Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
– Яка непослідовна істота людина! – Знемагає від ран, які має можливість вилікувати! – Усе життя її в суперечності з її переконаннями! – Її розум, цей дорогоцінний Божий дар, – замість того щоб проливати єлей на її чутливість, тільки її дратує – примножуючи її страждання і засмучуючи його і непокоячи під їх тягарем! – Жалюгідне, нещасне створіння, безсиле втекти від своєї долі! – Хіба мало в цьому житті неминучих приводів для горя, навіщо ж добровільно додавати до них нові, збільшуючи число наших лих, – навіщо боротися проти зол, яких нам не здолати, і підкорятись іншим, які можна було б назавжди вигнати з нашого серця за допомогою десятої частини заподіюваного ними клопоту?
Присягаюся всім, що є доброго і благородного! якщо мені вдасться дістати три краплі мастила і знайти молоток на відстані десяти миль від Шенді-холу – завіси дверей у вітальню буде полагоджено ще за нинішнього правління.
Розділ XXІІ
Змайструвавши нарешті дві мортири, капрал Трім прийшов від свого виробу в невимовний захват; знаючи, яка радість буде для його пана подивитися на ці мортири, він не міг утриматися від спокуси негайно віднести їх у вітальню.
Окрім уроку, який я хотів викласти, розповідаючи про дверні завіси, я маю намір запропонувати умоглядне міркування, що з нього випливає. Ось воно:
якби двері у вітальню відчинялись і ходили на своїх завісах, як годиться справним дверям —
– чи, наприклад, так вправно, як крутився на своїх завісах наш уряд, – (інакше кажучи, коли його заходи цілком узгоджувалися з бажанням ваших милостей – інакше я беру назад своє порівняння), – в цьому разі, говорю я, ні для пана, ні для слуги не було б ніякої небезпеки в тому, що капрал Трім крадькома прочинив двері: побачивши батька мого і дядька Тобі міцно сплячими – капрал, із властивої йому глибокої шанобливості, тихесенько пішов би, і обидва брати продовжували б так само мирно спочивати у своїх кріслах, як і при його появі; але річ ця була, щиро кажучи, абсолютно нездійсненна, бо до щогодинних незадоволень, що заподіювалися батьку протягом багатьох років неполагодженими дверними завісами, – відносилося також і ось що: ледве тільки мій батько складав руки, готуючись подрімати після обіду, як думка, що він неодмінно буде розбуджений першим же, хто відчинить двері, незмінно заволодівала його уявою і так наполегливо ставала між ним і першими ласкавими дотиками очікуваної дрімоти, що викрадала у нього, як він часто скаржився, всю її солодкість.
Чи може бути інакше, з дозволу ваших милостей, якщо двері ходять на непридатних завісах?
– У чому справа? Хто там? – закричав батько, прокинувшись, коли двері почали скрипіти. – Неодмінно потрібно, щоб слюсар оглянув ці прокляті завіси. – Це я, з дозволу вашої милості, – сказав Трім, – несу дві ступи. – Нíчого здіймати з ними шум тут, – розлютився батько. – Якщо лікареві Слопу потрібно стовкти яке-небудь зілля, нехай робить це в кухні. – З дозволу вашої милості, – вигукнув Трім, – це тільки дві облогові мортири для майбутньої літньої кампанії, я їх зробив із пари ботфортів, які ваша милість бажали кинути, як сказав мені Обадія. – Фе, чорт! – закричав батько, схоплюючись із крісла, – з усього мого гардероба я нічим так не дорожу, як цими ботфортами – вони належали нашому прадідові, братику Тобі, – вони у нас були спадкові. – Так я боюся, – мовив дядько Тобі, – що Трім відрізав можливість спадкової передачі. – Я відрізав тільки закоти, з дозволу вашої милості, – вигукнув Трім. – Терпіти не можу ніяких невідчужуваностей, – вигукнув батько, – але ці ботфорти, – вів далі він (усміхнувшись, хоча і був дуже сердитий), – зберігалися в нашій сім’ї, братику, з часу громадянської війни; – сер Роджер Шенді був у них у битві при Марстон-Мурі.[162] – Справді, я їх не віддав би і за десять фунтів. – Я заплачу вам ці гроші, брате Шенді, – сказав дядько Тобі, з невимовною насолодою дивлячись на мортири й опускаючи при цьому руку в кишеню своїх штанів, – хвилину і я з превеликою готовністю заплачу вам десять фунтів. —
– Брате Тобі, – відповідав батько, – змінивши тон, – як же ви, одначе, безтурботно смітите і кидаєтеся грошима, нічого не жаліючи для якої-небудь облоги. – Хіба у мене немає ста двадцяти фунтів річного доходу, не рахуючи половинного окладу? – вигукнув дядько Тобі. – Що все це, – з гарячністю заперечив батько, – якщо ви віддаєте десять фунтів за пару ботфортів? – дванадцять гіней за ваші понтони? – у півтора рази більше за ваш голландський підйомний міст? – не кажучи вже про мідний іграшковий артилерійський обоз, який ви замовили минулого тижня разом із двадцятьма іншими пристосуваннями для облоги Мессіни! Повірте мені, дорогий братику Тобі, – вів далі батько, дружньо беручи його за руку, – всі ці ваші військові операції вам не по кишені; – наміри у вас хороші, братику, – але вони спонукають вас до більших витрат, аніж ви спочатку розраховували; – згадаєте моє слово, дорогий Тобі, вони врешті-решт зовсім розладнають ваші статки і перетворять вас на жебрака. – Не біда, братику, – заперечив дядько Тобі, – адже я ж це роблю для блага батьківщини! -
Батько не міг утриматися від добродушної усмішки – гнів його в найгіршому випадку бував не більше ніж спалахом; – старанність і простота Тріма – і благородна (хоча і дивацька) щедрість дядька Тобі вмить привели його в чудовий настрій.
– Благородні душі! – нехай Бог благословить вас і мортири ваші! – подумки мовив мій батько.
Розділ XXІІІ
– Усе тихо і спокійно, – вигукнув батько, – принаймні, нагорі: – не чутно, щоб хто-небудь рухався. – Скажи, будь ласка, Тріме, хто там у кухні? – В кухні немає ні душі, – з низьким поклоном відповів Трім, – окрім лікаря Слопа. – Який сумбур! – закричав батько (повторно схоплюючись із місця), – сьогодні все пішло шкереберть! Якби вірив я в астрологію, братику (а до речі сказати, батько в неї вірив), я голову дав би собі відтяти, що яка-небудь планета, яка рушила назад, зупинилася над моїм нещасним будинком і перевертає в нім кожну річ догори дном. – Даруйте, я вважав, що лікар Слоп нагорі, з моєю дружиною, і ви мені так сказали. – Яким же дияволом ця колода може бути зайнята на кухні? – Він зайнятий, з дозволу вашої милості, – відповів Трім, – виготовленням моста. – Як це люб’язно з його боку, – зауважив дядько Тобі, – передай,