Сестра Керри - Теодор Драйзер

— Ваша репліка, — сказав розпорядник над самим її вухом, але вона не почула. Вона ступнула вперед з упевненою грацією, породженою натхненням. Прекрасна й гордовита з’явилася вона перед публікою і, як того вимагала п’єса, помалу перетворилася в застигле, бліде, безпорадне створіння, коли світська юрба з презирством відсахнулася від неї.

Герствуд закліпав очима — її настрій передався йому. Гаряча хвиля щирого почуття прокотилася по всій залі до найдальших куточків. Такою є магічна дія всесильної пристрасті, здатної заполонити цілий світ.

Розпорошена увага глядачів була тепер прикута до сцени, їх почуття прокинулись.

— «Рею! Рею! Чом ви не повернетесь до неї?» — вигукує Перл.

Всі очі були звернені на Керрі, все ще сповнену гордовитої зневаги. Глядачі напружено стежили за кожним її рухом і поглядом.

Перл — місіс Морган — наблизилась до неї.

— «Ходімо додому», — промовила вона.

— «Ні,— відповіла Керрі, і її голос вперше забринів незнаною доти проникливою щирістю, — лишайтеся з ним!»

Вона показала рукою на свого коханого, ніби обвинувачуючи його в тяжкому злочині, і додала з пафосом, що вражав глибокою щирістю:

— «Він недовго страждатиме!»

Герствуд зрозумів, що перед ним щось виняткове, надзвичайне. Оплески публіки і те, що це була Керрі, ще підсилювали враження. «Яка вона прекрасна!» — думав він. Вона домоглася успіху в недосяжній для нього сфері. Яке блаженство — знати, що вона належить йому!

— Чудово! — промовив він і, охоплений раптовим поривом, підвівся і попрямував до дверей, що вели за куліси.

Коли він розшукав Керрі, вона ще була в товаристві Друе. В душі Герствуда палала бурхлива пристрасть. Він був захоплений палкою силою її гри і прагнув висловити їй своє захоплення з усією нестримністю закоханого, але тут був Друе, почуття якого до Керрі тепер теж прокинулись. Гра Керрі зачарувала його, може, ще більше, ніж Герствуда. У всякому разі, він мав змогу висловити увесь свій захват.

— Ну, знаєш, — говорив Друе, — ти грала чудово. Просто блискуче! Я так і знав! Ну яка ж ти хороша!

Очі Керрі блищали від радості.

Я справді добре грала?

— Звичайно! Ще й питає. Ти ж чула оплески.

Публіка ще досі плескала в долоні.

— Мені й самій здавалось, що я зуміла передати все так… як я це відчувала.

Саме в цю мить з’явився Герствуд. Інстинктивно він відчув, що з Друе сталася якась зміна. Він помітив, що комівояжер присунувся близенько до Керрі, і ревнощі спалахнули в його грудях. Він лютував на себе, що порадив Друе піти за куліси. Він просто ненавидів цього чоловіка, що смів зазіхати на його права. Він насилу спромігся опанувати себе настільки, щоб по-дружньому поздоровити Керрі. Для нього це була велика перемога над самим собою. В його очах промайнув навіть колишній лукавий вогник.

— Мені хочеться сказати вам, місіс Друе, — мовив він, пильно дивлячись на Керрі,— що ви чудово грали. Просто чарівно.

Керрі відповіла в тон йому:

— О, дуже вам вдячна.

— Я якраз говорив їй, — озвався Друе, радий, що володів таким скарбом, — що, по-моєму, вона грала дуже добре.

— Безперечно, — сказав Герствуд, і в його погляді Керрі прочитала більше, ніж говорили слова.

Вона засміялася щасливим сміхом.

— Якщо ви гратимете так само до кінця, то примусите всіх нас вважати, що народились актрисою.

Керрі знов усміхнулась. Вона почувала, що Герствудові зараз дуже прикро, і їй з усієї душі хотілось лишитися з ним на самоті, і водночас її дивувало, що Друе раптом так змінився. Герствуд був у такому стані, що не міг більше говорити, і, в думці кленучи Друе за кожну хвилину, проведену біля Керрі, він уклонився з грацією Фауста і вийшов, з лютою заздрістю зціпивши зуби.

— Прокляття! — пробурмотів він. — І доки ж він стоятиме на моєму шляху?

Він повернувся в ложу похмурий і мовчазний, міркуючи про те, як кепсько все складається.

Коли піднялася завіса і почалася друга дія, прийшов і Друе, Він був у піднесеному настрої і щось зашепотів на вухо Герствудові, але той удав, що зацікавлений виставою. Він не відривав очей від сцени, хоч Керрі там і не було. Відбувався комічний епізод, що передував її виходу. Проте Герствуд нічого не бачив, поринувши у свої невеселі думки.

П’єса розгорталася далі, нітрохи не поліпшуючи його настрою. Керрі була тепер у центрі загальної уваги. Публіка, яка вже гадала, що годі чекати чогось доброго від цієї вистави, тепер вдалася в другу крайність і захоплювалася майстерністю там, де її не було. Загальний настрій вплинув на Керрі. Вона досить добре вела свою роль, хоч в її грі не було того запалу, який так схвилював глядачів у кінці довгої першої дії.

І Герствуд, і Друе стежили за її тендітною постаттю, і в обох кипіли палкі почуття. Те, що в неї раптом виявилися такі здібності, та ще у таких ефектних обставинах, у світлі загального визнання, ніби в оправі з щирого золота, робило її ще привабливішою для них. Для Друе вона вже не була його колишньою маленькою Керрі. Він палко прагнув швидше опинитися з нею дома, на самоті, щоб висловити їй свої почуття, і нетерпляче чекав кінця вистави, коли вони вдвох поїдуть додому.

Герствуд, навпаки, вбачав у силі її нових чарів лише додаткове ускладнення для себе, і кляв подумки приятеля. Його гризла досада, що він не може навіть висловити свого захоплення і змушений весь час удавати байдужість.

В останній дії Керрі справила на обох закоханих друзів особливо сильне враження.

Герствуд дивився на сцену, нетерпляче чекаючи появи Керрі. Чекати довелося недовго. Автор відпровадив усю веселу компанію на прогулянку, і ось Керрі вийшла на сцену сама-одна. Вперше Герствуд бачив її віч-на-віч з глядачами; досі в неї завжди були партнери. Тільки-но вона з’явилась, він одразу відчув, що до неї повернувся увесь її запал — та сила, яка так захопила його в кінці першої дії. Здавалось, вона запалювалась тим більше, чим ближчий був кінець п’єси і все менше лишалось можливості себе показати.

— «Бідна Перл, — говорила вона із щирим пафосом. — Сумно не зазнати щастя самій, але ще жахливіше бачити, як хтось інший шукає його наосліп, коли досить простягти за ним руку — і ось воно!»

Вона сумно дивилася в далечінь, на' море, прихилившись до полірованого одвірка.

Глибокий жаль до неї і до себе самого охопив Герствуда. У нього було таке почуття, немовби вона говорила з ним.

Його заполонили власні складні й заплутані почуття і ті особливості інтонацій голосу, що, ніби хвилююча музика, завжди здаються інтимними, призначеними тільки