Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
За допомогою наведених вище зауважень, уже, сподіваюся, зважених і обговорених вашими превелебностями і вашими милостями, я це зараз покажу.
Терпіти не можу вчених дисертацій – і верхом безглуздості вважаю, коли автор затемняє в них свою тезу, поміщаючи між власною думкою та думкою своїх читачів одну за одною, прямими рядами, безліч пишномовних, важко зрозумілих слів, – тоді як, оглядівшись навколо, він майже напевно міг би побачити поблизу який-небудь предмет, що стоїть або висить, який відразу пролив би світло на питання, що хвилює його, – «насправді, які утруднення, шкоду чи зло заподіює кому-небудь похвальна жадоба знання, якщо її збуджують мішок, горщик, дурень, ковпак, рукавиця, коліщатко блока, покришка плавильного тигля, пляшка олії, старий черевик або плетений стілець»? – Якраз на такому стільці я зараз сиджу. Ви мені дозволите пояснити питання про дотепність і розсудливість за допомогою двох шишок на верхівці його спинки? – Вони прикріплені, звольте бачити, двома шпениками, нещільно всадженими у просвердлені для них дірочки, і проллють на те, що я збираюся сказати, досить світла, щоб сенс і намір усієї моєї передмови стали для вас настільки прозорими, начебто кожна його точка і кожна частка складалися з сонячних променів.
Тепер я приступаю просто до суті.
– Ось тут поміщається дотепність – а ось тут, поряд із нею, розсудливість, зовсім як дві шишки, про які я веду мову, на спинці того самого стільця, на якому я сиджу.
– Ви бачите, вони є найвищими частинами і служать найкращою прикрасою його кістяка – як дотепність і розсудливість нашого – і, подібно до останніх, також, поза сумнівом, зроблені і приладнані з таким розрахунком, щоб, як мовиться в усіх таких випадках подвійних прикрас, – бути під пару одне одному.
Тепер, у вигляді досвіду і для більш наочного з’ясування справи, – знімімо на хвилину одну з цих курйозних прикрас (байдуже яку) з того місця, тобто з верхівки стільця, де вона зараз міститься, – ні, не смійтеся – але чи бачили ви коли-небудь у своєму житті таку забавну штуку, як та, що у нас вийшла? – Ох, який жалюгідний вигляд, зовсім як одновуха свиня – в обох випадках стільки ж змісту й симетрії. – Будь ласка – прошу вас, встаньте і подивіться. – Ну хіба який-небудь столяр, що хоч трохи дорожить своєю репутацією, випустив би з рук свій виріб у такому стані? – Ні, ви дайте відповідь мені, поклавши руку на серце, на наступне просте питання: хіба ось ця самотня шишка, яка так безглуздо стирчить тут, годиться на що-небудь, крім того, щоб нагадувати вам про відсутність іншої шишки? – Дозвольте мені також запитати вас: якби належав цей стілець вам, хіба ви про себе не подумали б, що, чим залишатися таким, йому вдесятеро краще бути зовсім без шишок?
А оскільки дві ці шишки – або верхівкові прикраси людського розуму, що увінчують усю будівлю, – іншими словами, дотепність і розсудливість, – є, як було мною доведено, речами найпотрібнішими – найвище цінованими – позбавлення яких украй злигоднє, а придбання, отже, надзвичайно важке, – з усіх цих причин, разом узятих, немає серед нас жодного смертного, що настільки байдужий до доброї слави і поступу в житті, – або що настільки не розуміє, які в них для нього блага, – щоб не бажати і не ухвалити подумки твердого рішення бути, або принаймні славитися, володарем тієї чи іншої прикраси, а краще за все обох зразу, якщо це уявляється тим або іншим способом досяжним або з якою-небудь імовірністю здійсненним.
Позаяк, одначе, у поважних наших панів мало або зовсім немає надії на придбання однієї з них – якщо вони не є володарями іншої, – скажіть на милість, що, по-вашому, має з ними статися? – Овва, шановні панове, незважаючи на всю їх поважність, їм треба примиритися зі становищем людей внутрішньо голих, – а це стерпно лише при деякому філософському зусиллі, якого не можна припускати в цьому разі, – таким чином, ніхто б не мав права на них гніватися, якби вони задовольнялися тим незначним, що вони могли б підчепити і заховати собі під плащі, не здіймаючи крику тримай! караул! проти законних власників.
Мені немає потреби говорити вашим милостям, що це пророблялося з такою хитрістю і спритністю – що навіть великий Локк, якого рідко вдавалося обдурити фальшивими звуками, – був тут обдурений. Цькування бідолашних дотепників велося, очевидно, такими густими й урочистими голосами і за сприяння великих перук, важливих фізіономій та інших знарядь обману стала такою загальною, що ввела і філософа в оману. – Локк здобував собі славу очищенням світу від сміттєвої купи ходячих хибних думок, – але ця помилка не належала до їх числа; таким чином, замість того щоб холоднокровно, як годиться істинному філософові, досліджувати стан речей, перш ніж про нього філософствувати, – він, навпаки, прийняв його на віру, приєднався до улюлюкання і волав так само несамовито, як і інші.
Відтоді це стало Magna charta[161] дурощів – але, як ви ясно бачите, ваші превелебності, її було здобуто таким чином, що право на неї фартінга не варте; – до речі сказати, це одне з численних брудних шахрайств, за яке поважним людям, з усією їх поважністю, доведеться відповідати на тому світі.
Що ж до великих перук, про які я, може здатися, говорив занадто вільно, – то дозвольте мені пом’якшити все необережно сказане на шкоду і в осуд їм заявою загального характеру. – Я не маю ніякої відрази, ніякої ненависті й ніякого упередження ні проти великих перук, ні проти довгих борід – доти, поки не виявляю, що перуки ці замовляються і бороди відрощуються для прикриття згаданого шахрайства – хай там яка була б його мета. – Бог з ними! Зауважте тільки – я пишу не для них.
Розділ XXІ
Щодня протягом, принаймні, десяти років батько вирішував полагодити їх – вони не полагоджені й досі; – у жодному будинку, окрім нашого, їх так не залишили б і години, – і що найдивніше, не було на світі предмета, про який батько говорив би з таким красномовством, як про дверні завіси. – Та все ж він був, звичайно, залишений ними в найбільших дурнях, яких тільки світ виробляв: красномовство батька і його вчинки вічно були не в ладах між собою. – Щоразу, коли двері у
