Коханець леді Чатерлей - Девід Герберт Лоуренс
Вони обговорювали копальні. Кліфорд висловив ідею, що вугілля, навіть низької якості, можна переробити на тверде концентроване паливо, котре горітиме при великих температурах, підживлене вологим підкисленим повітрям і при досить високому тискові. Давно помітили, що коли дме сильний вологий вітер, край шурфу горить дуже швидко, майже не дає полум'я і після цього залишається не зернистий рожевий ґравій, а попіл, зовсім, як борошно.
— А де взяти добрі механізми, щоб робити ваше паливо? — запитав Вінтер.
— Виготовлю їх сам. І сам застосовуватиму своє паливо. І продаватиму електрику. Впевнений, мені вдасться.
— Якщо вам вдасться, тоді чудово, чудово, мій любий хлопче! Хо! Чудово! Якщо зможу чим прислужитися, то з радістю. Боюсь, я трохи відстав від часу, і мої копальні так само. Та хто знає, можливо, коли я відійду, прийдуть такі люди, як ви. Чудово! Тоді можна буде знову всіх найняти, і вам не доведеться продавати вугілля чи шукати на нього покупця. Чудова ідея, сподіваюся, вона принесе успіх. Якби в мене були сини, у них, безумовно, з'явилися б якісь сучасні ідеї щодо Шіплі. Безумовно! Між іншим, дорогий хлопче, чи мають якісь підстави чутки про те, що ми можемо сподіватися на спадкоємця для Реґбі?
— Є такі чутки? — запитав Кліфорд.
— Ну, дорогий хлопче, мене про це питав Маршал з Філінґвуду, це все, що я можу сказати про чутки. Звичайно, я нізащо б їх не повторював, якби не було підстав.
— Знаєте, сер, — промовив Кліфорд ніяково, але з дивними пломенистими очима, — надія є. Надія є.
Вінтер пройшов через кімнату і стиснув Кліфордові руку.
— Мій дорогий хлопчику, мій дорогий юначе, якби ви знали, що означають для мене ці слова! Почути, що ви працюєте з надією на сина, що ви знову можете найняти всіх людей Тевершела. О мій хлопчику, підтримати рівень нації і дати роботу кожному, хто прагне працювати!..
Старий справді розчулився.
Наступного дня Коні ставила високі жовті тюльпани у скляну вазу.
— Знаєш, Коні, — сказав Кліфорд, — пішли чутки, ніби ти збираєшся народити для Реґбі сина й спадкоємця?
Коні заклякла від жаху, однак стояла, незворушно поправляючи квіти.
— Та що ти! — сказала вона. — Це жарт? Або зумисний наклеп?
Перед тим, як відповісти, він зам'явся.
— Сподіваюся, ні. Сподіваюся, це пророцтво.
Коні продовжувала розправляти квіти.
— Сьогодні вранці я отримала листа від батька, — сказала вона. — Він запитує, чи мені відомо, що він прийняв запрошення сера Александера Купера, щоб я провела липень і серпень на віллі Есмеральда у Венеції.
— Липень і серпень? — сказав Кліфорд.
— О, звичайно, я не буду там стільки. Ти справді не хочеш поїхати?
— Я не збираюся за кордон, — відповів Кліфорд чітко.
Вона поставила квіти на вікно.
— Ти не проти, коли я поїду? — запитала вона. — Ти ж знаєш, я обіцяла поїхати цього літа.
— На скільки ти збираєшся?
— Мабуть, на три тижні.
Якийсь час стояла мовчанка.
— Добре, — сказав Кліфорд повільно й трохи похмуро. — Думаю, три тижні я витримаю, якщо матиму цілковиту певність, що ти захочеш вернутися назад.
— Я захочу вернутися назад, — сказала вона із спокійною простотою, сповненою переконаності. Вона подумала про іншого чоловіка.
Кліфорд відчув її переконаність і якось повірив їй, повірив, ніби йшлося про нього. Він одразу ожив, повеселішав.
— У такому разі, — сказав він, — гадаю, все буде гаразд. Правда?
— Гадаю, так — сказала вона.
— Зміна тобі піде на користь?
Вона підвела на нього свої холодні голубі очі.
— Хотілось би знову побачити Венецію, — сказала вона, — покупатися в лагуні коло одного з кам'янистих острівців. Але, знаєш, я ненавиджу Лідо[21]! І дуже сумніваюся, щоб мені сподобалися сер Александер Купер і леді Купер. Але якщо там буде Гілда і ми матимемо свою Гондолу, так, тоді буде досить мило. Я б так хотіла, щоб ти поїхав.
Вона говорила щиро. Вона б дуже хотіла хоч так його ощасливити.
— А як мені бути з Gare du Nord[22], з причалами Кале!
— А чому ні? Я бачила, як інвалідів війни переносили в маленьких кріслах. До того ж ми б їхали всю дорогу на машині.
— Довелося б узяти двох чоловіків.
— О, ні. Ми б упоралися з Філдом. Там завжди можна знайти ще одного слугу.
Але Кліфорд похитав головою.
— Не цього року, люба! Не цього року! Можливо, я спробую наступного року.
Вона вийшла похмура. Наступного року. Що принесе наступний рік? Їй самій насправді не дуже-то й хотілося до Венеції саме тепер, коли з'явився інший чоловік. Та вона їхала, немовби для порядку, а також тому, щоб у разі народження дитини Кліфорд подумав, ніби вона мала коханця у Венеції.
Уже травень, а в червні планувалося виїжджати. Завжди всі ці приготування! Завжди до чогось прилаштовуватися! Крутяться й везуть тебе колеса, однак ти не маєш справжнього контролю над ними!
Стояв травень, але знову холодний і вогкий. Холодний вогкий травень добрий для збіжжя й сіна! В наші дні збіжжя й сіно важать чимало! Коні треба було поїхати в Атвейт, у їхнє маленьке містечко, де Чатерлеї досі залишалися Чатерлеями. Вона поїхала сама, Філд був за кермом.
Незважаючи на травень і свіжу зелень, околиці справляли гнітюче враження. Було досить прохолодно, в дощі вчувався запах диму, а в повітрі — дух відпрацьованих газів. Людина вимушена жити в міру власного опору. Не дивно, що ці люди потворні й суворі.
Машина повзла вгору через довгий, злиденний, розлогий Тевершел — почорнілі цеглині помешкання, чорні шиферні дахи, блискучі на своїх гострих краях, бруд, чорний від вугільної пилюги, вогкі й чорні тротуари, вдавалося, гнітючістю тут просякло все і вся. Повне заперечення природної краси, повне заперечення радощів життя, повна відсутність інстинктивного потягу до пластики краси, притаманної кожній людині й кожному звірові, повна смерть людського почуття здавалися страхітливими. Гори мила в бакалійній крамниці, ревінь і лимони — в овочевій! Жахливі капелюхи — в магазині головних уборів! Усе це промайнуло потворне, потворне, потворне, а за ним — позолочене алебастрове жахіття кінотеатру з його мокрими рекламами «Жіноче кохання!», а далі — новий великий баптистський храм, досить примітивний, весь із цегли і з величезними зеленими та малиновими шибками. Трохи вище, за залізною
