Сон кельта - Маріо Варгас Льоса
І Роджер проковтнув ту фантастичну брехню, і йому навіть на мить не спало на думку, що він став жертвою засідки. Він потрапив у неї як дурна дитина.
Чи вже тоді Ейвінд Адлер Кристенсен працював на британські спецслужби? Капітан корабля Реджиналд Гол, керівник британської морської розвідки, й Бейзил Томпсон, начальник департаменту кримінальних розслідувань Скотленд-Ярду, що допитували його, після того як його привезли затриманим у Лондон — він мав із ними тривалі й, можна сказати, довірчі розмови, — дали йому суперечливі відомості про скандинава. Але Роджер не мав ілюзій стосовно нього. Тепер він анітрохи не сумнівався в тому, що Ейвінд розповів йому цілковиту брехню, коли стверджував, ніби його схопили на вулицях Кристианії і силоміць привели до консула з помпезним ім’ям Менсфелдт де Кардоннел Фіндлей. Допитувачі дали йому прочитати, щоб деморалізувати його, безперечно — він відразу зрозумів, що обидва вони були витонченими психологами, — рапорт, якого британський консул у столиці Норвегії надіслав своєму шефові у Форін-Офіс, про несподівану появу в консулаті за адресою Драмменсвайзен, 79 Ейвінда Адлера Кристенсена, який вимагав персональної зустрічі з консулом. І як він розповів цьому останньому, коли дипломат погодився прийняти його, що він супроводжує ірландського націоналістичного керівника, який добирається до Німеччини з фальшивим паспортом і під вигаданим ім’ям Джеймса Денді. Він попросив за цю інформацію грошей, і консул передав йому двадцять п’ять крон. Ейвінд запропонував йому передавати приватні й секретні відомості про невідомого персонажа постійно, якщо англійський уряд щедро платитиме йому за інформацію.
З другого боку, Реджиналд Гол і Бейзил Томпсон розповіли Роджерові, що всі його дії в Німеччині — зустрічі з високими керівниками, високими воєначальниками та міністрами уряду в міністерстві закордонних справ на Вільгельмштрассе, як і його контакти з ірландськими військовополоненими в Лімбурзі — були з великою точністю простежені британською розвідкою. Тобто Ейвінд, водночас прикидаючись, ніби перебуває у змові з Роджером, готуючи пастку для консула Мансфелдта де Кардоннела Фіндлея, підтримував контакти з англійським урядом, повідомляючи все, що він говорив, робив, писав, і кого він приймав, і кого відвідував під час свого перебування в Німеччині. «Я був цілковитим йолопом і заслуговую на таку долю», — повторив собі Роджер невідомо який раз.
У цю мить двері камери відчинилися. Йому принесли обід. Хіба вже настав полудень? Поринувши у свої спогади, він навіть не помітив, як минув ранок. Якби це повторювалося щодня, як було б добре! Зробив кілька ковтків несмачного бульйону й трохи покуштував варену капусту з кількома шматочками риби. Коли прийшов охоронець, щоб забрати тарілки, Роджер попросив у нього дозволу піти спорожнити відро з екскрементами та сечею. Один раз на добу йому дозволяли виходити до нужника, щоб очистити, вимити та витерти відро. Коли повернувся до камери, то знову впав на своє тюремне ліжко. Усміхнене й гарне личко зіпсутої дитини Ейвінда-Люцифера повернулося в його пам’ять, а з ним повернувся й поганий настрій, і напади гіркого смутку. Він почув, як той прошепотів йому на вухо: «Я тебе люблю», і йому здалося, ніби він стискає його в обіймах. Він застогнав і заплакав.
Він багато подорожував, пережив чимало пригод, був знайомий із людьми всіх видів і різновидів, йому довелося розслідувати жахливі злочини, скоювані проти примітивних народів і тубільних спільнот на двох материках. І як можливо, що він досі відчуває приголомшливий подив перед персоною з такою подвійною вдачею, спроможною на таку безпринципність і підлоту, як скандинавський Люцифер? Він йому брехав, він систематично його обманював, разом із тим показуючи себе сміховинним, послужливим і приязним, супроводжував його як вірний пес, служив йому, цікавився його здоров’ям, купував йому ліки, викликав лікаря, ставив йому термометр. Але також виманював у нього всі гроші, які тільки міг виманити. І знову й знову вигадував, що йому треба поїхати до Норвегії під тим приводом, ніби він хоче побачитися з матір’ю, із сестрою, щоб там побігти до консулату, щоб повідомити всю інформацію про конспіративну, політичну та воєнну діяльність свого начальника й коханця. І там він також одержував гроші за свою зраду. А він тим часом вірив, що тримає всі нитки інтриги у своїх руках. Роджер дав Ейвіндові інструкції, оскільки британці хотіли вбити його — норвежець стверджував, що консул Менсфелдт де Кардоннел Фіндлей сказав про це прямим текстом, — стежити за розвитком подій, доки він не здобуде докази кримінальних намірів британських чиновників проти нього. Ці його слова Ейвінд також переказав консулові — за скільки крон чи фунтів стерлінгів? І тому заява на сторінках преси, що, як думав Роджер, буде скандальною для британського уряду — коли він публічно звинуватив його у тому, що він планує вбивати своїх політичних супротивників, порушуючи суверенність третіх держав, — не мала найменшого резонансу. Жодне посольство не визнало за потрібне підтвердити одержання його відкритого листа, адресованого серові Едвардові Ґрею, копії якого він надіслав урядам усіх держав, що мали свої представництва в Берліні.
Але найгірше — Роджер знову відчув, як утворюється болючий клубок у його шлунку, — сталося згодом у кінці тривалих допитів у Скотленд-Ярді, коли він повірив у те, що Ейвінд-Люцифер не буде залучений до цих діалогів. І ось завершальний удар! Ім’я Роджера Кейсмента з’явилося на сторінках усіх європейських та світових газет — британський дипломат, ушанований і нагороджений Короною, буде осуджений як зрадник батьківщини, — і повідомлення про суд над ним було оголошено повсюди. І тоді у британському консульстві у Філадельфії з’явився Ейвінд Адлер Кристенсен, пропонуючи через посередництво консула поїхати до Англії, щоб посвідчити проти Кейсмента, якщо англійський уряд візьме на себе всі його дорожні витрати та витрати на перебування в Англії й «заплатить прийнятну винагороду за послуги». Роджер не сумнівався ані секунди, що той рапорт британського консула у Філадельфії, який йому показали Реджиналд Гол та Бейзил Томпсон, був справжнім і автентичним. На його щастя, рожеве обличчя скандинавського Люцифера не з’явилося на лаві свідків протягом чотирьох днів процесу в Олд-Бейлі. Бо якби Роджер його побачив, він міг би не стримати свою лють і бажання схопити його за шию.
Чи не було це обличчям, розумом, зміїним спотворенням прабатьківського гріха? В одній зі своїх розмов з Едмундом Д. Морелем, коли обидва запитували себе, як можливо, що люди, які одержали християнське виховання, культурні й цивілізовані, здійснювали ті жахливі злочини й були до них причетні, що їх обидва вони задокументували в Конго, Роджер сказав: «Коли вичерпуються історичні, соціологічні, психологічні, культурні пояснення,
