Безмірна залежність - Лола Астра

Ілля умів переконувати. Все справді було дуже просто і здавалося реальністю.

«Спілкувалися з Іллею до третьої години ранку. Обговорювали нашу зустріч у вересні. Він хоче, щоб я приїхала до нього. Не знаю, як бути. Дуже хочу бути з ним, дуже хочу спробувати, але минулий невдалий досвід лякає мене. Ілля дійсно хоче зустрічі, для мене це дуже важливо. Знати б, як правильно вчинити. Боюся, що ця поїздка може стати фатальною як покарання за те, що я не слідувала вказівкам знаків. А знаки такі: завжди, коли я виявляю ініціативу, це погано закінчується. Хочу до Іллі, він зводить мене з розуму. Ця ніч була неймовірною.

Наступного дня я поїхала на зустріч з подругами з надією розвіятися, відволіктися і, можливо, прийняти правильне рішення. Коли я поверталася ввечері з кафе, то вирішила перевірити свою сторінку в соцмережі, куди вже давно не заходила. Коли я побачила в повідомленнях послання від незнайомої дівчини, я одразу зрозуміла — це Олена. У повідомленні було фото закордонного паспорта Іллі зі словами: «Сказати тобі ще, де його дружина і діти зареєстровані?»

Я лише посміхнулася на цю дурість, додала таємничу незнайомку в чорний список, а скріншот повідомлення надіслала Іллі.

Він відповів пізно, коли я вже лягала в ліжко.

«Як же ви мені набридли! Досить вже влаштовувати сварки!», — написав він, і мене ці слова зачепили.

«А я тут до чого? Я одразу в чорний список її додала. Але я ж повинна попередити про те, що твої особисті дані використовуються іншими людьми».

«Ти все правильно зробила. Мені плювати на персональні дані, мені важлива тільки ти».

«Тоді я можу спокійно лягати спати», — відповіла я, і ми мило попрощалися.

Всі вихідні я дуже хвилювалася, місця собі не знаходила. Мені необхідно було прийняти важливе рішення: їхати до Іллі чи ні? Особистий досвід і досвід інших людей, друзі, мати, тітка говорили мені про те, що приїхати повинен Ілля, тим більше, після всього, що було, після всіх зривів і пролитих сліз. Розуміла це і я, але не могла втратити його просто через те, що ми не можемо вирішити, хто приїде першим. Всі були проти, і тільки одна подруга мене підтримала. Вона сама вже кілька років жила в Німеччині і вважала, що для мене це чудова нагода побачити іншу країну.

Я зателефонувала їй і все розповіла. Ось тільки її, а потім і мене збентежив один момент.

— Поліно, я нещодавно брала запрошення для своєї мами. Розмір житлової площі ніхто в мене не питав. Скільки років він живе в Німеччині?

— Близько семи років.

— Хочеш сказати, він до сих пір не знає, як брати запрошення? Я заплатила за нього п'ять євро. Тут щось нечисто. Спитай його.

Її слова мене схвилювали, цілий день я ходила в роздумах, а наступного — написала все Іллі. Я писала спокійно: розповіла, як оформити запрошення; що я вже дізналася, скільки коштують квитки; попросила його уточнити дату, коли мені приїхати.

«Хвилююся. Не знаю, як бути. Що робити? Їхати, не їхати? А раптом не вийде? Переживаю, але в той же час смакую. Варто зважитися, варто ризикнути, інакше для чого тоді жити?

Написала Іллі запитання про мою поїздку і щодо запрошення. Повідомлення поки що не доставлені, його немає на зв'язку. Я дуже хвилююся. Боюся, що він знову зникне, почне ухилятися від зустрічі, не захоче брати для мене запрошення. Дуже боюся, тому що тоді це буде означати, що Ілля не той, за кого себе видавав, а це боляче. Господи, благаю тебе, Ісусе, нехай Ілля виявиться надійним, я так хочу з ним побачитися. Благаю!

Але на мої конкретні запитання Ілля знову лише віджартувався:

«П'ять євро? Так багато? Так і знав, що тобі від мене потрібні лише гроші! Коли я вже зустріну дівчину, яка буде цінувати мій внутрішній світ, а не розмір гаманця?»

Але мені вже було не до сміху.

«Ти можеш хоч іноді бути серйозним? Ти можеш відповісти конкретно? Або для тебе це жарт? Я, між іншим, нервую. І якщо ти не візьмеш мені запрошення, мені доведеться витратити ще мінімум двісті євро на проживання».

Через деякий час Ілля відповів:

«Відкрию тобі секрет, малятко: всі серйозні справи вирішуються весело і в жартівливій формі. Це тобі на майбутнє. А питанням цим я займуся, якщо ти не будеш виносити мені мозок».

І знову Ілля мене заспокоїв, але з'явилося хвилювання вже з іншого приводу: тоді, на початку червня, коли Ілля хотів приїхати, він був захоплений мною, а зараз його порив згас, якщо він вже цього не хотів. Мені стало дуже сумно від усвідомлення цього, і я написала про свої переживання Іллі.

«Поліно, не винось мені мозок, я знову повторююся. Ми живемо не в червні, а в серпні, так давай їм насолоджуватися».

«Ти маєш рацію, ти, як завжди, правий».

Я була вже вдома і набирала собі ванну. На плиті заварювалися заспокійливі трави, і я чекала на церемонію занурення в воду, як на рятівний круг. Ці дні, незважаючи на те що Ілля, здавалося б, завжди був на зв'язку і ми навіть домовилися про зустріч, були дуже напруженими. Він начебто був зі мною, але все здавалося таким нестабільним, тому що він не давав відповіді на конкретні запитання. Якби я його не любила, все було б інакше…

Мені потрібно було по-справжньому розслабитися, тому я відключила інтернет. Було близько десятої вечора, коли я занурилася в воду. Цього разу я довго ніжилася у ванній, відчуваючи, як спокій і гармонія сповнюють мою душу. У ці півгодини Ілля зник з мого життя, і це виявилося так добре. Але він повернувся, тільки-но