Уран - Микола Якович Зарудний

— То, значить, випили ми з Турчиним по чарці в буфеті,— веде далі Савка.

— Я теж був,— вихопився Петро,— і це я звів Савку з Арсеном Климовичем, бо його товариш у мене на квартирі стояв. Був я з Турчиним чи ні?

— Був,— підтверджує Савка.— Цей Турчин дуже припав мені до серця, з ним можна домовитися.

— Про що? — зацікавився Сніп.

— По нашому ділу. Я вже казав Михеєві: треба запросити його на обід, нічого не пошкодувати, аби була повна... пропорція, й попросити, щоб цього плана трохи пересунув.

— Та що ти вигадуєш,— перебив Чемериса Мазур.— Це ж державний план. Не може Турчин нічого пересунути.

— Може,— ляснув рукою по коліні Савка.— Хай цей «Факел» забере під себе Видубецькі гори, а далі хай відкочується собі на городищенські землі. А чого ж це тільки наша артіль страждатиме?

— І хай собі й море там гатять,— підтримав Кожухар,— а нашої Русавки не чіпають.

— Вибачай, Савко, але ти дурний, як дірявий чобіт,— незлобиво промовив Мирон Мазур.— Турчинові не просто земля потрібна, а саме весь терен Видубецьких гір і все, що навколо них. Ти ж читав у книжці, що поклади руди займають площу нашого колгоспу, а далі йдуть на північ, заглиблюючись у надра.

— Ми з Турчиним домовимося,— стояв на своєму Савка — Обійде він наші землі й заглибиться собі в надра, як ти кажеш, на півночі.

— Поговорити можна, — погоджується Данило Вигін.

— Спрос грошей не просить,— додав Динька.— Коли до чоловіка підійти душевно, то він все зробить. Лічно.

— Ми ж не для себе просимо,— доводив Савка, — а для всього, значить, сосонського народу. Турчин зробить для нас. Візьме ручку, проведе лінію на карті — і все: ніхто через неї не переступить... То давайте влаштуємо обід у мене. Про закуску не турбуйтесь, зроблю, як на весілля, а вже там на пляшку-другу треба скинутися. Може, Турчин ще й свого заступника візьме, а то чоловік грузинський — самогону вашого пити не буде... Треба коньяку та шипучого вина купити, хвалити бога, ми не бідні, і по селу з торбою ходити не будемо.

— Та я вам що хочете привезу на машині з Косопілля,— пообіцяв Михей.— На таке діло грошей не шкода.

— Треба чоловіка прийняти по-людському,— погодився Данило Вигін.

— Чого ж ти мовчиш, Ничипоре? —запитав Мазур.

— Савка діло говорить,— сказав Ничипір.

— Не можемо, Ничипоре, ми дивитися із Савчиної дзвіниці,— заперечив Мазур.— Савка далі Видуба й старого вітряка нічого не бачить.

— Зате вже ти далеко бачиш,— образився Савка.

— Не гнівайся на мене, Савко, але не хочеш ти мислити по-державному. Цей «Факел» для всієї держави потрібний,— промовив Мазур,— а ти думаєш тільки про Сосонку.

— Сосонка теж державна,— заступився за Чемериса Ничипір.— Ми хліб даємо. Хліб! Без цих уранів та титанів віки прожили люди, а без хліба ще жодна держава не встояла. Ленін казав, що хліб вирішував і долю революції...

— Чув, що казав Ленін? — запитав Савка Мазура.

— Я Леніна, Савко, всього прочитав,— А потім до Снопа: — Але ти не забувай, Ничипоре, що Ленін говорив про індустріалізацію країни, про науку й прогрес.

— Конешно,— сказав Кожухар.

— Дайте Снопові слово мовити,— нетерпляче совався на стільчику Чемерис,— Кажи, Ничипоре.

— Я теж Леніна читаю, Мироне, і знаю, що до чого,— промовив Сніп.— І Турчина прочитаю про «Факел». Подумаю і на обід прийду для розмови з ним. Він каже, що руду будуть розробляти відкритим способом. Це що? Розриють землю на сотнях гектарів і вигрібатимуть екскаваторами руду, понасипають гори породи — знову земля пропадає...

— Тримаєшся, Ничипоре, ти за цю землю, як воша кожуха. Для нашої держави дві тисячі гектарів не мають ніякого значення,— гаряче доводив Мирон,— а уран нам потрібний, бо це теж сила...

— Я тримався й буду триматися землі, бо я хлібороб,— вийшов з рівноваги Сніп.— Ти коваль, весь вік при залізі, то й земля тобі залізом пахне, і тобі не жалко цих полів...

— Я не менше, ніж ти, люблю ці поля, Ничипоре, але не по-дурному... Я ще не дійшов до того, щоб волочити порожні сівалки по Видубецьких горах та ярах. Свідомий комуніст, Герой, а побивається, наче баба за межу.— Мазур припалив цигарку.

— Бездушна ти людина, Мироне,— не дивлячись на Мазура, сказав Сніп.— Якщо забирають від тебе землю й тобі її не жалко, то нема в тебе душі. І ти не коли мені очей за ті сівалки, бо то... моє...

— Воно, конешно, але полєзні, як той казав, скопаємі теж,— Перепічка підтягував блискучі халяви.

— А про те, який я комуніст, говорити тут не будемо,— поволі заспокоювався Ничипір.— Ти можеш не прийти до Савки на обід, а я ось про що скажу Турчину: добувайте цю руду не відкритим способом, а будуйте шахти... На поверхні поля будуть пшениці під сонцем і дощами, а під землею хай риють...

— Чули?! — зрадів Савка, ніби сам подав цю ідею.— Хай шахти будуть!

— Конешно, якщо секретні полєзні скопаємі, то... але й аграрний вопрос теж...

— Ти, Ничипоре, голова,— похвалив Вигін.

— І я буду цього добиватися,— казав далі Сніп.— До обкому, до ЦК дійду.

— Дійдемо,— і собі Кожухар.— Ми куди завгодно дійдемо, бо чого ми варті без поля?

— Що ж, бажаю тобі успіху, Ничипоре,— поклав руку на плече Снопові Мазур.— Тільки мені здається, що про ці всі способи вже думали без тебе й не такі знавці, як ми... Я знаю, що для тебе земля, наш колгосп — це все твоє життя... І наше всіх... Але наша любов до землі не повинна бути Ничипоре, сліпа, не можна забувати, в який час ми живемо... Я не хочу, щоб Турчин і Мостовий чи секретар обкому партії дивилися на мене як на старорежимного