можна було назвати тяжкою працею, муками творчості, адже хотіли про все розповісти народові на одному аркуші паперу. На четвертий день небо, стомившись чекати, бачачи, що там, унизу, речі ані зв’язувалися, ані розв’язувалися, вирішило з’явитися на світанку в плащі з низьких і темних хмар, тих, які обіцяють дощ і виконують свою обіцянку. Протягом першої години ранку з неба стали падати ріденькі краплини, вряди-годи мжичка припинялася, вряди-годи відновлювалася, це було таке собі занудне накрапання дощу, який, попри свої загрози, здавалося, не обіцяв нічого серйозного. Така мрячка, то дощить, то не дощить, тривала до пізнього полудня, і раптом, без попередження, наче небу набридло вдавати те, чого воно не відчувало, воно розкрилося, й пішов дощ, безперервний, монотонний, інтенсивний, який ще не був зливою, але належав до тих дощів, які можуть проливатися на землю протягом цілого тижня і які загалом приносять задоволення сільському господарству. Проте не міністерству внутрішніх справ. Навіть якщо припустити, що верховне командування повітряних збройних сил дозволить гелікоптерам злетіти, що вкрай проблематично, викидати папери в повітря за такої погоди буде більш аніж безглуздо, й не тільки тому, що на вулицях буде дуже мало народу, а ті, хто на них вийде, приділятимуть головну увагу тому, щоб намокнути якомога менше, а найгірше буде, коли президентський маніфест упаде в рідку грязюку, буде затягнутий бурхливими потоками в канаву, розмокне та розм’якне в брудних калюжах, які утворять колеса автомобілів, то, запевняю вас, що справді лише фанатик законності й палкий прихильник влади нахилиться й підійме брудний розмоклий аркуш, у якому пояснюватиметься спорідненість між загальною сліпотою, яка виникла чотири роки тому, й тією виборчою, що спіткала наше суспільство тепер. Міністр внутрішніх справ не міг приховати свого роздратування, коли під приводом негайної національної потреби прем’єр-міністр запустив у дію, здобувши силувану згоду президента республіки, машинерію засобів масової комунікації, включаючи пресу, радіо, телебачення, й усі ці засоби, як дружні, так і конкурентні, заходилися переконувати населення столиці, що воно знову осліпло. А коли через кілька днів дощ припинився і повітря знову стало синім, лише вперта, а наприкінець і роздратована наполегливість президента республіки, який натиснув на керівника уряду, домоглася, щоб відкладена перша частина плану була виконана, Мій любий прем’єр-міністре, сказав президент, зважте на те, що я ніколи не чинив опору й не маю наміру чинити тому, що було вирішено на раді міністрів, а тому все ще вважаю за свій обов’язок звернутися персонально до нації, Пане президент, я вважаю, що в цьому нема потреби, дії, спрямовані на пояснення ситуації населенню, вже відбуваються, незабаром ми одержимо перші результати, Навіть якщо вони з’являться уже післязавтра, я хочу, щоб мій маніфест був донесений до народу раніше, Не випадає сумніватися, що післязавтра лише форма висловлювання, Тим ліпше, розпорядіться, щоб маніфест було розповсюджено, Пане президент, мені здається, Застерігаю вас, якщо ви цього не зробите, я зроблю вас відповідальним за втрату моєї особистої і політичної довіри, яка останнім часом виникла між нами, Дозвольте вам нагадати, пане президент, що мене підтримує в парламенті абсолютна більшість, і втрата довіри, якою ви мені погрожуєте, матиме суто персональний характер, не стосуючись політики, Подивимося, що буде, коли я оголошу в парламенті, що наказ президента республіки скасований прем’єр-міністром, Пане президент, це ж неправда, Це буде правдою, коли я це повідомлю, чи в парламенті, чи поза ним, То я маю негайно поширити маніфест, Маніфест та інші папери, Поширити тепер маніфест буде надмірністю, Це ви так вважаєте, а не я, Пане президент, Якщо я називаю себе президентом, то лише тому, що мене визнають президентом, а тому виконуйте те, що я вам наказав, Якщо ви ставите питання у таких термінах, Я ставлю його у таких термінах і хочу сказати вам іще дещо, мені настогидли ваші війни з міністром внутрішніх справ, якщо він вам погано служить, звільніть його, але якщо ви не хочете або не можете звільнити його, ви повинні його терпіти, я переконаний, що якби ідея маніфесту, підписаного президентом, виникла у вашій голові, то ви його поширили б без зайвих розмов, Ви несправедливі, пане президент, Може, я й не зовсім справедливий, заперечувати не стану, ми всі знервовані, втрачаємо спокій і часто говоримо те, чого не хотіли й навіть не думали говорити, Тоді вважаймо цей інцидент вичерпаним, Атож, вважаймо його вичерпаним, але я хочу, щоб завтра вранці гелікоптери піднялися в повітря, Гаразд, пане президент.
Якби ця гостра дискусія не відбулася, якби президентський маніфест та інші летючі папери через свою непотрібність припинили своє життя у сміттєвому кошику, історія, яку ми тепер розповідаємо, віднині розвивалася б зовсім інакше. Ми точно не уявляємо собі, як саме вона розвивалася б, але знаємо, що зовсім інакше. Не випадає сумніватися, що читач, який уважно стежив за меандрами нашої розповіді, читач, який належить до тих аналітиків, які від усього чекають вичерпного пояснення, не промине запитати, чи розмова між прем’єр-міністром і президентом республіки була наведена тут в останню годину не для того, щоб повідомити про зміну курсу, чи все це сталося тому, що так призначила йому доля, й невдовзі стануть відомі наслідки, й оповідач не мав іншого виходу, як відкласти вбік історію, яку він приготував заздалегідь, і звернути на нову дорогу, яка несподівано виникла на мапі його мандрів. Годі знайти відповідь, яка цілком задовольнила б такого читача. Хіба що оповідач із неймовірною відвертістю зізнався б, що ніколи не мав певності в тому, як довести до кінця нечувану розповідь про місто, що проголосувало чистими бюлетенями, а тому гострий обмін словами між президентом республіки та прем’єр-міністром, що закінчився без особливих наслідків, був для нього дуже доречним. Інакше ніхто не зрозумів би, чому він покинув важко винайдену ним дорогу своєї оповіді й став розповідати про те, чого не було, але що могло бути, й про те, що було, але чого могло не бути. Більше не відхиляючись на всілякі пусті балачки, ми тепер розповімо про листа, якого президент республіки одержав через три дні, після того як гелікоптери обсипали вулиці, майдани, парки та проспекти столиці кольоровими папірцями, в яких наводилися висновки літераторів міністерства внутрішніх справ про більш аніж імовірний зв’язок між трагічною, колективною сліпотою, яка спіткала жителів столиці чотири роки тому, й зовсім недавнім електоральним безумством. Підписантові пощастило, бо його лист потрапив у руки скрупульозного секретаря, одного з тих, які читають дрібні листи раніше, ніж починають читати великі, які спроможні знайти між погано підігнаними одне
