Ведмеже місто - Фредрік Бакман

Дитиною Майя часто думала, чому її тато з мамою — найбільш зациклені на безпеці батьки — вирішили жити саме тут. У місці, де сама природа щодня намагалася вбити їхню доньку. Подорослішавши, Майя зрозуміла, що всі ці попередження «не ходи сама по кризі», «не йди сама до лісу» більше, ніж будь-що інше, створюють передумови для командного спорту. Всі діти у Бйорнстаді виростають під постійні попередження, що смерть чигає на них, якщо вони будуть одні.

Майя пробує зателефонувати Ані, але та не відповідає. Вона не може змусити себе йти головною вулицею через місто, тому щільніше загортається в куртку і рушає стежкою через ліс.

Коли повз неї у темряві проїжджає автомобіль і гальмує за п’ятдесят метрів, на Майю з усією силою накочується паніка. Через адреналін її тіло миттєво реагує певністю, що зараз хтось вибіжить, схопить її і знову зробить із нею те, що вже сталося.

Одне з того, що втратила дівчинка цієї ночі, — місце, де можна не боятися. Таке місце є в кожного з нас, поки його в нас не забирають. І можливо, що вже й не повернуть. Тепер Майя буде відчувати страх усюди.

Беньї щойно прокинувся, але бачить її за вікном автомобіля. Цією дорогою вночі ніхто з власної волі не ходить, він помітив, що вона накульгує. Беньї наполягає, щоб Катя зупинила, вискакує в темряву, перш ніж авто пригальмувало до кінця. Майя ховається за деревом. На морозі не вдасться так стояти довше хвилини, мусиш трохи рухатися, щоб циркулювала кров, хочеш цього чи ні. Беньї з сестрами полював у цих лісах відтоді, як підріс настільки, щоб могти втримати рушницю, тому він її бачить. Майя знає, що він її бачить. Катя гукає його з автомобіля, і, на подив Майї, Беньї кричить:

— Тут нікого нема, сестричко. Пробач. Я бачив… подумав, що бачив… ех, я щось перекурився!

Майя дивиться йому просто в очі, Беньї стоїть на відстані десяти кроків, їхні сльози замерзають з однаковою швидкістю. Але він лише киває у темряву, повертається і зникає.

Він сам надто добре знає, як це — ховатися, і тому не хоче виказувати іншого.

Коли задні червоні вогні автомобіля зникають у темряві ночі, Майя все ще стоїть, притулившись чолом до дерева і заходиться риданням без схлипування і без сліз. Її серце перестало битися, хоча вона далі стоїть на ногах.

У Бйорнстаді є тисяча способів померти. Особливо всередині.

23

Петер і Міра прокидаються радісними. Сміються. Саме так вони запам’ятають той день і будуть ненавидіти себе за це. Найжахливіші події в нашому житті мають схожий вплив на сім'ю: ми завжди найчіткіше пам’ятаємо останні радісні миті перед тим, як усе перетворюється на руїни. Секунда перед ударом, морозиво на автозаправці саме перед катастрофою, останній заплив на відпочинку перед тим, як повернешся додому й дізнаєшся страшний діагноз. Пам’ять повертає нас у ті найкращі хвилини, ніч за ніччю, і запитує: «Чи можна було щось зробити по-іншому? Як можна було просто радіти в цей час? Якби можна було знати про те, що станеться, чи вдалося б запобігти цьому?».

Перед трагедією усі ми маємо тисячу різних бажань, а після неї — лише одне. Коли народжується дитина, батьки мріють, що вона буде найунікальнішою, але коли дитина хворіє, у батьків раптом залишається лише одна мрія — щоб у неї все було нормально. Багато років після смерті Ісака Міра і Петер мучилися через докори сумління щоразу, коли сміялися. Вони досі можуть спинитися від сорому, коли почуваються щасливими, і роздумують, чи можна вважати зрадою те, що їхнє життя продовжується, коли їхній син їх покинув. Один із найжахливіших ефектів горя полягає в тому, що ми почуваємося егоїстами, коли не горюємо. Неможливо пояснити, які зусилля потрібні, щоб продовжувати життя після похорону, щоб з’єднати сім’ю з уламків, жити зі шрамами. То про що врешті починаєш просити? Просиш про добрий день. Просто один добрий день. Кілька годин забуття.

Тому сьогодні, на ранок після хокейного матчу, Петер і Міра прокидаються радісними. Сміються. Петер насвистує на кухні, а коли Міра виходить з душу, вони цілуються так, як цілуються дорослі, коли забувають, що вони вже батьки. Лео, якому дванадцять, кривиться і вибігає з-за столу. Мама з татом сміються, їхні губи ще так близько. Просто один добрий день.

Майя чує їх зі своєї кімнати, вона лежить у ліжку, щільно загорнувшись у ковдру. Батьки ще навіть не знають, що вона повернулася, думають, що Майя ночує в Ани. Коли вони заглянуть до її кімнати і здивуються, Майя пояснить, що захворіла, а насправді вона вдягнена у дві тренувальні форми, щоб лоб став достатньо гарячим. Вона не може розповісти батькам правду, не може так безсердечно з ними повестися, вона знає, що цього їм не пережити. Майя розмірковує не як жертва, над якою вчинили насильство, а як той, хто скоїв злочин: усі її думки лише про те, що ніхто ніколи не повинен дізнатися і що треба приховати всі докази. Тому, коли тато повезе Лео на тренування, а мама поїде по покупки, Майя прокрадеться до ванної і відпере одяг, у якому була вчора, щоб ніхто не побачив плям. Вона покладе розірвану блузку в пакет і рушить до виходу. Але на порозі зупиниться і кілька годин стоятиме перед дверима, тремтячи від страху. Вона так і не наважиться піти до сміттєвого бака.

Тисяча бажань було вчора, сьогодні — лише одне.

Кожна сестра Беньї спілкується по-своєму. Молодша, Ґабі, — говорить, середня, Катя, — слухає. Старша, Адрі, — кричить лайкою. Якщо маєш молодших двох сестер і брата, а батько йде до лісу з рушницею і не вертається, стаєш дорослішою значно швидше, ніж потрібно, і, може, жорсткішою, ніж насправді хочеться.

Адрі не дозволяє Беньї виспати похмілля і будить його, щоб він допомагав їй із собаками аж до обіду. Закінчивши роботу, Адрі тягне брата до підсобки, перебудованої на невеликий тренажерний зал, і змушує піднімати тягарі, поки він не проблюється. Беньї не ниє. Він ніколи не ниє. Ще кілька років тому Адрі відтискала прес більше разів, але коли він її наздогнав, то швидко зумів добряче випередити. Адрі бачила, як він перекидав дорослих чоловіків у «Коморі», коли вони сказали щось криве про Катю. На самоті сестри часто про це говорять — про те, що бачать в очах