В.І.Н. (Вибору іншого немає) - Валентин Терлецький
Смикнувшись від цього жаху, він вмить прокинувся, відчувши, що справді сильно вдарився рукою об трюмо, яке стояло біля ліжка. Весь у холодному поту, він сів на ліжку і провів долонею по слизькому від липкої вологи чолу. Поступово позбавляючись мари, він важко приходив до тями. Поглянувши на годинник, зрозумів, що проспав вісім годин, а за вікном вже хилився до вечора перший день нового року. Ще за кілька хвилин йому хтось зателефонував. Це була… Христина. Він відповів на виклик.
«Я слухаю…», — більше він не мав, що сказати своїй колишній коханій.
«Це я… Знаєш, ось вирішила тебе привітати з Новим Роком… Бажаю, аби ти, перш за все, лишався самим собою і сміливо йшов до своєї мрії, якою б вона не була… А ти мені що побажаєш?», — її голос тремтів, було чутно, що вона чомусь нервувала.
«Я? Ну… Бажаю тобі всього найкращого у твоєму новому житті. І щоб твоє особисте життя приносило лише радість», — прохрипів він, і сам відчув, що у цих побажаннях він нещирий.
«Особисте життя… Саме з цим у мене зараз великі проблеми… Знаєш, цієї ночі ми розійшлися з моїм… чоловіком… хлопцем… Напевно, випили зайвого, наговорили одне одному різних поганих слів, словом, посварилися. Він пішов».
«І тому ти вирішила зателефонувати мені?»
«Та ні… Я просто хотіла поздоровити тебе зі святом, ось і все… І спитати, як твоє життя».
«У мене все добре і я не потребую твоєї турботи. Невже я схожий на того, ким можна затикати, ніби ваткою чи бинтом, свіжі рани? Якщо тобі погано зараз, не думай, що я стану твоєю іграшкою, яка тимчасово покращує настрій. Між нами все скінчено, ти сама не так давно наполягала на цьому. То що ж тобі потрібно від мене? Уваги? Співчуття? Почуттів? Сексу? Що?!! У мене своє життя, свій шлях. У тебе — своє. Залиш мене у спокої, будь ласка, не телефонуй більше. Ти мені не потрібна».
«Гаразд. Вибач, що потурбувала тебе… Ще раз зі святом», — і Христина обірвала розмову.
Він роздратовано, із калатанням серця, підвівся з ліжка і пішов до ванної. Вмиваючись, він голосно лаявся, проклинаючи все — Христину, себе, життя, роботу, Новий Рік, почуття, які не давали спокою, все на світі. Йому хотілося лише одного — вирватися за межі цього замкненого кола, розірвати пута старого життя, стати іншим, стати, нарешті, самим собою.
Прийнявши ванну, поголившись і переодягнувшись у свіжий одяг, він вийшов з квартири. Він не мав конкретних планів, не думав, куди чи до кого піти, тому просто блукав містом, поклавшись на долю. Врешті ноги самі привели його до старого бару, який, на диво, зберіг свій затрапезний шарм і дивакувату неповторність минулої епохи. Він особливо полюбляв це місце, де за липкими столами під тьмяним світлом засиджених мухами і занесених допотопним пилом люстр завжди сиділи майже одні й ті ж самі персонажі, які ніби ніколи звідси й не зникали. Майже всі столики всередині були зайняті завсідниками — вони пили горілочку, запивали пивом, грали у карти та нарди і частенько вигукували ім’я барменші Лєни, яка зосереджено курила і дивилася старенький телевізор, мляво кокетуючи з кількома особливо відданими «шанувальниками» закладу, що сиділи на високих стільцях за шинквасом.
Його одразу упізнали майже всі тутешні мешканці, зустрівши гучними вигуками і навіть оплесками, що його анітрішки не здивувало. Він обійшов увесь бар, шанобливо і водночас трохи зверхньо ручкаючись по черзі з кожним завсідником, краєм ока поглядаючи на компанію з кількох молодих і вельми гарненьких дівчат, що пили пиво і розпусно хихотіли в кутку зали. Обійшовши старих приятелів, він присів до єдиного вільного столика і Лєна одразу принесла йому бокал холодного пива, сто грамів горілки і великого, чорного, аж просмаленого бичка, що приємно пахнув морем. Він не встиг зробити і ковтка, як до його столика почали підходити численні друзі. Деякі жалісно випрошували, аби він їх чимось пригостив, деякі, навпаки, прагнули пригостити його, але побути самому ніяк не виходило, та й, власне, не хотілося. Вже за годину він почувався щасливим і п’яним, щось кричав у вухо товаришам, вислуховував від них різні компліменти та відверті підлещування, гукав барменшу Лєну, замовляв усім випивку, весело відмахувався від нетверезих зізнань у вічній любові до нього і його творчості, ніби-то уважно слухав чергові п’яні скарги на важку долю і несправедливе життя, щось комусь радив і постійно простягав долоню для рукостискання. Потім вів підсів до гарних і вже доволі нетверезих дівчат за столиком у кутку, пригостив їх коньяком, майже одразу обмінявся з усіма телефонами, мацаючи під столом за стегно найближчу розкішну білявку з довгим тонким волоссям і закрученими до самих брів віями. Потім вони танцювали під музичний автомат повільні та швидкі танці, але він ніколи особливо цього не любив, тому вирішив скористатися танцями, щоб налагодити тісніший контакт з білявкою Людою. Незабаром вони вже їхали до нього додому, і вона, не криючись від водія таксі, глибоко в себе засмоктувала його язик, облизувала його обличчя і боляче хапала його за яйця. Далі він всю ніч трахав Люду у себе вдома, намотуючи на руку її довге волосся і залишаючи на її мармурових сідницях рожеві відбитки своїх долонь. Під ранок він випхав її з ліжка, сонну і ще не зовсім протверезілу, сунув гроші на таксі, а коли вона пішла, знову поринув у глибокий, сповнений еротичних фантазій сон.
За кілька годин йому зателефонувала Галя і
