наша славна робітниця, Арсене Климовичу, всі поля нею сходжені й любов'ю її засіяні. І душа в неї і вдача лагідні, а доброти на всіх вистачить.— Це про Ганну. Бісів Платон так розказав, що аж сльози навернулися в Михея і захотілося йому обняти Ганну й теж сказати добре слово.
— А це Текля Динька, героїня наша трудова. З першого дня в колгоспі разом з Никодимом Сидоровичем. В усьому, що маємо, праця їхня. Але на Теклин язичок я не радив би вам попасти...
Текля церемонно привіталася, не забувши відкинути кінчик хустки, щоб було видно орден.
Обід проходив весело й невимушено. Турчин і Долідзе почувалися серед цих людей як удома, а Платон чекав, коли ж уже почне атакувати Турчина Сніп. Але Ничипір Іванович вів з Турчиним мирну бесіду про новий сорт пшениці, яку виростив Ремесло, а молодиці розпитували в Отара, як у них справляють весілля.
Савка підливав у чарки й незмінно проголошував:
— Будьмо!
Потім, як завжди, Кожухар почав співати й був дуже задоволений, що й Турчин і Долідзе знали його пісні.
— Цей Кожухар нам усе діло переб'є,— відкликав Чемерис Ничипора на кухню.
— Хай співають. Ось що, Савко, передумав я... Турчин і Долідзе у нас в гостях,— сказав Ничипір,— і не гоже з ними заходити в суперечку чи просити чогось при чарці. Будуть збори, там і поговоримо. А за столом — гостеві шана.
— Хай буде по-твоєму,— погодився Савка,— піду хлопцям скажу, щоб не піднімали, як той казав, аграрного питання...
* * *
Кожухар розбудив Гайворона вдосвіта:
— Платоне, іди подивись, що вони наробили! Це ж наша праця! — кричав у відчинене вікно.
Гайворон швидко встав, одягнувся й сів у Михеєвого «Запорожця», ще не зовсім розуміючи, що сталося.
— Що там? — намагався бути спокійним.
— Захопили бульдозерами моє дослідне картопляне поле й кукурудзу. Якщо не спинимо, то перемішають усе з землею.
— Я ж домовився з будівельниками, що вони прокладатимуть дорогу через луки, поки ми не зберемо врожай.
— У них свої плани.
На картоплищі стояли два бульдозери, третій чорнів у високій кукурудзі через дорогу. Платон побачив потрощені стебла, із землі стирчали великі жовті качани, наче зуби мерців, валялася картопля, перемішана з огудинням, пожована гусеницями.
— Це ж моя дослідна ділянка, як же вони могли? — Кожухар мало не плакав.— Я ж цей сорт на морозостійкість досліджував... Три гектари пропало... А кукурудзи скільки!
Платон поїхав до контори, подзвонив Турчину. Нема. Чергова сказала, що начальник і Долідзе виїхали вночі у міністерство. Подзвонив Мостовому.
— Галино, де Сашко?
— Ще вночі поїхав на «Заготзерно».
Додзвонився на приймальний пункт:
— У вас Мостовий?
— Був, поїхав на цукровий завод.
— Не бачили,— відповіли із заводу,— може, на кагатних полях.
Гайворон кинув трубку й поїхав на трасу. Бульдозеристи вже заводили машини.
— Що ж ви наробили? — накинувся на них Гайворон, показуючи на понівечені поля.
— То для нас їрунда,— спокійно відповів бульдозерист у засмальцьованому береті.— Ми ще не таке гробили.
— А тобі яке діло? — не виймаючи цигарки з рота, запитав низенький симпатичний чоловік в нейлоновій куртці.
— Я голова колгоспу. Гайворон.
— Ну й що? — зморщилася куртка.— А я — начальник шляхового управління рудника. Пузов. Пузов,— уточнив.
— Товаришу Пузов, ми погоджували графік і план шляхових робіт з товаришем Турчиним,— сказав Гайворон.— І домовилися, що, поки ми не зберемо
